25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 328/4429/14-ц
провадження № 61-13938 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Токмацька міська рада Запорізької області, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Токмацький районний суд Запорізької області,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року в складі судді Кочевої І. В. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 листопада 2016 року в складі колегії суддів Гоначар М. С., Кухаря С. В., Осоцького І. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У 2014 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати позивача забудовником незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 2311000000:01:011:0251, зі ступенем готовності 90%;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на матеріали, обладнання та інше майно, що були використані в процесі будівництва цього будинку;
- визнати за позивачем право власності на об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок загальною площею 408,6 м2, готовністю 90%.
В обґрнтування своїх вимог позивач указував, що 27 липня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони домовилися про здійснення сумісної діяльності з фінансування та будівництва двоповерхового житлового будинку на земельній ділянці, належній на праві власності ОСОБА_2
Із 2012 року будинок готовий до введення в експлуатацію, про що свідчить подана ОСОБА_2 відповідна декларація.
ОСОБА_1 зазначав, що на час укладання та виконання умов договору про сумісну діяльність, впевнившись у законному володінні ОСОБА_2 земельною ділянкою, він здійснив будівництво двоповерхового будинку на всі заощаджені ним протягом багатьох років кошти, оскільки не має власного житла.
Однак, виявилося, що на цю земельну ділянку накладений арешт, а пізніше - визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із недотримання сторонами вимог законодавства щодо передачі земельної ділянки під забудову від власника земельної ділянки іншій особі, а також відсутність у ОСОБА_1 законних підстав для здійснення забудови відповідної земельної ділянки, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання позивача забудовником незавершеного будівництвом об'єкта.
Також суд першої інстанції керувався тим, що оскількифактично позов у цій справі поданий не для визнання, а для набуття права власності, правові підстави для його задоволення відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задвоолення, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року дана справа призначена до судового розгляду.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу
У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення Токмайцького районного суду Запорізької області на дану касаційну скаргу, в якому третя особа просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 липня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони домовилися про здійснення спільної діяльності по фінансуванню та будівництву двоповерхового житлового будинку на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ №723133 від 21 червня 2010 року є ОСОБА_2
Зобов'язання щодо безпосереднього будівництва за договором взяв на себе ОСОБА_1 .
Після введення будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на окремі квартири за усіма сторонами договору, ОСОБА_2 зобов'язалася на праві власності прийняти кімнату загальною площею 16 м2 та передати ОСОБА_1 у власність житловий будинок загальною площею приблизно 400 м2.
Згідно з пунктами 2, 3 цього договору ОСОБА_2 повинна була сплатити грошовий внесок 10 000 грн за вказану кімнату протягом трьох банківських днів із дня укладення договору готівкою та надати земельну ділянку під будівництво будинку, здати будинок в експлуатацію до 01 березня 2013 року.
ОСОБА_1 повинен був сплатити грошовий внесок 500 000 грн за будівництво будинку.
ОСОБА_2 зобов'язалася після отримання акту вводу в експлуатацію та повної оплати зареєструвати право власності на житловий будинок відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт № ЗП 08120285, зареєстрованої 23 лютого 2012 року, замовником будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2
16 квітня 2013 року Інспекція ДАБК у Запорізькій області повернула на адресу ОСОБА_2 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації будівництва житлового будинку в зв'язку з наявними порушеннями при її заповненні. Зазначено про те, що на відповідну земельну ділянку ухвалою суду накладений арешт.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 червня 2014 року в справі № 311/1226/13-ц позов ТУ ДСА України в Запорізькій області задоволено:
- скасовано пункт 1 рішення сесії Токмацької міської ради Запорізької області від 27 травня 2010 року № 17 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 ;
- скасовано пункт 2 рішення сесії Токмацької міської ради Запорізької області від 27 травня 2010 року №17 в частині передачі у власність ОСОБА_2 указаної земельної ділянки;
- визнано недійсним державний акт серія ЯИ №723133, виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Токмацької міської ради від 27 травня 2010 року № 17 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2311000000:01:011:0251 площею 0,1 га;
- скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;
- задоволено вимоги про повернення земельної ділянки територіальному управлінню ДСА України в Запорізькій області, а державного акта серії ЯИ № 723133 - Відділу Державного земельного агентства у Токмацькому районі Запорізької області.
15 жовтня 2014 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТУ ДСА України в Запорізькій області до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Токмацького районного суду Запорізької області, Токмацької міської ради Запорізької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. При розгляді цієї цивільної справи (№ 328/3490/14-ц) 05 листопада 2014 року було прийнято ухвалу про забезпечення позову, якою заборонено органам ДАБК здійснювати реєстрацію будь-яких повідомлень, декларацій, які стосуються незавершеної будівництвом будівлі на земельній ділянці, вказаній вище, декларації про готовність до експлуатації об'єкту нерухомості на ній.
07 листопада 2014 року на адресу ОСОБА_2 Департаментом ДАБІ у Запорізькій області було направлено листа за результатами розгляду повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації про початок виконання будівельних робіт від 23 лютого 2012 року, яким було відмовлено у зміні даних, що мотивовано недостатністю інформації для реєстрації відповідного документа та невірним складенням документа.
Відповідно до висновку судової-будівельно-технічної експертизи від 04 вересня 2015 року № 3-15 вартість будівельно-монтажних робіт, виконаних у процесі будівництва в 2012-2013 роках новоствореного нерухомого майна об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, що розташований на вказаній земельній ділянці, з урахуванням ПДВ складає 1 188 662 грн.
Загальна вартість будівельних матеріалів, механізмів та іншого обладнання, відповідно до кошторисної документації з урахуванням ПДВ складає 747 787 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До об'єктів нерухомого майна ЦК України віднесено як земельні ділянки, так і житлові будинки.
При вирішенні питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва необхідно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами, а також те, що окремі способи набуття права власності можуть використовуватись лише суворо визначеними суб'єктами.
Системний аналіз статті 331 ЦК України та статей 177-179, 181, 182, 334 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, в тому числі і об'єкт незавершеного будівництва, як об'єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об'єктами нерухомого майна є житлові будинки.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 цього закону).
Питання щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови врегульовано положеннями глави 161 ЗК України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1021 ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для забудови відповідно до положень ЦК України. З урахуванням вимог ЗК України укладення таких договорів, їх умови, строки та права і обов'язки сторін за ними, а також підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК.
Главою 34 ЦК України передбачено лише договірний порядок встановлення суперфіцію. Судового порядку встановлення суперфіцію не передбачено. Договір про суперфіцій укладається лише з власником земельної ділянки та відповідно до норм статті 182 ЦК, Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державний земельний кадастр» суперфіцій підлягає державній реєстрації.
Судами встановлено, що при укладенні договору про спільну діяльність сторони не зареєстрували такий договір у встановленому законом порядку.
Правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 не набув прав користувача земельної ділянки, тому підстав для здійснення ним будівництва на земельній ділянці, що йому не належала ні на праві власності, ні на праві користування, він не мав та не може мати статусу забудовника.
За змістом статті 17 ЗК України земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, а тому участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, передбачених законом. У зв'язку із цим будівництво будинку на земельній ділянці, яка забудовнику не відводилась, не дає підстав для визнання за ним права власності на вже збудований будинок.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
Моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України).
У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.
Обґрунтованим є висновок судів, що законом не передбачена можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.
Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що правові підстави для задоволення позову в даній справі відсутні.
Доводи касаційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Антоненко
Судді І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук