Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 357/2777/15-ц
провадження № 61-8054св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,
відповідач - ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року у складі судді: Подрєзова Г. О. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка В. О., Фінагєєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулося із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 серпня 2008 року між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 64/2008, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з урахуванням її платоспроможності з лімітом у сумі 60 000 доларів США на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою 18,0 % річних та з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2011 року включно.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено іпотечним договір, згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок загальною площею 106,4 кв. м з відповідними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0889 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовуються по АДРЕСА_1 .
25 квітня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 23/ФК-14 від АКБ «Східно-Європейський банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 64/2008. Згідно договору про відступлення прав за іпотечним договором від 22 травня 2014 року позивач також набув усіх прав за іпотечним договором, укладеним між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_5
Позичальником порушено умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та процентів за його користування у порядку і на умовах зазначених у кредитному договорі та станом на 02 лютого 2015 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 343 437,05 грн.
ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у рахунок погашення заборгованості просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу предмета іпотеки ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від свого імені будь-якій особі-покупцеві відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» та шляхом надання права ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» зареєструвати право власності на предмет іпотеки у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 64/2008 у розмірі 343 437,05 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 загальною площею 106,4 кв. м, житловою площею 71,3 кв. м, з господарськими спорудами: сарай з прибудовою, літ «Б», сарай з погрібом, літ. «В», колодязь зазначений на плані цифрою «2», який зареєстрований за ОСОБА_5 Білоцерківським МБТІ у реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна 07 квітня 2008 року за номером 20291238, номером запису 2131 у книзі 15 та на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована АДРЕСА_1 , цільового призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - 3220410500:05:021:0049, що зареєстрована за ОСОБА_5 ; на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 207934, виданим Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області від 18 червня 2008 року, зареєстрованого управлінням земельних ресурсів у Білоцерківському районі у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832200117 та на земельну ділянку площею 0,0889 га, що розташована АДРЕСА_1 , цільового призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 3220410500:05:021:0050, що зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 207935, виданого Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області від 18 червня 2008 року, зареєстрованого управлінням земельних ресурсів у Білоцерківському районі у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832200118.
Надано право ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на вчинення продажу нерухомого майна, зазначеного у договорі іпотеки від 05 серпня 2008 року з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності на момент укладення договору купівлі-продажу з правом зареєструвати право власності на об'єкти нерухомого майна, зазначені у договорі іпотеки від 05 серпня 2008 року шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позичальник порушив умови зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування у порядку і на умовах зазначених у кредитному договорі, у зв'язку з чим згідно іпотечного договору, Закону України «Про іпотеку» позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на вчинення продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що у позивача відсутнє право звернути стягнення на предмет іпотеки саме шляхом його продажу будь-якій особі-покупцеві, апеляційний суд зазначив, що у цьому випадку передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки не відбувається і право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві.
Посилання апеляційної скарги про те, що судом не було встановлено та не зазначено розмір заборгованості, усі її складові та дату видачу кредиту суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вказані обставини були встановленні відповідним судовим рішенням, тому доказуванню не підлягають.
Аргументи учасників справи
У грудні 2016 року ОСОБА_7 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішенння скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задовленні позову. При цьому, посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у резолютивній частині рішення на зазначено загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Зазначає, що на спірні відносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте суди не вказали, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період дії мораторію. Вказує, що іпотекодержатель не направляв вимогу про усунення порушення. Крім того і іпотечному договорі відсутній такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеку як надання банку права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі.
У лютому 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» через представника ОСОБА_8 подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про участь в судовому засіданні відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 05 серпня 2008 року між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 64/2008, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з урахуванням її платоспроможності з лімітом в сумі 60 000 доларів США на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою 18,0 % річних та з кінцевим терміном повернення до 04 серпня 2011 року включно.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено іпотечним договір, згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок загальною площею 106,4 кв. м з відповідними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0889 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовуються по АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 1.5. іпотечного договору заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у сумі 468 782,26 грн, у тому числі ПДВ - 78 130,38 грн.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте позичальник не забезпечила своєчасне погашення кредиту, а тому станом на 28 вересня 2011 року вона мала заборгованість у загальному розмірі 414 437,05 грн, що складалася із заборгованості за кредитом та відсотками. Вказаний розмір заборгованості, окрім довідки позивача про стан заборгованості за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 64/2008, підтверджується заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2012 року, яке ухвалене у справі за позовом АКБ «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. З метою виконання даного рішення 17 жовтня 2014 року відповідачем сплачена частина боргу у розмірі 71 000 грн шляхом внесення грошових коштів до каси позивача.
11 серпня 2011 року банк надіслав позичальнику та іпотекодавцю вимоги про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі непогашення заборгованості за кредитним договором.
25 квітня 2014 року між ТОВ «Брокінвестгруп», яке діяло від імені АКБ «Східно-Європейський банк», на підставі договору про передачу в управління непроданих активів від 13 грудня 2013 року, та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги № 23/ФК-14, згідно з яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як новий кредитор, набув право вимоги, належне первісному кредитору за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_6 , а також забезпечувальні права.
У додатку № 2 до вказаного договору визначено перелік боржників та контрактів, стосовно яких відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 64/2008, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набули прав кредитора відносно ОСОБА_6
22 травня 2014 року між АКБ «Східно-Європейський банк», від імені якого діяло ТОВ «Брокінвестгруп», та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 06 серпня 2008 року, відповідно до якого іпотекодержателем стало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
12 квітня 2015 року іпотекодавець ОСОБА_5 помер і ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2015 року провадження було зупинено до вступу у справу правонаступника.
Відповідно до спадкової справи № 145, заведеної 12 жовтня 2015 року Узинською міською державною нотаріальною конторою Київської області, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 звернулася його дочка ОСОБА_6 , однак постановами державного нотаріуса від 17 листопада 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, у зв'язку з неподанням документів необхідних для вчинення такої нотаріальної дії.
Зверненню відповідача до нотаріальної контори передувала претензія позивача від 26 травня 2015 року № 6010, в якій позивач вказував на підставі статей 1281, 1282 ЦК України про доведення до відома спадкоємців іпотекодавця вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про погашення кредитної заборгованості за рахунок спадкового майна, яка встановлена відповідним судовим рішенням та виникла у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором.
У пункті 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18) зазначено, що: «положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення».
Разом із тим у резолютивній частині оскарженого рішення суду першої інстанції на зазначено загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 та зроблено висновок, що «звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили».
У пункті 5.5.3. іпотечного договору від 06 серпня 2008 року № 3878, укладеному між банком та ОСОБА_5 , сторони передбачили, що іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що іпотекодавець ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2015 року провадження було зупинено до вступу у справу правонаступника.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2015 року відновлено провадження у справі. При цьому в ухвалі зазначено, що ОСОБА_6 є правонаступником ОСОБА_5 згідно повідомлення Узинської міської державної нотаріальної контори від 12 жовтня 2015 року.
У частині першій статті 37 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі, зокрема, смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 1 частини першої статті 201 цього Кодексу - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника (пункт 1 частини першої статті 203 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
У порушення вимог частині першій статті 37, пункту 1 частини першої статті 203 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд першої інстанції відновив провадження у справі, при цьому не вирішивши питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_5 .
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, до закінчення касаційного провадження. Оскільки оскаржені рішення підлягають скасуванню, то підстави для поновлення їх виконання відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року скасувати.
Передати справу № 357/2777/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2016 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков