Житомирський апеляційний суд
Справа №276/1498/13-к Головуючий у 1-й інст. Криницький Л.В.
Категорія 61 Доповідач Шевчук А. М.
09 жовтня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №276/1498/13-к за поданням державного виконавця Хорошівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2014 року, яка постановлена під головуванням судді Криницького Л.В. у смт Володарськ-Волинський,
У вересні 2014 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Володарсько-Волинського районного управління юстиції Житомирської області звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання зобов'язань, покладених на нього судом. У обґрунтування подання посилався на те, що на виконанні у відділі ДВС перебувають два виконавчих провадження: ВП №41905463 відкрите за виконавчим листом від 20 січня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 в інтересах держави в особі Житомирської обласної клінічної лікарні імені Гербачевського витрат на лікування потерпілого від злочину в сумі 3 559,80 грн. та ВП №43124126 відкрите за виконавчим листом від 20 січня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Державний виконавець вжив усіх передбачених законодавством заходів примусового виконання рішень, але боржник покладені на нього зобов'язання не виконує, що свідчить про ухилення останнього від виконання судових рішень.
Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2014 року тимчасово обмежено боржника - ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, покладених на нього Володарсько-Волинським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 в інтересах держави в особі Житомирської обласної клінічної лікарні імені Гербачевського витрат на лікування потерпілого від злочину в сумі 3 559,80 грн. та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та у задоволенні подання державного виконавця відмовити. Зазначає, що у листопаді 2014 року отримав травму, у зв'язку із чим тривалий час проходив лікування та реабілітацію. Як наслідок отримав третю групу інвалідності. Єдиним його джерелом доходу є пенсія по інвалідності. Наполягає на тому, що від виконання судових рішень не ухилявся та через загострення хвороби вимушений всі кошти витрачати на лікування. З метою повного виконання покладених на нього судом зобов'язань вирішив поїхати на роботу за кордон, але у перетині державного кордону України йому було відмовлено у зв'язку з існуванням оскарженої ухвали. Суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Факт ухилення від виконання зобов'язань не доведений та матеріали справи не містять відповідних доказів.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи подання державного виконавця та обмежуючи боржника в праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив із того, що на примусовому виконанні перебуває два виконавчих листа, але станом на 10 вересня 2014 року зобов'язання боржником виконані частково. ОСОБА_1 , будучи працездатною особою, не здійснює погашення заборгованості, ухиляється від виконання зобов'язань, офіційних джерел доходів не має, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що він може виїхати за кордон для ухилення від виконання боргових зобов'язань.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм законодавства.
Матеріалами справи доводиться та судом установлено, що на виконанні у відділі ДВС Володарсько-Волинського районного управління юстиції перебували виконавчі листи від 20 січня 2014 року №1-кп/276/103/13 про стягнення з ОСОБА_1 в інтересах держави в особі Житомирської обласної клінічної лікарні імені Гербачевського витрат на лікування потерпілого від злочину в сумі 3 559,80 грн. та на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. За виконавчими листами відкриті відповідно виконавчі провадження №41915463 та №43124126.
Відповідно до змісту ст.377-1 ЦПК України, яка діяла у такій редакції на час розгляду судом першої інстанції даного подання , питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішувалося судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд мав негайно розглянути подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Відповідно до змісту ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
За змістом п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Отже, Законом встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконаного зобов'язання, а лише при ухиленні боржника від виконання зобов'язань. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань. Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.
Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів не відповідає вимогам законодавства.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Як убачається із матеріалів справи, державним виконавцем була проведена низка заходів з примусового виконання рішення.
Так, державним виконавцем 25 квітня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (а.с.13).
Згідно із інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно таке у ОСОБА_1 на праві власності відсутнє (а.с.14).
Відповідно до інформації Коростенського ЦНП у ОСОБА_1 транспортні засоби відсутні (а.с.23).
У довідці управління Пенсійного фонду України в Володарсько-Волинському районі Житомирської області зазначено, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває та пенсію не отримує (а.с.24).
Земельні ділянки на праві власності за ОСОБА_1 не зареєстровані, про що свідчить лист відділу Держземагентства у Володарсько-Волинському районі Житомирської області (а.с.25).
Інформація про доходи ОСОБА_1 у Державній податковій службі України відсутня (а.с.27).
ОСОБА_1 25 квітня 2014 року направлявся виклик, яким зобов'язано боржника з'явитися до державного виконавця 29 квітня 2014 року для сплати боргу за виконавчим провадженням або надання підтверджуючих документів про сплату (а.с.9-10).
Мати боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 30 квітня 2014 року надала відділу ДВС пояснення, в якому зазначила, що її син не з'явився на виклик державного виконавця у зв'язку з тим, що знаходиться на стаціонарному лікуванні у місті Києві, яке потребує тривалого часу. Майно у сина відсутнє (а.с.20).
У червні 2014 року ОСОБА_1 також надав письмове пояснення відділу ДВС (а.с.21). Зазначив, що власного майна для погашення боргу не має. Пояснив, що на даний момент перебуває на стаціонарному лікуванні в смт Бортничі Дарницького району міста Києва, від виконання рішення не ухиляється, а не сплачує заборгованість через відсутність доходів.
Із акта державного виконавця від 17 червня 2014 року вбачається, що за адресою, вказаною у виконавчому листі, будь-яке майно відсутнє, ремонт у будинку відсутній, приміщення не придатне для проживання. Зі слів матері ОСОБА_1 перебуває тривалий час в лікарні та власне майно у нього відсутнє (а.с.18).
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, зазначене словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Наявність умислу та обставин, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положень частини третьої ст.12 ЦПК України.
Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що не ухилявся від виконання зобов'язань за рішенням суду. Мав можливість лише частково виконати зобов'язання за виконавчими листами. Так, сплатив ОСОБА_2 3 000 грн. Зазначив, що не має можливості виконати зобов'язання у повному обсязі у зв'язку з тим, що 09 листопада 2014 року отримав травму, був оперований та проходив тривалий курс лікування. У зв'язку із травмою йому встановлено третю групу інвалідності. Інших доходів, окрім пенсії по інвалідності, яка повністю витрачається на лікування, не має. З метою сплати заборгованості за рішенням суду мав на меті поїхати на роботу за кордон, але не вдалося через обмеження у праві виїзду, застосоване оскарженою ухвалою. Окрім того, виконавче провадження про стягнення з нього коштів у відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди завершено.
Так, інспектором прикордонної служби 05 січня 2018 року прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_4 , оскільки щодо нього діють не виконані зобов'язання (а.с.41-42).
Медичними довідками підтверджується, що з 15 по 24 листопада 2014 року та з 21 по 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Київському міському Центрі патології стопи та реабілітації хворих ортопедо-травматологічного профілю з діагнозом консолідований перелом п'яти (а.с.62-63). Згідно із планом індивідуального лікування на 2016 рік ОСОБА_1 рекомендовано стаціонарне лікування 2 рази на рік, профілактичні курси 2 рази на рік та санаторно-курортне лікування (а.с.57). Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 з 23 лютого 2016 року встановлена третя група інвалідності на строк до 01 березня 2017 року (а.с.60). При повторному огляді медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 . група інвалідності продовжена до 01 травня 2020 року (а.с.61). У довідках зазначено, що ОСОБА_1 протипоказана праця з фізичним навантаженням, довготривала хода, праця з нахилом тулуба та рекомендовано спостереження і лікування у невролога, вертебролога, санаторне лікування кістково-м'язового профілю.
Як зазначалося вище під ухиленням від виконання зобов'язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об'єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.
У зв'язку із цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків у виконавчому провадженні можуть свідчити лише умисні діяння ОСОБА_1 , чого суб'єктом подання не доведено належними та допустимими доказами.
Отже, надані державним виконавцем у даній справі докази не свідчать про те, що боржник умисно не виконує рішення суду, тобто ухиляється від виконання рішення суду.
Навіть тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон може призвести до безпідставного обмеження конституційних прав та свобод. Із іншої сторони, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси стягувача та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справами «Рінер проти Болгарії» та «Фельдеш і Фельдешне Хайлик проти Угорщини"» § 35). Така перевірка, як правило, має проводитися судами принаймні в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвені Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium, Series A, N 43, § 60).
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Звертаючись із поданням про тимчасове обмеження у праві боржника на виїзд за межі України, державний виконавець не надав суду достатніх доказів того, що ОСОБА_1 свідомо, тобто умисно не виконує зобов'язань за рішенням суду (не надав доказів факту ухилення). Сам по собі розмір непогашеної заборгованості достеменно не свідчить про ухилення від виконання боржником обов'язків щодо його погашення, а тому суб'єктом подання не доведені обставини, які б давали суду можливість обмежити ОСОБА_1 у конституційному праві. Натомість боржник навів доводи та надав відповідні докази об'єктивної неможливості виконання рішення суду у зв'язку зі станом здоров'я та відсутністю майна і доходів, окрім пенсії. Суб'єктом подання також не доведено, що обмеження у праві виїзду за межі України сприятиме досягненню переслідуваної мети - гарантує виконання судового рішення, тобто сплату коштів.
Неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо викликів можуть бути підставами для відмови у задоволенні подання.
У даному конкретному випадку, враховуючи фактичні обставини справи та зміст подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_1 таким, що свідомо та умисно не виконує покладені на нього судовим рішення зобов'язання, тобто що він ухиляється від виконання рішення суду.
Обмеження у праві виїзду за кордон може бути застосовано не автоматично при непогашенні боргу, а за встановлення необхідності застосування такого заходу з урахуванням обставин справи при доведеності факту ухилення з боку боржника. Окрім того, обмеження повинно сприяти стягненню боргу, а не навпаки. Нарешті, усі обмеження прав громадян залишати свою країну повинні бути виправдані конкретними обставинами справи.
Колегія суддів бере до уваги також те, що постановою державного виконавця від 30 грудня 2016 року виконавчий лист від 20 січня 2014 року №1-кп/276/103/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. повернуто стягувачу в зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно для погашення боргів (а.с.46).
Листом від 08 жовтня 2019 року Хорошівський районний відділ ДВС ГТУЮ у Житомирській області (відділ державної виконавчої служби Володарсько-Волинського районного управління юстиції Житомирської області) повідомив, що виконавчий лист від 20 січня 2014 року №1-кп/276/103/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» та повторно до відділу пред'явлений до виконання не був. Такі обставини підтвердив й представник ОСОБА_2 під час судового засідання у суді апеляційної інстанції. Згідно з інформацією приватних виконавців виконавчого округу Житомирської області виконавчий лист від 20 січня 2014 року №1-кп/276/103/13 на виконанні не перебував та не перебуває. Тобто, виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. наразі не виконується у виконавчому провадженні, а тому обмеження у праві виїзду за межі України є неспіврозмірним, невиправданим та не пропорційним й у разі його подальшого залишення порушить конституційні права ОСОБА_1 .
Із огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку про те, що обмеження у праві виїзду за кордон застосовано судом безпідставно та порушує право боржника вільно пересуватися.
За таких обставин, виходячи із викладеного, ухвала підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа, що відповідає положенням статті 376 ЦПК України, враховуючи, що наявні у справі докази не доводять факту ухилення боржника від виконання зобов'язання, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та прийняв необґрунтоване та незаконне рішення. Обмеження застосовано автоматично лише у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 добровільно не сплатив борг та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації. Доказів того, що обмеження буде сприяти виконанню рішення суду матеріали справи не містять, отже доводи апеляційної скарги не спростовані.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити державному виконавцю Хорошівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області у задоволенні подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 11 жовтня 2019 року.