Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 209/3302/13-ц
провадження № 61-10709св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Русинчука М. М. (суддя - доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
третя особа - Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Дніпродзержинську ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточнень, просили визнати відповідача таким, що втратив право на користування житлом в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди для здійснення права користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 домоволодінням за вказаною адресою шляхом зняття його з реєстрації за зазначеною адресою відділом реєстрації, міграції та паспортної служби Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області; виселити ОСОБА_3 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 самовільно проникати на територію домоволодіння за вказаною адресою.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони є співвласниками домоволодіння: житлового будинку АДРЕСА_1 , кожній належить по Ѕ частині житлового будинку.
16 березня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, після чого відповідача було зареєстровано у вказному будинку. Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4
У 2009 році ОСОБА_3 покинув їх сім'ю та переїхав на постійне місце проживання до іншої жінки - ОСОБА_5 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2011 року шлюб ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було розірвано.
Починаючи з 2009 року і по цей час ОСОБА_3 не проживає з ними однією сім'єю, спільного господарства не веде, участі у витратах на утримання житлового будинку, а також його ремонті не приймає, однак постійно вчиняє дії, направлені на перешкоджання користування цим жилим приміщенням, у зв'язку з чим позивачами уклаладено договір з ТОВ ПКЦ «Крок» з метою охорони будинку та для захисту протиправних посягань відповідача.
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив захистити його права, як колишнього члена сім'ї власника житла, на користування спірним житлом шляхом вселення в цей житловий будинок.
З 06 квітня 2001 року він зареєстрований в спірному житловому будинку як колишній член сім'ї його власників.
27 березня 2013 року він був позбавлений можливості зайти до місця свого постійного проживання в указанному житловому будинку, оскільки працівник охоронної фірми ТОВ ПКЦ «Крок», з якою ОСОБА_1 уклала договір на охорону житлового будинку, не допустив його до будинку.
Результати першого розгляду справи
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Вселено ОСОБА_3 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , виходив із того, що ОСОБА_3 проживав у спірному будинку в період з січня по березень і в червні 2013 року, тому на час звернення до суду з позовом не був відсутнім за місцем реєстрації понад один рік. При цьому оскільки йому чинять перешкоди в користуванні спірним будинком і він у ньому не проживає, то відсутні підстави для його виселення. До того ж, ОСОБА_3 не втратив права користування зазначеним будинком, тому відсутні підстави для заборони йому самовільно проникати на територію цього домоволодіння.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавило ОСОБА_3 права користування спірним приміщенням і він не втратив такого права, а тому його слід вселити до спірного будинку.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В своїй ухвалі касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки діям ОСОБА_3 щодо зловживання спиртними напоями, вчинення сварок, образ ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , застосовування до них психологічного тиску та фізичної сили.
Результати нового розгляду справи
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
За результатами нового розгляду справи постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,третя особа - Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Дніпродзержинську ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_3 самовільно проникати на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про захист права на користування житлом колишнього члена сім'ї власника житлового будинку та вселення відмовлено.
Апеляційний суд виходів із того, що надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що відносно відповідача вживались заходи запобігання і громадського впливу, які позитивних результатів не дали, а також те, що він систематично порушує правила співжиття стосовно інших співмешканців будинку. Однак не встановлено, що відповідач ОСОБА_3 добровільно вибув на постійне місце проживання в інше житлове приміщення, а тому у задоволенні позову на підставі статті 107 ЖК України належить відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації, та ухвалити нове рішення у цій частині, не передаючи справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, не врахував, що позовні вимоги в цій частині засновані на положеннях статей, пов'язаних із захистом права власності, а саме: статей 319, 383 391 ЦК України, та помилково застосував норми матеріального права, передбачені ЖК України.
Рішення суду апеляційної інстанції про задоволення первісного позову в частині вимог про заборону ОСОБА_3 самовільно проникати на територію спірного домоволодіння, відмови у цьому позові в частині вимог про виселення ОСОБА_3 , зняття його з реєстрації у спірному житловому будинку та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядається Верховних судом.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6
ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 2001 року по 22 липня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку через те, що ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ ПКЦ «Крок», працівники якого не допускають його до спірного будинку.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову в частині вимог про усунення перешкод в користуванні спірним житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування цим житлом на підставі статті 107 ЖК України, апеляційний суд виходив з недоведеності факту добровільного вибуття відповідача на постійне місце проживання в інше житлове приміщення.
Однак з такими висновками не можна погодитись з таких підстав.
Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що правовими підставами вказаної частини вимог первісного позову зазначені статті 15, 16, 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України і в ній відсутні посилання на статтю 107 ЖК України. Зміст позовних вимог зводиться до захисту прав позивачів як співвласників спірного житлового будинку від порушень з боку відповідача, який зареєстрований у цьому будинку, шляхом припинення його права користування зазначеним житлом.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Статтею 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Тлумачення наведених норм права свідчить, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; із припиненням у осіб сімейних відносин з власником втрачається й право користування жилим приміщенням у цих осіб. Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Право користування житловою площею - сервітут було встановлено для відповідача тимчасово на період перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 і припинилось після розірвання цього шлюбу.
Суди встановили, що позивачі є власниками квартири, які вимагають від відповідача усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Відповідач спільним побутом із позивачами не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Таких висновків за схожих обставин дійшов Верховний Суд України у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачі є власниками спірного будинку, а відповідач з 22 липня 2011 року не є членом їх сім'ї, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для усунення позивачам перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним будинком.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи неправильно застосував норми матеріального права, порушивши при цьому норми процесуального права, постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Дніпродзержинську ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. М. Русинчук
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков