ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 жовтня 2019 року № 640/22390/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Єфімова О.М., у відсутність представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжком» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжком» (ТОВ «Інжком») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2018 №00015891402 та №00015881402.
В обґрунтування адміністративного позову з урахуванням відповіді на відзив відповідача, зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків акту податкової перевірки від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 щодо порушення ТОВ «Інжком» вимог податкового законодавства під час відображення в податковому обліку витрат та податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин зокрема із Товариством з обмеженою відповідальністю «СІ-БРІЗЕ» (ТОВ «СІ-БРІЗЕ»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Елгід груп» (ТОВ «Елгід груп») та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ).
Позивач вказав, що висновки ГУ ДФС у м. Києві про заниження ТОВ «Інжком» податку на прибуток та податку на додану вартість є такими, що не відповідають фактичним правовідносинам та вимогам чинного законодавства України, адже на підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп» та ФОМ ОСОБА_1 позивачем надано всі достатні первинні документи, які підтверджують реальність зазначених господарських операцій.
Зазначення відповідачем про неподання позивачем окремих документів на вимогу запитів ГУ ДФС у м. Києві позивач вважає необґрунтованим, адже до перевірки надав всі наявні документи, жодних запитів про витребування окремих документів не отримував.
Також позивач звертає увагу на те, що в акті від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 відсутні відомості щодо надання письмових дозволів ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп» та ФОП ОСОБА_1 на розголошення відомостей щодо них. Відтак, позивач вважає неправомірним використання відомостей щодо зазначених контрагентів в обґрунтування висновків перевірки, адже такі відомості одержані з порушенням вимог підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 та підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України).
Крім того, позивач зазначив, що відповідачем невірно визначено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інжком» у податковому повідомленні-рішенні від 21.12.2018 №00015881402. Так, вказане рішення прийняте у зв'язку із скасуванням податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012881402 в частині донарахувань на підставі висновків перевірки щодо взаємовідносин ТОВ «Інжком» із Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-Буд» (ТОВ «Пріоритет-Буд») та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2 ). Проте, якщо відняти від суми податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 16.10.2018 №00012881402, суму податкового зобов'язання, обчислену виходячи з витрат позивача на придбання товарів/послуг у ТОВ «Пріоритет-Буд» та ФОП ОСОБА_2 , виходить сума, яка значно менша за суму податкового зобов'язання визначену у податковому повідомленні-рішенні від 21.12.2018 №00015881402.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.01.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Інжком» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій позивача з ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп» та ФОП ОСОБА_1 Зазначив про відсутність у вказаних контрагентів позивача ресурсів для здійснення задокументованих господарських операцій, не надання позивачем до перевірки первинних документів достатніх для підтвердження реальності таких господарських операцій.
В ході судових засідань представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих у справу доказах. Додатково пояснив, що на усні запити представників відповідача ними надані пояснення, а будь-яких письмових вони не отримували. Доказів наявності чи надсилання таких ГУ ДФС у м. Києві також не надано.
Представники відповідача в засідання по розгляду справи по суті не прибули, причини не прибуття не повідомили. В підготовчих судових засіданнях представник проти задоволення позову заперечувала, зіславшись на письмово викладену позицію та надані докази.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
В період з 31.08.2018 по 20.09.2018 посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Іжком» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 05.06.2014 по 30.06.2018.
За результатами перевірки складено акт від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600.
В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті перевірки порушення ТОВ «Інжко» вимог:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 408 863 грн;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 727 047 грн.
Висновки відповідача щодо заниження позивачем вказаних податкових зобов'язань ґрунтуються на встановлених в ході перевірки фактах порушень позивачем вимог податкового законодавства від час господарських взаємовідносин із ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп», ТОВ «Пріоритет-Буд», ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 .
На підставі вказаних висновків акту від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 ГУ ДФС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.10.2018:
- №00012871402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інжком» за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 2 158 809 грн, у тому числі на 1 727 047 грн за податковим зобов'язаннями та на 431 762 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №00012881402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інжком» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 3 011 079 грн, у тому числі на 2 408 863 грн за податковим зобов'язаннями та на 602 216 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 16.10.2018 в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.
Рішенням ДФС України від 18.12.2018 №40876/6/99-99-11-04-01-25 частково задоволено скаргу ТОВ «Інжком», визнано необґрунтованими висновки ГУ ДФС у м. Києві щодо допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства під час господарських взаємовідносин із ТОВ «Пріоритет-Буд» та ФОП ОСОБА_2 і скасовано у відповідній частині вказані податкові повідомлення-рішення від 16.10.2018.
На підставі висновків акту від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 ГУ ДФС у м. Києві з урахуванням рішення ДФС України від 18.12.2018 №40876/6/99-99-11-04-01-25 прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.12.2018:
- №00015891402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інжком» за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1 428 829 грн, у тому числі на 1 143 063 грн за податковим зобов'язаннями та на 285 766 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №00015881402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інжком» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 2 469 663 грн, у тому числі на 1 975 730 грн за податковим зобов'язаннями та на 493 933 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Позивач вважає протиправними вказані податкові повідомлення-рішення від 21.12.2018, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов'язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.
Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
За наявності у контролюючого органу сукупності належних та достатніх доказів нереальності задекларованої господарської операції з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг (зокрема, неможливості здійснення постачання ідентифікованого товару у зв'язку із відсутністю факту його придбання та/або виробництва постачальником) або перерахування коштів як нібито авансу за товари/послуги (за відсутності будь-яких об'єктивних обставин їх реального постачання у майбутньому), та враховуючи наведені вище норми Кодексу і Закону, є підстави для фіксації в матеріалах контрольних заходів фактів порушення норм:
- частин першої і другої статті 9 (з урахуванням абзаців п'ятого і одинадцятого статті 1) Закону - при складанні первинного документа (видаткової накладної, акта або іншого документа, що містить недостовірні відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжного доручення, що містить недостовірні дані щодо призначення платежу);
- частини п'ятої статті 9 Закону та відповідних положень (стандартів) бухгалтерського обліку - при перенесенні інформації з неправомірно складеного первинного документа до облікових регістрів;
- підпункту «а»/«б» пункту 185.1 статті 185; підпункту «а»/«б» пункту 187.1 статті 187; абзаців перших пунктів 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 Кодексу - при складанні і реєстрації «постачальником» податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- підпункту «а» пункту 198.1, абзаців першого - третього пункту 198.2, абзаців першого - другого пункту 198.3 і абзацу третього пункту 198.6 статті 198; абзацу другого - третього пункту 201.10 статті 201 Кодексу при нарахуванні «покупцем» сум податку на додану вартість з їх віднесенням до податкового кредиту на підставі неправомірно складеної і зареєстрованої «постачальником» податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Встановлено, що в період який охопила перевірки, ТОВ «Інжком» перебувало у господарських взаємовідносинах із ТОВ «Елгід груп» відповідно до договору підряду від 18.03.2016 №18/0311.
Виконання умов вказаного договору підтверджують:
- акт здачі-приймання фронту робіт по об'єкту: «Поточний ремонт та Реконструкція приміщень адміністративної будівлі за адресою: вулиця Казимира Малевича, 84 в Голосіївському районі м. Києва» від 21.03.2016;
- зведений кошторис (Додаток №1 до договору №18/0311 від 18.03.2016); довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 31.10.2016;
- акт №Приміщення 1, 2, 3 за жовтень 2016 до Договору підряду №18/0311;
- акт №Приміщення 4-5-6-8 за жовтень 2016 до Договору підряду №18/0311;
- акт №Приміщення 9 (блок кімнат шеф повару) за жовтень 2016 до Договору підряду №18/0311;
- акт №Приміщення 10, 11, 12 (зали 4, 5, 6) за жовтень 2016 до Договору підряду №18/0311;
- акт №Приміщення 14-15-16-17-18 коридор за жовтень 2016 до Договору підряду №18/0311;
- проектна документація та виконавча документація;
- сертифікати якості.
На умовах договору підряду від 01.12.2016 №01/12/16, ФОП ОСОБА_1 виконано роботи на замовлення ТОВ «Інжком», що також підтверджується:
- додатковою угодою №01 до Договору підряду №01/12/16 від 01.12.2016;
- актом прийому-передачі обладнання від 18.07.2017 №1 до Договору підряду №01/12/16:?
- актом прийому-передачі обладнання від 01.08.2018 №2 до Договору підряду №01/12/16;
- договором оренди нежитлових приміщень від 01.12.2016 №12 та актами приймання-передачі до нього;
- договором оренди нежитлових приміщень від 02.02.2016 №2 та актами приймання-передачі до нього;
- видатковими та товарно-транспортними накладними;
- актами приймання-передачі давальницької сировини (матеріалів);
- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг);
- специфікаціями на виготовлення вентиляційних виробів;
- актами приймання-передачі вентиляційних виробів;
- актами про витрату давальницьких виробів;
- сертифікатами якості.
20.05.2016 між ТОВ «СІ-БРІЗЕ» (Субпідрядник) та ТОВ «Інжком» (Підрядник) укладено договір субпідряду №2005/2016, виконання умов якого підтверджують:
- додаткова угода від 02.06.2016 №1 та додатки №1-1, №1-2, №2-2, №3 до договору субпідряду від 20.05.2016 №2005/2016;
- акт здачі-приймання фронту робіт по об'єкту «Будівництво торгівельно-офісного комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на перетині вул. Набережно-Хрещатицької та вул. Нижній Вал у Подільському районі м. Києва»;
- акт приймання-передавання документації №34-2016 від 25.06.2016;
- видаткові накладні №СБ-0000940 від 11.03.2016, №СБ-0000161 від 22.04.2016, №СБ-0000941 від 08.06.2016, №СБ-0000537 від 07.07.2016, №СБ-0000942 від 29.08.2016, №СБ-0000072 від 23.01.2017, №СБ-0000077 від 02.03.2017, №СБ-0000009 від 10.03.2017, №СБ-0000008 від 10.03.2017, №СБ-00000014 від 11.04.2017, №СБ-00000019 від 31.05.2017, №СБ-00000018 від 31.05.2017, №СБ-00000021 від 30.06.2017, №СБ-00000023 від 31.07.2017, №СБ-00000025 від 31.08.2017, №СБ-00000024 від 31.08.2017, №СБ-00000027 від 29.09.2017, №СБ-00000028 від 30.10.2017, №СБ-00000029 від 31.10.2017, №СБ-00000030 від 30.11.2017, №СБ-00000031 від 01.03.2018;
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №СБ-0000159 від 30.06.2016, №СБ-0000215 від 29.07.2016, №СБ-0000264 від 17.10.2016, №СБ-0000301 від 29.11.2016, №СБ-0000302 від 29.11.2016, №СБ-0000315 від 26.12.2016, №СБ-0000169 від 22.09.2017;
- робоча документація по кондиціонуванню повітря на об'єкті «Будівництво торгівельно-офісного комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на перетині вул. Набережно-Хрещатицької та вул. Нижній Вал у Подільському районі м. Києва».
В обґрунтування власної позиції відповідач зазначає про ненадання позивачем до перевірки на виконання запитів перевіряючих первинних документів, достатніх для підтвердження реальності господарських відносин ТОВ «Інжком» із ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп» та ФОП ОСОБА_1 .
Позивач заперечує отримання будь-яких запитів про надання документів, стверджує про надання до перевірки усіх первинних документів та проведення перевірки документів вибірково. Разом з цим, відповідач жодним чином не спростовує такі доводи позивача та, в тому числі, на витребування судом доказів вручення запитів не надав.
Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, враховуючи специфіку зазначених господарських операцій, судом встановлено, що документи не мають суттєвих дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 28.02.2018 у справі №806/1033/17 окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Відсутність реквізитів первинних документів ще не означає їх дефектність; відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання нереальності господарських операцій. В кожному конкретному спірному випадку важливо окремо досліджувати характер недоліків первинних документів, однак згідно з прямим приписом статті 9 Закону №996-XIV такі недоліки не повинні унеможливлювати ідентифікацію осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг таких господарських операцій тощо. Водночас неістотні недоліки первинних документів не є підставою для невизнання факту відсутності здійснення господарської операції.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.
Щодо посилань відповідача на відсутність у ТОВ «СІ-БРІЗЕ», ТОВ «Елгід груп» та ФОП ОСОБА_1 . ресурсів, необхідних для здійснення задокументованих господарських операцій, суд зазначає наступне.
Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб'єктами договірних зобов'язань.
Необхідно зауважити, що залучення матеріальних та трудових ресурсів для виконання робіт для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.
Окремо щодо ТОВ «Елгід груп» відповідач зазначає, що згідно з декларацією з податку на 2016 рік основні засоби становлять 3 931 грн, що свідчить про відсутність у підприємства власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для проведення фінансово-господарської діяльності. Разом з цим, відповідач не вказав, яку вартість повинні мати активи для виконання задокументованих операцій. Тому, доводи відповідача в цій частині суд вважає необґрунтованими.
В акті перевірки також зазначено, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2016 рік на ТОВ «Елгід груп» працювало 4 робітника (з середньою зарплатою - 1 500 грн), в тому числі директор ОСОБА_3
Аналіз актів виконаних ТОВ «Елгід груп» робіт свідчить, що вартість таких робіт складала в середньому 9500 грн на місяць. Порівнявши вартість та обсяг виконаних ТОВ «Елгід груп» робіт із кількістю найманих працівників та сумою виплачених їм доходів, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про недостатність у ТОВ «Елгід груп» необхідних трудових ресурсів.
Щодо наявності ресурсів у ФОП ОСОБА_1 в акті перевірки зазначено, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2016 рік у ФОП ОСОБА_1 працювало 3 робітники (з середньою зарплатою - 2 300 грн). Крім того, відповідач зауважив, що ОСОБА_1 згідно наказу від 05.08.2016 №19-0000000020 з 08.08.2016 прийнята на посаду заступника директора ТОВ «Інжком» на повний робочий день.
Суд зазначає, що з 18.07.2017 роботи ФОП ОСОБА_1 виконувалися на обладнанні Замовника. Так, 18.07.2017 ФОП ОСОБА_1 відповідно до акту №1 прийому-передачі обладнання до договору підряду №01/12/16 від 01.12.2016 для виконання робіт, серед іншого, було передано: листозгин з поворотною балкою YCD-2020; апарат для контактного зварювання; верстат для формування ребер жорсткості Z2000; верстат фальце прокатний LD4C; зігмашина з електроприводом 50.200; верстат відрізний К225V230/50 1F Масс; станок для різки листового металу 2 м з електроприводом. Також 01.08.2018 ФОП ОСОБА_1 передано верстат тонельний збірки Seam Closer 0.5-1 мм.
Наведені обставини свідчать про наявність у ФОП ОСОБА_1 обладнання, яке дозволяє виготовляти продукцію із залученням меншої кількісті працівників.
Разом з цим, відповідачем не обґрунтовано, яку кількість працівників необхідно було залучити до виконання вказаних робіт для уникнення сумнівів щодо реальності таких робіт.
Відповідач не довів, яким чином факт працевлаштування ОСОБА_1 на посаді заступника директора ТОВ «Інжком» може свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства. При цьому, чинним законодавством не заборонено поєднання трудових відносин із одночасним веденням підприємницької діяльності.
Відтак, доводи відповідача в цій частині не є обґрунтованими.
Стверджуючи про відсутність у ТОВ «СІ-БРІЗЕ» ресурсів для виконання робіт для ТОВ «Інжком», відповідач в акті перевірки одночасно зазначає, що згідно з деклараціями з податку на прибуток за 2016 рік основні засоби становлять 117 703 грн.
Оскільки, відповідач не зазначає навіть приблизної вартості основних засобів, достатніх для виконання задокументованих робіт, суд вважає такі доводи відповідача суперечливими та необґрунтованими.
До того ж, на умовах договору субпідряду від 20.05.2016 №2005/2016 ТОВ «СІ-БРІЗЕ» здійснює роботи на об'єкті ТОВ «Інжком». Тому для виконання таких робіт ТОВ «СІ-БРІЗЕ» не обов'язково мати відповідні приміщення.
Також в акті перевірки зазначено, що відповідно до розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2017 року на ТОВ «СІ-БРІЗЕ» працювало 13 осіб. Всі працівники звільнені 29.09.2017. Проте, ТОВ «СІ-БРІЗЕ» продовжило виписувати на адресу ТОВ «Інжком» акти здачі-приймання робіт.
Суд зазначає, що ТОВ «Інжком» дійсно включено до складу витрат та податкового кредиту, суми, які відображені в актах здачі-приймання робіт датованих з 30.06.2016 по 01.03.2018. У вказаних актах вказано, що роботи виконані вчасно та у повному обсязі.
Відповідно до пункту 16.14 договору від 20.05.2016 №2005/2016 невід'ємною частиною цього договору є Додаток №2 (Календарний графік виконання Робіт).
Згідно з графіком виконання робіт на об'єкті «Будівництво торгово-офісного комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на перетині вул. Набережно-Хрещатицької та вул. Нижній Вал у Подільському районі м. Києва (вул. Ярославська, 58)» кінцевим терміном виконання пусконалагоджувальних робіт, які є завершальною стадією Робіт по монтажу та пусконалагоджуванню систем кондиціонування повітря є 04.01.2017 (за умови своєчасної подачі живлення на обладнання).
02.06.2016 укладено Додаткову угоду №1 до договору субпідряду від 20.05.2016 №2005/2016, за умовами якої передача виконаних робіт оформлюється відповідними актами після завершення відповідних робіт, без конкретної вказівки на строк, протягом якого вони мають бути підписані.
Таким чином, вказані акти здачі-приймання робіт могли бути підписані після фактичного виконання робіт.
До того ж, ТОВ «СІ-БРІЗЕ» теоретично могло використовувати трудові ресурси для виконання зазначених робіт без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів.
Стосовно доводів відповідача про порушення вказаними контрагентами позивача вимог податкового законодавства, зокрема в частині неподання податкової звітності, суд звертає увагу на наступне.
У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.
Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.
Крім вказаного, суд звертає увагу й на те, що податкове повідомлення-рішення від 21.12.2018 №00015881402 прийняте у зв'язку із скасуванням податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012881402 в частині донарахувань на підставі висновків перевірки щодо взаємовідносин ТОВ «Інжком» із ТОВ «Пріоритет-Буд» та ФОП ОСОБА_2 .
З матеріалів справи встановлено, що за результатами господарських операцій з ТОВ «Пріоритет-Буд» та ФОП ОСОБА_2 позивач сформував витрати в сумі 4 968 388,39 грн без податку на додану вартість, відповідно сума зменшення податкового зобов'язання складає 894 309,91 грн (4 968 388,39 грн х 18%).
Водночас, в порівнянні із податковим повідомленням-рішенням від 16.10.2018 №00012881402, сума податкового зобов'язання позивача згідно податкового повідомлення-рішення від 21.12.2018 №00015881402 знизилась лише на 433 133 грн.
Жодних обґрунтувань проведеного розрахунку суми податкового зобов'язання, нарахованого позивачу згідно податкового повідомлення-рішення від 21.12.2018 №00015881402, відповідачем не надано, незважаючи зокрема й на те, що позивач оспорює обґрунтованість такого розрахунку.
Виходячи з викладеного, суд вважає необґрунтованим нарахуванням податкового зобов'язання ТОВ «Інжком» з податку на прибуток підприємств згідно податкового повідомлення-рішення від 21.12.2018 №00015881402.
Також позивач зазначає, а відповідач жодним чином не спростовує, що працівниками ГУ ДФС у м. Києві помилково здійснено збільшення об'єкта оподаткування відносно погашеної, на думку перевіряючих, кредиторської заборгованості.
Позивач пояснив, що кредиторська заборгованість погашена не була, але не перенесена до нової інформаційної бази у зв'язку із відновленням даних обліку із пошкодженої інформаційної бази ІОС 1С: Бухгалтерія. Так, у зв'язку із виходом з ладу контролера на платі управління жорсткого диска, оборотно-сальдові відомості та журнали обліку містили не всю інформацію, яка була наведена у звітності, що підтверджується висновком №17 від 19.10.2018. виданого ФОП ОСОБА_4 , який здійснює технічне обслуговування ЮС 1С: Бухгалтерія.
Відповідно до відомостей, які містяться у вказаній довідці, у процесі виконання робіт по відновленню та створенні нової бази даних ІОС 1С: Бухгалтерія та копіювання в неї необхідних відомостей було виявлено, що у повному обсязі відновити інформацію неможливо, а втрачену інформацію необхідно відновляти за допомогою первинних документів у ручному режимі, що і було зроблено. На день подачі цього позову кредиторська заборгованість відображена в обліку в повному обсязі.
Згідно вказаної довідки, було перенесено вручну залишки по рахунках 152.20, 22, 311, 315, 361, 40, 441, 631, 6411, 6412, 6413, 642, 643. 644. 651.661.685.
Щодо посилань позивача на неправомірність використання відповідачем для обґрунтування висновків перевірки відомостей про його контрагентів без їх письмових дозволів, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.
Разом з тим, відповідно до підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.
При цьому, згідно із статтею 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано яка з наявної у акті перевірки від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 інформації є інформацією з обмеженим доступом. Позивачем не доведено, що контролюючим органом розголошено будь яку інформацію про вказаних контрагентів позивача.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК України.
Правовий режим податкової інформації визначається ПК України та іншими законами.
За приписами статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є державною власністю.
Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.
Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.
Таким чином інформація, яка міститься в акті від 27.09.2018 №665/26-15-14-02-04/39243600 є податковою інформацією, яка використовується контролюючим органом для реалізації покладених на нього завдань. При цьому, в податковому законодавстві відсутні норми, які б перешкоджали контролюючому органу опрацьовувати та фіксувати у актах перевірок таку інформацію.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2018 №00015891402 та №00015881402.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 26.12.2018 №3874, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 58 477,38 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжком» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21.12.2018 №00015891402 та №00015881402.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжком» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 58 477,38 грн (п'ятдесят вісім тисяч чотириста сімдесят сім гривень тридцять вісім копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжком» (місцезнаходження юридичної особи: 04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39243600).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).
Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 11.10.2019.
Суддя О.М. Чудак