Справа № 286/1661/19
02 жовтня 2019 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Невмержицького С. С.
з секретарем Аврамчук Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Овручі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про привласнення, викрадення особистого майна ОСОБА_2 на робочому місці директором школи ОСОБА_1 , -
22.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію розповсюджену ОСОБА_2 у своїх зверненнях до органів державної влади відносно ОСОБА_1 , зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно неї недостовірну інформацію та стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 50000,00 грн. Свої вимоги мотивує тим, що вона перебуває директором Норинської ЗОШ. Одним із працівників трудового колективу є відповідач по справі - ОСОБА_2 . Останній протягом трьох років, з незрозумілих їй мотивів та без всяких на то підстав скаржиться в різні органи державної влади. Так ним були написані та направлені численні скарги, які ображають її честь, гідність та ділову репутацію в Овруцьку районну державну адміністрацію, Житомирську обласну державну адміністрацію, Президенту України ОСОБА_3 , до Кабінету Міністрів України та інш. Своїми діями ( поширенням неправдивої, недостовірної інформації щодо неї) відповідач завдав їй велику шкоду як фахівцю, керівнику навчального закладу і просто людині. Вона нервує, отримує постійні стреси, з неї вже глузують та кепкують колеги, керівники району та інш. Приниження честі, гідності та ділової репутації
У зв'язку з цим вважає, що має право захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, має право на повагу до його честі та гідності, оскільки людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю. Разом з тим вважає, що сума у 50000 грн. є мінімальної для відшкодування її душевних страждань, відтак, розумною та справедливою.
11.06.2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про привласнення, викрадення ОСОБА_1 особистого майна ОСОБА_2 на загальну суму 100000,00 грн. та повернення його власнику із чужого незаконного володіння. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 будучи директором школи, заволоділа його особистими речами, які він використовував для потреб школи та зберігав у спортивній залі школи.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 свій позов підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві. Зустрічний позов ОСОБА_2 відповідач позов не визнала, що підтвердила письмовими запереченнями.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 свій позов підтримав і просив його задовольнити, в задоволенні первісного позову просив відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК України).
Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі Постанова Пленуму ВСУ) визначено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Враховуючи специфіку даної категорії справ, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
У випадку звернення особи із заявою до профільних організацій судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) (п.16 Постанови Пленуму ВСУ).
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Таким чином, матеріали справи не місять відомостей про те, що обставини, які викладені у поданій відповідачем заяві були належним чином перевірені та/або за результатами її перевірки були встановлені певні обставини.
Суд не може погодитися із позицією позивача про те, що звернення відповідача із заявами до профільних організацій, до органів державної влади може свідчити про факт поширення відповідачем негативної інформації відносно позивача.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Позивач стверджував, що в заявах, які направлені відповідачем до профільних організацій, викладена інформація, яка не відповідає дійсності та яка принижує честь та гідність позивача.
Така інформація, на думку суду, є оціночним судженням, адже не містить жодних конкретних даних, а є вираженням суб'єктивної думки відповідача, його припущенням.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій формі, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Як вбачається з положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки, суд прийшов до висновку, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями та такими, що не порочить честь та гідність позивача, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Що стосується поданого ОСОБА_2 зустрічного позову про привласнення, викрадення особистого майна ОСОБА_2 на робочому місці директором школи ОСОБА_1 , суд вважає, що пред'явлений зустрічний позов є безпідставним, оскільки позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження факту привласнення, викрадення його особистого майна в приміщенні Норинської ЗОШ.
Лист Овруцького ВП Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області від 11.05.2019 року №5102/211/02-2019 свідчить про відсутність в слідчому відділенні Овруцького ВП Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області кримінальних проваджень розпочатих відносно ОСОБА_1 , а також відсутні кримінальні провадження в яких їй було повідомлено про підозру.
З огляду на викладені обставини, суд не вбачає підстав до задоволення зустрічного позову.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 269, 270, 275, 280 ЦК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про привласнення, викрадення особистого майна ОСОБА_2 на робочому місці директором школи ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текс рішення складено 11 жовтня 2019 року.
Суддя: С. С. Невмержицький