ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
11 жовтня 2019 року м. Київ № 826/17821/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Головного лікаря Київської міської клінічної лікарні №6 Крижевського Вадима Віталійовича, Київської міської клінічної лікарні №6 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Головного лікаря Київської міської клінічної лікарні №6 Крижевського Вадима Віталійовича, в якому просив:
- визнати бездіяльність Головного лікаря, яка полягала у: ненаданні певної інформації на інформаційні запити ОСОБА_1 від 18.04.2016, 23.08.2016; надання або оприлюднення неточної або неповної інформації на інформаційні запити ОСОБА_1 від 18.04.2016, 23.08.2016; несвоєчасне надання інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 18.04.2016; навмисне приховування інформації чи документів, ненадання засвідченої копії лікарського свідоцтва про смерть від 22.01.2016 №31 щодо ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), згідно інформаційного запиту ОСОБА_1 від 23.08.2016, - протиправною;
- зобов'язати Головного лікаря протягом п'яти днів надати повну, достовірну інформацію з наданням засвідченої копії лікарського свідоцтва про смерть від 22.01.2016 №31 та документу в якому відображено усі результати айтопсичного дослідження щодо дійсних причин смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_2 та його дружини, згідно письмових інформаційних запитів від 18.04.2016 та від 23.08.2016, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.
В судовому засіданні 14.02.2016 судом прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 3000 грн на відшкодування моральної шкоди.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Чудак О.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2018 залучено Київську міську клінічну лікарню №6 в якості другого відповідача.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачів проти задоволення позову заперечував, надавши відповідне письмове обґрунтування.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 КАС України, ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Отже, як встановлено судом спірні правовідносини виникли навколо отримання у закладі охорони здоров'я інформації, яку позивач вважає публічною та яку запитує шляхом звернення із відповідним запитом.
Зокрема, ОСОБА_1 18.04.2016 подано запит на отримання публічної інформації до Головного лікаря Київської міської клінічної лікарні №6 ОСОБА_4 ., в якому позивач відповідно до статті 34 Конституції України, статей 3-5, 9, 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просив надати інформацію про:
- час госпіталізації ОСОБА_3 до Київської міської клінічної лікарні №6;
- первинний діагноз ОСОБА_3 в час госпіталізації до Київської міської клінічної лікарні №6;
- назву відділень Київської міської клінічної лікарні №6, в яких перебувала ОСОБА_3 та термін знаходження останньої у зазначених;
- найменування або назву медикаментів, які були призначені та застосовані відповідними лікарями Київської міської клінічної лікарні №6 в час належного стаціонарного лікування ОСОБА_3 ;
- час біологічної смерті ОСОБА_3 ;
- причину смерті ОСОБА_3 , що встановлено після патологоанатомічного розтину тіла;
- результати лабораторних досліджень або додаткових досліджень відібраних біологічних матеріалів ОСОБА_3 щодо причини її смерті;
- наявність або відсутність вірусології, зокрема, певного штаму грипу у ОСОБА_3 , що стало певним важелем причини її смерті.
Київська міська клінічна лікарня №6, за підписом головного лікаря та в.о. заступника головного лікаря з медичної частини надала лист-відповідь від 04.05.2016 №1195, на інформаційний запит, в якому було зазначено:
- пацієнтка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , госпіталізована до Київської міської клінічної лікарні №6 18.01.2016 о 16:30 год. з діагнозом: позагоспітальна двобічна пневмонія. Інтоксикаційний синдром;
- перебувала з 18.01.2016 з 16:30 год. до 19.01.2016 до 10:40 год. в терапевтичному відділенні Київської міської клінічної лікарні №6, після чого знаходилась у відділенні інтенсивної терапії до часу смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 07:00 год.;
- пацієнтка отримувала наступне лікування: інгаляції киснем, таміфлю, інговерін, цефоперазон сульбактам, ремантодин, діазолін, цефотоксим, АЦЦ, дексаметазон, анальгін, димедрол, калій хлор, лазолван, фуросемід, вітамін С, моксіфлоксацин, атропін, адреналін, азітроміцин, роз-н Рінгера, фізіологічний р-н, аспаркам, еуфілін;
- час біологічної смерті ОСОБА_3 : ІНФОРМАЦІЯ_1 07:00 год.;
- причина смерті: двобічна зливна пневмонія;
- результати лабораторних досліджень з історії хвороби №786 щодо причин смерті - хворої ОСОБА_3 потребують уточнень переліку досліджень;
- результат аналізу №292 від 19.01.2016: носоглоточний мазок МФА АТ до вірусу грипу А, В, аденовірусу, парагрипу, Кз-вірусу не виявлено.
Крім іншого, в листі-відповіді було зазначено, що запитувана ОСОБА_1 інформація є медичною, тобто такою, що містить свідчення про стан здоров'я людини, і за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто до інформації з обмеженим доступом, з огляду на що не може вважатися публічною.
Не погоджуючись із наданою відповіддю ОСОБА_1 23.08.2016 повторно звернувся до Головного лікаря із запитом на отримання інформації, в якому просив надати інформацію про:
- наявність у померлої ОСОБА_3 при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті, які відображені у лікарському свідоцтві про смерть від 22.01.2016 №31;
- результати лабораторних досліджень або додаткових досліджень, зокрема, печінки та селезінки ОСОБА_3 щодо причин зміни їх нормального розміру, які виявлені під час розтину тіла покійної, що відображено у лікарському свідоцтві про смерть.
Також ОСОБА_1 просив надати засвідчену належним чином ксерокопію другого примірника лікарського свідоцтва про смерть від 22.01.2016 №31.
Київська міська клінічна лікарня №6, за підписом головного лікаря та заступника головного лікаря з терапевтичної роботи надала лист-відповідь від 01.09.2016 №2194, на інформаційний запит, в якому було зазначено:
- хворобою, що призвела до настання смерті ОСОБА_3 стала двобічна зливна пневмонія, що відображено у лікарському свідоцтві про смерть від 22.01.2016 №31;
- після аутопсійного дослідження патологічні зміни селезінки були верифіковані сучасними лабораторними методами (іміногістохімія), діагностовано В - клітинна лімфома селезінки. Виявлена патологія могла, як фоновий процес, сприяти важкому перебігу пневмонії;
- лікарське свідоцтво про смерть видане сестрі померлої хворої ОСОБА_3 - ОСОБА_5 22.01.2016 для реєстрації смерті та захоронення.
Не погоджуючись із зазначеними відповідями ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд, визначаючись щодо можливості розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, виходить з того, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
В свою чергу, як визначено частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, в силу частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів визначено статтею 19 ЦПК України, відповідно до якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідна справа, що у ній відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 з приводу, як він вважає, протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на запит про надання доступу до публічної інформації та зобов'язання вчинити дії, не є справою, розгляд якої здійснюється в порядку іншого судочинства, в даному випадку судочинства адміністративного і є юрисдикційно підсудною загальному суду у порядку цивільного судочинства.
Вимогам, що наведені у статті 19 та статті 4 КАС України даний спір не відповідає, оскільки:
- жодна зі сторін у ньому не здійснює публічно-владних управлінських функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник не у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- жодна зі сторін у ньому не надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник не у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Не є відповідачі у справі і суб'єктами владних повноважень, оскільки не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Так, лікарня є закладом охорони здоров'я, якими є юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або їх відокремлені підрозділи, що забезпечують медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників (частина перша статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я).
Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом), що визначено частиною шостою статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я.
Саме Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Виконання функцій на основі професійної діяльності медичних працівників не є здійсненням публічно-владних управлінських функції, не є наданням адміністративних послуг.
Так, медичне обслуговування це діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов'язана з її наданням (частина перша статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я).
Саме положеннями Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено обов'язок надання медичної інформації, зокрема у разі смерті пацієнта. Відповідно надання закладами охорони здоров'я відповіді на запити про надання інформації, в тому числі запити здійсненні в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» також не охоплюються управлінськими функціями або адміністративними послугами. Більш того, як вбачається з положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками публічної інформації можуть бути не тільки суб'єкти владних повноважень.
Форми запитів, які спрямовуються до закладів охорони здоров'я з метою отримання тієї чи іншої інформації не впливають на їх статус, так само, як не впливає на цю обставину і застосований запитувачем інформації закон і сфера його застосування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до пункту 1 частин першої, другої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 4, 19, 238, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Головного лікаря Київської міської клінічної лікарні №6 Крижевського Вадима Віталійовича, Київської міської клінічної лікарні №6 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак