10 жовтня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/13361/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13339/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Катющенко В.П., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 21 731,73 грн. за кредитним договором № б/н від 10 січня 2013 року та судові витрати у розмірі 1 762,00 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 10 січня 2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. При укладанні договору сторони керувалися ст. 634 ЦК України про договір приєднання.
Вказував, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості у відповідача станом на 21 червня 2018 року утворилася заборгованість - 21 731,73 грн., з яких: 12 492,32 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 9 246,30 грн. - заборгованість за пенею, а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 011,03 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 1-3).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (а.с. 73-76).
Не погодившись з рішенням районного суду, 20 серпня 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити (а.с. 82-99).
На обґрунтування скарги зазначала, що позивачем до суду були надані належні та допустимі докази по справі, зокрема, надано розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. Звертала увагу на те, що відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», в якій виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Отже, відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки це є договором приєднання.
Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2019 року розглянута апеляційним судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 10 січня 2013 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 7).
До анкети-заяви банком було доданоВитяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-23).
Також до позовної заяви банк долучив розрахунок заборгованості за договором №б/н від 10 січня 2013 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2015 року (а.с. 4) та розрахунок заборгованості за договором №б/н від 10 січня 2013 року станом на 21 червня 2018 року (а.с. 5-6).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 (картрахунок №4149 4378 1698 1359 від 16 листопада 2012 року) трок дії кредитної картки до листопада 2017 року (а.с. 40).
Додатково Банком надано виписки по основній карті № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 за період з 16 листопада 2012 року по 21 червня 2018 року (а.с. 41-44).
Колегія суддів перевірила доводи банку і дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 10 січня 2013 року не зазначена базова процентна ставка за кредитом (а.с. 7).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 січня 2013 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 січня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19).
З огляду на наведене, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача 9 246,30 грн. - заборгованості за пенею, а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 1 011,03 грн. - штрафу (процентна складова), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Крім того, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування свідчить про подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення.
Щодо вимог про стягнення суми нарахованих відсотків за користування кредитом у сумі 12 492,32 грн. колегія суддів зазначила наступне.
У анкеті-заяві від 10 січня 2013 року, підписаній ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не зазначено номер картки, яку оформив відповідач (а.с. 7).
Банком надані до суду докази видачі відповідачу банківської картки № НОМЕР_5 від 16 листопада 2012 рокуза пакетом кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» в гривні зі строком дії до листопада 2017 року (а.с. 40).
Судом встановлено, що згідно виписки по основній карті № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , відповідачем здійснювалося зняття коштів по картці, оплата послуг та товарів, поповнення картки, а позивачем списання грошових коштів з картки на картку в рахунок погашення простроченої заборгованості. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31 серпня 2015 року заборгованість за тілом кредиту становила 1 977,82 грн. (а.с. 4). Станом на 21 червня 2018 року заборгованість за тілом кредиту становила 0 грн. (а.с. 5-6). При цьому, згідно наданого розрахунку заборгованості у період часу з 01 вересня 2015 року по 21 червня 2018 року відповідачем було використано з картки грошові кошти в сумі 10 828,19 грн., та внесені грошові кошти на карту в сумі 14 387,99 грн. З викладеного вбачається, що відповідач немає заборгованості за тілом кредиту, а з 23 квітня 2016 року відповідач будь-яке зняття коштів, оплату товарів чи інше, з картки не здійснював. До 04 жовтня 2017 року відповідачем вносились грошові кошти на картку.
Судом встановлено, що у різний період часу, позивач здійснюючи нарахування відсотків за кредитним договором, застосовував різну процентну ставку, в тому числі і різну підвищену процентну ставку на прострочену заборгованість.
Такі дії банку суперечать положенням ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки позивачем не надано суду доказів, що боржник був належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, які здійснені банком в односторонньому порядку, та погодився на нові умови договору. При цьому, анкета-заява не містить умов щодо розміру процентної ставки, визначений в Тарифах розмір процентних ставок та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не підписані позичальником, що світить про відсутність підстав для стягнення процентів.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року №6-57ц12, та у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №515/1844/16-ц.
Отже, вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» штрафів, пені та процентів за користування кредитом, де суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 10 січня 2013 року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладення на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19).
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова