Справа № 531/300/18 Номер провадження 22-ц/814/2168/19Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
10 жовтня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Бондаревської С.М., Дорош А.І.
секретар: Ткаченко Т.І.
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адв. Малофєєва А.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року (повний текст складено 03 червня 2019 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Карлівська районна державна адміністрація, про встановлення місця проживання малолітньої дитини.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вони з ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак проживають окремо.
Зазначає, що дитина на даний час проживає з матір'ю і досягти згоди щодо місця проживання дитини вони не можуть, оскільки відповідач не визнає ні відповідного права дитини, ні права батька, гарантованого чинним законодавством України.
Вказує, що чоловік відповідача періодично вчиняє хуліганські дії щодо нього, ОСОБА_1 , з погрозами фізичної розправи у разі, якщо він не відмовиться від дитини. Ця обставина унеможливлює його спілкування з сином вдома у відповідача.
Зауважує, що його клопотання з приводу забезпечення прав дитини, в тому числі на спілкування з біологічним батьком, до місцевих органів влади та районної служби у справах дітей, результатів не дали, а його спроби готувати дитину до самостійного життя наражаються на супротив матері, яка вважає, що син ОСОБА_5 лише її дитина.
Вважає, що, про необхідність зміни місця проживання дитини свідчать численні хвороби, травми, які отримала дитина, перебуваючи у постійно зайнятої матері, а питання навчання і виховання сина віддані кримінальному оточенню сім'ї ОСОБА_2 , що, відповідно, позначається на психологічному, розумовому і моральному розвитку хлопчика. Також, занепокоєння викликають і житлово-побутові умови проживання сина, вважає, що пічне опалення дровами хати не забезпечує стабільну температуру, провокує постійні захворювання. Нестабільне матеріальне становище матері, часті зміни роботи, кредити в банках, ніде не працюючий, хворобливий чоловік, який зловживає спиртним, його постійні крадіжки, не сприяють нормальному розвитку дитини.
З урахуванням наведеного прохав ухвалити рішення, яким визначити постійне місце проживання малолітнього ОСОБА_5 - місце проживання його батька - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною випискою дитини з адреси місця проживання матері: АДРЕСА_2 , передбачивши надання відповідачу можливості брати участь у вихованні дитини в зручний для неї час за місцем проживання дитини, якщо таке спілкування не перешкоджатиме нормальному розвитку дитини відповідно до ч.3 ст.15 ЗУ «Про охорону дитинства».
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Карлівська районна державна адміністрація, про встановлення місця проживання малолітньої дитини, відмовлено.
Вказане рішення оскаржив позивач, який у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку батька - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , зняти його з реєстрації з місця проживання матері: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом безпідставно не надано належної оцінки наданим у справі доказам стосовно того, що сину ОСОБА_5 краще буде проживати з батьком, в якого наявні кращі умови для належного розвитку дитини та забезпечення всіх його потреб.
Вказує, що судом не враховано, що наявність особистої прихильності дитини до матері обумовлена свідомою умисною ізоляцією відповідачем сина від батька, відтак, не може оцінюватись судом як доказ відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Зауважує, що в рішенні місцевого суду не наведено жодного доказу доцільності проживання дитини у матері, а висновок органу опіки і піклування піддає критиці, як неправомірний.
Вважає, що відповідач свідомо, з метою заробляння грошей, позбавила дитину «справжнього» імені та права знати рідних батьків.
Окрім того, зазначає, що наразі дитина проживає в неналежних умовах, з неблагополучними людьми, які систематично притягуються до адміністративної відповідальності та ведуть аморальний спосіб життя, що не може позитивно впливати на розвиток дитини.
У судовому засіданніпозивач доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримав та прохав її задовольнити.
Відповідач та її представник у задоволенні апеляційної скарги прохали відмовити, а рішення районного суду залишити без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, згідно актового запису №1 від 22.09.2014 року, вчиненого Виконавчим комітетом Климівської сільської радим Карлівського району Полтавської області, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини записані - ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати) (повторне Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 03.03.2018 року, т.1, а.с.9).
Згідно Довідки про склад сім'ї №152 від 02.04.2018 року у належному відповідачу ОСОБА_2 житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 ., ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1, а.с.85).
Як убачається з Актів перевірки умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 від 28.03.2018 року (т.1, а.с.81) від 01.12.2018 року (т.1, а.с.86), Акту обстеження домогосподарства ОСОБА_2 від 30.03.2018 року (т.1, а.с.84), Рішення Виконавчого комітету Климівської сільської ради Карлівського району Полтавської області «Про затвердження акту перевірки умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.03.2018 року №12 (т.1, а.с.82), умови проживання малолітньої дитини у сім'ї ОСОБА_2 є задовільними і такими, що не загрожують життю і здоров'ю дитини: у будинку сухо, чисто, тепло, у будинку три кімнати, є електроенергія, вода, опалення - пічне, сім'я утримує домашнє господарство та забезпечена продуктами харчування, у дитини є все необхідне - одяг, взуття, іграшки, місце для відпочинку та занять.
Окрім того, згідно висновку органу опіки та піклування Карлівської районної державної адміністрації від 30.05.2018 року, проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком можливе, оскільки ОСОБА_1 створено належні умови проживання для сина. Разом з тим, умови проживання дитини у родині матері добрі та ніколи не порушувались, всі кімнати облаштовані меблями, побутовою технікою, в помешканні завжди чисто і охайно, дитина отримує повноцінне, раціональне харчування (т.2. а.с.74).
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, аналізуючи матеріали справи, надані сторонами докази та свідчення, виходив із того, що мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, також дитина з дня народження проживає з матір'ю, а томусаме ОСОБА_2 може забезпечити найкращі інтереси сина.
Такі висновки місцевого суду в повній мірі відповідають матеріалам справи та встановленим по справі обставинам.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1956 року дитина може бути розлучена з матір'ю лише у виняткових випадках.
У статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У відповідності із ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Окрім того, ч.ч.4-5 ст.19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при районній державній адміністрації від 06.11.2018 року №15.5 рекомендовано матері ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та брати участь у його вихованні.
Рекомендовано матері ОСОБА_2 надати можливість батькові спілкуватися з сином за наступним графіком:
-Перший та третій тиждень місяця дитина перебуває у матері з 12-00 години неділі до 12:00 години наступної неділі;
-Другий та четвертий тиждень дитина перебуває у батька з 12-00 години неділі до 12:00 години наступної неділі;
Рекомендовано батькові, ОСОБА_1 своєчасно повертати дитину до місця постійного проживання, дбати про позитивний емоційний та моральний стан дитини (т.2, а.с.36).
Аналогічний порядок участі батька у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 визначено також Розпорядженням голови Кардівської РДА від 09.11.2018 року №202 (т.2, а.с.35).
Також, як зазначено вище, висновком органу опіки та піклування Карлівської районної державної адміністрації від 30.05.2018 року, визначено, що проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком можливе, оскільки ОСОБА_1 створено належні умови проживання для сина. Разом з тим, умови проживання дитини у родині матері добрі та ніколи не порушувались, всі кімнати облаштовані меблями, побутовою технікою, в помешканні завжди чисто і охайно, дитина отримує повноцінне, раціональне харчування (т.2. а.с.74).
Відтак, чинним на даний час та ніким не оскарженим рішенням органу опіки та піклування визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з сином. Також, установлено за можливе проживання дитини у позивача. Окрім того, матеріалами справи, на підставі належних та допустимих доказів в повній мірі установлено, що за місцем проживання матері дитині ОСОБА_5 забезпечені належні умови проживання, де він звик знаходитись, оскільки мешкає там з народження.
З урахуванням наведеного, місцевим судом правомірно визначено, що проживання дитини у матері відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному розвитку в звичному для неї середовищі, при цьому враховуючи вік дитини (п'ять років) її переїзд до батька буде занадто травматичним, оскільки дитина з ним не спілкується та фактично не знає.
Відтак, місцевим судом було правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, за їх необґрунтованості.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що місцевим судом безпідставно не надано належної оцінки наявним у справі доказам стосовно того, що сину ОСОБА_5 краще буде проживати з батьком, в якого кращі умови для належного розвитку дитини та забезпечення всіх його потреб, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи в повній установлено, що за місцем проживання матері для дитини також створені належні умови проживання, при цьому в звичній для неї обстановці, а тому її подальше проживання з відповідачем, на думку колегії суддів, буде кращим і більш комфортним для дитини.
Посилання апелянта на недоведеність доцільності проживання дитини у матері, апеляційний суд оцінює критично, оскільки матеріалами справи в повній мірі визначено наявність добрих умов для проживання дитини у належному ОСОБА_2 житловому будинку. Окрім того, показаннями допитаного в місцевому суді свідка ОСОБА_9 встановлено, що син дуже прив'язаний до матері.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).
Твердження апелянта про те, що відповідач свідомо, з метою заробляння грошей, позбавила дитину «справжнього» імені та права знати рідних батьків, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідне твердження не підтверджено жодними засобами доказування, окрім слів апелянта, при цьому, з урахуванням наведених обставин, викликає розумний сумнів суду, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що наразі дитина проживає в неналежних умовах, з неблагополучними людьми, які систематично притягуються до адміністративної відповідальності та ведуть аморальний спосіб життя, що не може позитивно впливати на розвиток дитини, колегія суддів оцінює критично, оскільки актами обстеження, висновками органу опіки та піклування, показаннями свідків, в повній мірі доведено, що умови проживання дитини в сім'ї ОСОБА_2 є належними, будинок забезпечений всім необхідним, дитина звикла там проживати, комфортно почувається та дуже прив'язана до матері.
Твердження позивача стовно того, що люди, які проживають з дитиною, ведуть аморальний спосіб життя, з урахуванням відповідних висновків органу опіки та піклування, де визначено належність умов проживання дитини, колегія суддів до уваги також не приймає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , -залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 травня 2019 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Т.О. Кривчун
СУДДІ: С.М. Бондаревська
А.І. Дорош