Апеляційне провадження № 22-ц/824/12913/2019
Справа № 295/10802/19
Іменем України
09 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира в складі судді Семенцової Л.М., постановлену в м. Житомир 19 липня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду про порушення конституційних прав на справедливий суд під час розгляду справи № 295/17192/18, які заподіяли моральну шкоду,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Житомирського апеляційного суду про порушення конституційних прав на справедливий суд під час розгляду справи № 295/17192/18, які заподіяли моральну шкоду.
Позов обґрунтовував тим, що 24 квітня 2019 року до Житомирського апеляційного суду по справі № 295/17192/18 подано апеляційну скаргу з викладенням порушень законодавства у рішенні від 10 квітня 2019 року Богунського районного суду м. Житомира стосовно розгляду позовної заяви від 17 грудня 2018 року про порушення конституційних прав на оскарження судових рішень Верховним судом по справі № 296/8050/160 (виправлення описки). Під час ознайомлення з постановою від 01 липня 2019 року Житомирського апеляційного суду встановлено недостатню правову врегульованість розгляду апеляційної скарги, яке, на думку позивача, призвело до ухвалення неправосудної постанови від 01 липня 2019 року. Для ефективного захисту порушених конституційних прав, законних інтересів від порушень з боку Житомирського апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги від 24 квітня 2019 року просив суд прийняти до розгляду позовну заяву про порушення конституційних прав на справедливий суд під час розгляду справи № 295/17192/18, які заподіяли моральної шкоди Житомирським апеляційним судом; виконати п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК, стягнути з Житомирського апеляційного суду на його користь 200000 грн. моральної шкоди; виконати п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК, прийняти виклад порушень законодавства, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свою вимогу про стягнення моральної шкоди, заподіяної Житомирським апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги від 24 квітня 2019 року, із зазначенням суті порушень та доказів, що підтверджують зазначені порушення, які призвели до неправосудності постанови від 01 липня 2019 року.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19 липня 2019 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив виконати п. 4 ч. 2 ст. 356 ЦПК, прийняти до розгляду апеляційну скаргу стосовно оскарження ухвали від 19 липня 2019 року Богунського районного суду м. Житомира у справі № 295/10802/19; виконати п. 5 ч. 2 ст. 356 ЦПК, прийняти до розгляду порушення законодавства, що призвели до ухвалення неправосудної ухвали від 19 липня 2019 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував на наступні, на його думку, порушення законодавства судом першої інстанції при постановленні ухвали від 19 липня 2019 року з наданням привілеїв Житомирському апеляційному суду приховати порушення конституційних прав ОСОБА_1 .
Зазначав, що порушеннями є: незаконна відмова правильно зазначити суть позовної заяви від 18 липня 2019 року; складання завідомо неправдивого висновку «позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства»; незаконне застосування тлумачення 11 законів, які не підлягають застосуванню; порушено ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовлено в роз'ясненні, в якому судочинстві підлягає розгляду позовна заява; складання завідомо неправдивого висновку в ухвалі «відмовити в відкритті провадження з наступних підстав», стосовно незаконної зміни суті позовної заяви; складання завідомо неправдивого висновку, що суд (суддя), який здійснює правосуддя, не може бути відповідачем.
Викладені порушення законодавства, на думку позивача, містять характер зловживання суддею службовим становищем, тобто умисно, всупереч інтересам служби, з метою приховати десять порушень конституційних прав ОСОБА_1 . Житомирським апеляційним судом; службової недбалості судді, внесення суддею до офіційного документа - ухвали від 19 липня 2019 року завідомо неправдивих висновків; постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали від 19 липня 2019 року.
Від відповідача Житомирського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач погоджувався із ухвалою суду першої інстанції, вважав, що вона ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує/не погоджується із діями Житомирського апеляційного суду під час прийняття ним постанови від 01 липня 2019 року по справі № 295/17192/18, якими, на його думку, порушено конституційні права на справедливий суд та заподіяно моральної шкоди.
Обґрунтовуючи незаконність дій відповідача, у позовній заяві позивач вказував, що 24 квітня 2019 року до Житомирського апеляційного суду по справі № 295/17192/18 подано апеляційну скаргу з викладенням порушень законодавства у рішенні від 10 квітня 2019 року Богунського районного суду м. Житомира стосовно розгляду позовної заяви від 17 грудня 2018 року про порушення конституційних прав на оскарження судових рішень Верховним судом по справі № 296/8050/160 (виправлення описки). Під час ознайомлення з постановою від 01 липня 2019 року Житомирського апеляційного суду встановлено недостатню правову врегульованість розгляду апеляційної скарги, яке, на думку позивача, призвело до ухвалення неправосудної постанови від 01 липня 2019 року. Для ефективного захисту порушених конституційних прав, законних інтересів від порушень з боку Житомирського апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги від 24 квітня 2019 року просив суд прийняти до розгляду позовну заяву про порушення конституційних прав на справедливий суд під час розгляду справи № 295/17192/18, які заподіяли моральної шкоди Житомирським апеляційним судом; виконати п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК, стягнути з Житомирського апеляційного суду на його користь 200000 грн. моральної шкоди; виконати п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК, прийняти виклад порушень законодавства, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свою вимогу про стягнення моральної шкоди, заподіяної Житомирським апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги від 24 квітня 2019 року, із зазначенням суті порушень та доказів, що підтверджують зазначені порушення, які призвели до неправосудності постанови від 01 липня 2019 року.
Отже, підстави позову та позовні вимоги стосуються вчинення судом передбачених процесуальним законом дій.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У своєму рішенні № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року у справі № 1-17/2001 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України про те, що судам не підвідомчі скарги «на акти і дії службових осіб... суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження», треба розуміти так, що судами не розглядаються скарги громадян у порядку, передбаченому главою 31-А цього Кодексу, на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України. Акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в судовому порядку відповідно до глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним
законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та
заяв з таким предметом.
Виходячи із вищевикладеного, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, із яким погоджується апеляційний суд, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов'язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено, а також що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі.
Враховуючи, що дане питання було предметом розгляду Конституційного Суду України, яким встановлено неможливість оскарження дій суддів, пов'язаних із здійсненням правосуддя, в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд відхиляє доводи позивача в апеляційній скарзі, що висновки суду першої інстанції суперечать ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, та ст. 56 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц дійшла правового висновку, що закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Даний висновок було належним чином враховано судом першої інстанції в ухвалі від 19 липня 2019 року.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Щодо цивільної відповідальності Консультативна рада європейських суддів вважала, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, позивач мотивував це тим, що у зв'язку з протиправними діяннями Житомирського апеляційного суду, який під час розгляду апеляційної скарги від 24 квітня 2019 року допустив десять порушень законодавства і не забажав захистити порушені конституційні інтереси ОСОБА_1 , йому заподіяно моральної шкоди, що викликало погіршення здоров'я, душевні страждання, які позбавляли його можливості в реалізації своїх звичок та бажань, спричинили погіршення відносин, з оточуючими людьми та інші наслідки негативного характеру, погіршення життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя та вказують на велику неповагу до громадян України, їхніх конституційних прав з боку Житомирського апеляційного суду.
Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема, суду. Тому приписи статті 1176 ЦК України є спеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього кодексу та визначають випадки, в яких може бути заявлена позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Шкода, завдана, зокрема, фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п'ята статті 1176 ЦК України).
Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції складено завідомо неправдиві висновки про те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що суд (суддя), який здійснює правосуддя, не може бути відповідачем, і щодо незаконного застосування тлумачення судом законів, які не підлягали застосуванню.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині незаконної відмови правильно зазначити суть позовної заяви про порушення конституційних прав на справедливий суд під час розгляду справи № 295/17192/18, які заподіяли моральної шкоди, апеляційний суд враховує, що зазначення судом назви позову «про відшкодування моральної шкоди» в ухвалі від 17 липня 2019 року жодним чином не вплинуло на правильність визначення судом першої інстанції суті позову, а саме оскарження дій Житомирського апеляційного суду при відправленні ним правосуддя.
За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині не є підставою для скасування правильної ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 19 липня 2019 року та відхиляються апеляційним судом.
Не можна погодитися із доводами позивача в апеляційній скарзі, що судом порушено ч. 5 ст. 186 ЦПК України, а саме відмовлено в роз'ясненні, в якому судочинстві підлягає розгляду позовна заява, оскільки позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 757/43355/16-ц).
Доводи апеляційної скарги щодо зловживання суддею службовим становищем, службової недбалості, постановлення завідомо неправосудної ухвали не можуть бути оцінені апеляційним судом, оскільки вони відносяться до кримінального, а не цивільного процесуального провадження.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.