справа № 760/6835/18 головуючий у суді І інстанції Букіна О.М.
провадження № 22-ц/824/12174/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 29 квітня 2007 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2013 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини у розмірі 600 грн. щомісячно. Позивач зазначає, що син ОСОБА_4 проживає та перебуває на її утриманні, батько дитиною не цікавиться, оскільки з 2014 року по теперішній час бачився з сином лише два рази та батьківської турботи не проявляє, аліменти сплачує нерегулярно. Дозвіл на виїзд дитини за кордон надавався в судовому порядку. Відповідач перешкоджає дитині відпочивати, розвиватися та негативно впливає на психологічний розвиток, не проявляє батьківського піклування та підтримки.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог. Суд встановив у своєму рішенні, що ОСОБА_3 протягом восьми років належним чином і в достатній мірі не виконував батьківських прав відносно сина. Наданими суду доказами підтверджується свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, ухилення від виховання та навчання сина. Відповідач не проявляє батьківську турботу, не цікавиться життям та здоров'ям дитини, не утримує матеріально належним чином. Комісія з питань захисту прав дитини внесла пропозиції до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування щодо надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини. Суд всебічно не дослідив та не надав об'єктивної оцінки ставленню батька до сина. А саме, суд не врахував, що відповідач: не зустрічається та не спілкується з сином та не виявляє до цього ніякої ініціативи. З осені 2014 року і до моменту подання позовної заяви батько бачив дитину лише двічі з ініціативи матері; не підтримує з сином зв'язок у будь-який інший доступний для нього спосіб; не цікавиться навчанням та розвитком сина, зокрема, не відвідує навчальний заклад; не утримує сина і не забезпечує його необхідними речами для життя, навчання, розвитку, дозвілля; не займається оздоровленням дитини; не сприяє всебічному розвитку дитини і збільшенню його світогляду, зокрема. створює перешкоди у можливостях для виїзду сина за кордон, а усі дозволи на виїзд за кордон позивач отримувала лише у судовому порядку. У судовому засіданні відповідач підтвердив, що він роками не спілкується з сином, між ними втрачено контакт і зв'язок. Суд також не дослідив та не оцінив об'єктивно відповідача, як батька та як особистість в цілому. Відповідач сплачував аліменти нерегулярно та лише у рамках виконавчого провадження, будь-яких спроб чи пропозицій надавати кошти добровільно та додатково на витрати для дитини не виявляв і не виявляє до сьогодні. Відповідач, як батько дитини, повинен усвідомлювати, що наявні конфліктні стосунки між ним та позивачем, а також напруження у стосунках із сином не можуть бути поважною причиною для невиконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до його неповнолітньої дитини. ОСОБА_3 жодного разу не звертався у передбаченому законом порядку до органів опіки та піклування чи до суду з метою встановити режим побачень з сином чи з заявою, що йому перешкоджають бачитися з дитиною. Виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи, що у батька було п'ятнадцять місяців, протягом яких розглядалася справа, для зміни ставлення до виховання дитини. Натомість, відповідач продовжував свідомо злісно ухилятися від виконання батьківських обов'язків. Не позбавлення батьківських прав відповідача суперечить дійсним інтересам дитини. Батько наніс синові психологічну травму на все життя, яка позначиться і на формування його світогляду та особистості у майбутньому.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що з 29 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року (а.с.10, Т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.9, Т.1).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2013 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600 грн. щомісячно, починаючи з 17 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.11, Т.1).
Згідно з довідкою дошкільного навчального закладу № 9 комбінованого типу Деснянського району міста Києва № 03 від 25 січня 2018 року за період відвідування ОСОБА_4 дошкільного закладу з 20 жовтня 2011 року по 25 серпня 2015 року, батько жодного разу не приводив та не забирав дитину. У батьківських зборах та святкових заходах участі не брав (а.с.203, Т.1).
Згідно з довідкою комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа I-II ступенів з поглибленим вивченням природничих наук - ліцей № 29» Деснянського району міста Києва № 8 від 17 січня 2018 року зі слів класного керівника батько за час навчання жодного разу не був присутній на батьківських зборах, не цікавиться навчанням сина і не приймає участі в його виконанні (а.с.204, Т.1).
Відповідно до висновку психоемоційної діагностики малолітнього ОСОБА_6 , 2009 року народження, здійсненого нейропсихологом когнітивного розвитку КПТ психотерапевтом для дітей та дорослих Вікторії Любаревич - Торхової рекомендовано: у разі необхідності звертатися до спеціаліста для зняття тривожного стану дитини через поведінку біологічного батька. Встановлення границь між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для того, щоб додатково не травмувати дитину. Бачитися з ОСОБА_3 за ініціативою ОСОБА_4 (а.с.196-197).
Згідно з протоколом № 20 засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 жовтня 2018 року, остання внесла пропозиції до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 (а.с.8-9, Т.1).
Відповідно до Висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №102/03/31-9454 від 17 жовтня 2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав, комісія дійшла висновку, що батько свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від виконання та навчання сина, не проявляє до нього батьківської турботи, не цікавиться його життям та здоров'ям, не утримує матеріально належним чином. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.236-239, Т.1).
Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 хоча належним чином і в достатній мірі не виконував батьківських прав відносно свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, в судовому засіданні не встановлено, що своєю винною поведінкою відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд вважав за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.
Апеляційний суд погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), яка відповідно до статті 9 Конституції України є складовою національного законодавства України, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про правадитини держави - учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, вчиняють їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто, прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 вказує на те, що ОСОБА_3 не цікавиться дитиною, не проявляє батьківської турботи, не регулярно сплачує аліменти, не надає добровільно дозвіл на виїзд дитини за кордон, що свідчить про ухилення його від виконання батьківських обов'язків.
Під час розгляду справи судом встановлено, що дитина ОСОБА_4 з 20 жовтня 2011 року по 25 серпня 2015 року відвідував дошкільний навчальний заклад № 9 комбінованого типу Деснянського району міста Києва. Батько дитини жодного разу не приводив та не забирав дитину, у батьківських зборах та святкових заходах участі не брав, жодних контактів з вихователями чи адміністрацією не підтримував. Згідно довідки комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа I-II ступенів з поглибленим вивченням природничих наук - ліцей № 29» від 17 січня 2018 року ОСОБА_4 навчається у 3-Б класі. Зі слів класного керівника батько за час навчання жодного разу не був присутній на батьківських зборах, не цікавиться навчанням сина і не приймає участі у його вихованні (а.с.203, 204, Т.1). Відповідач ОСОБА_3 також не надавав добровільної згоди на виїзд за кордон дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.133-141, Т.1).
Однак, вказані обставини не свідчать про те, що батько свідомо нехтує своїми обов'язками та у його поведінці має місце вина, а вказують лише на те, що батько дитини не відвідує навчальні заклади, де навчається дитина. Ненадання дозволу для виїзду дитини за кордон мало місце двічі, що підтверджується рішеннями Солом'янського районного суду міста Києва від 01 липня 2016 року та від 12 червня 2017 року. Зазначена поведінка відповідача не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК), тому він підлягає застосуванню тільки тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» сказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.
Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення батьком від виконання батьківських обов'язків, оскільки ці обставини зумовлені не його волею.
Судом встановлено, що 21 листопада 2011 року між сторонами було розірвано шлюб та з цього часу малолітній ОСОБА_4 проживає з матір'ю. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, яке відбулося у жовтні 2018 року, дитина пояснила, що не бажає спілкуватися з батьком та підтримувати будь-які стосунки, оскільки вона його боїться.
Вказуючи на те, що відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, а також на те, що у батька було п'ятнадцять місяців, протягом яких розглядалася справа, для зміни ставлення до виховання дитини, позивач не звертає увагу на те, що такі обставини настали поза волею та без умисної, винної поведінки відповідача ОСОБА_3 , який не має можливості спілкуватися з дитиною, в тому числі, і через заперечення останньою щодо цього.
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька до дитини, бажання спілкуватись і брати участь в її вихованні.
У даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь в його вихованні. У той же час, судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами виникли напружені стосунки, що негативно вплинуло на взаємовідносини батька та дитини, яка залишилася проживати з матір'ю.
Позивач надала суду ряд доказів, які вказують на те, що вона активно займаєтьсядитиною, піклується про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створює належні умови для розвитку її природних здібностей.
Однак, та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить про те, що батько дитини не бажає брати участі в її утриманні й вихованні, тобто, свідомо, умисно нехтує батьківськими обов'язками та його поведінка не може бути змінена.
Батьківські права основані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення між батьком та сином особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
Висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо можливості позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, на який посилається позивач, обґрунтований довідками з навчальних закладів, поясненнями матері дитини та поясненнями самої дитини, які зводяться до небажання останньої спілкуватися з батьком. На засіданні комісії був присутній також батько дитини ОСОБА_3 , який пояснив, що мати перешкоджає бачитися з дитиною. Він не заперечував щодо надання дозволу на виїзд за кордон дитини, проте, мати вирішує це через суд. Батько категорично заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, зазначив, що мати маніпулює дитиною, а також про те, що виховував дитину з народження до моменту розлучення та перебував у декретній відпустці по догляду за дитиною.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що не позбавлення батьківських прав відповідача суперечить дійсним інтересам дитини. Батько наніс синові психологічну травму на все життя, яка позначиться і на формування його світогляду та особистості у майбутньому.
У ст. 171 СК визначено, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини малолітній ОСОБА_3 пояснив, що батько не спілкується з ним, не приймає участі у його житті, на надає дозволи на виїзд за кордон для оздоровлення та відпочинку. Дитина зазначила, що не бажає спілкуватися з батьком та підтримувати будь-які відносини, оскільки він його боїться.
Позивач не надала достатніх доказів, які є підставою вважати, що батько дитини є особливо неблагонадійним та спілкування з ним суперечитиме інтересам малолітнього ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, попередивши ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та покладаючи на орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків відносно малолітнього сина.
Однак, рішення суду першої інстанції в цій частині не порушує прав позивача. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз'яснено судам, що суд відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення цих прав, може попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, в ході розгляду справи встановлено, що відповідач категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, проявляє інтерес до дитини, вказуючи, що між ним та позивачем існує конфлікт, який позначається на його можливостях спілкуватися з дитиною. Оцінюючи в сукупності надані суду першої інстанції докази, апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять доказів, що змінити поведінку батька у кращий бік неможливо, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав до застосування крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав немає.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказах, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2019 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.