ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 жовтня 2019 року № 640/20921/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у м. Києві
про стягнення одноразової грошової допомоги,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму;
- зобов"язати Головне управління Національної поліції у м. Києві прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням ІІ групи інвалідності в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, з урахуванням виплаченої допомоги в розмірі 144 000 грн. в загальному розмірі 176 000 грн.;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 176 000 грн.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, закони України «Про міліцію», «Про Національну поліцію», Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, та зазначає, що Головним управлінням Національної поліції у м. Києві виплачено їй одноразову грошову допомогу у зв"язку з встановленням ІІ групи інвалідності у меншому розмірі, ніж передбачено Порядком № 850.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на закони України «Про міліцію», «Про Національну поліцію», Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» та зазначає, що ОСОБА_1 правомірно нараховано одноразову допомогу у розмірі, визначеному Законом України «Про Національну поліцію».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ в період з 14.08.1996 по 06.11.2015 та в період з 07.11.2015 по 17.05.2016 служила в Національній поліції України.
11.05.2016 військово-лікувальною комісією Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по м. Києву прийнято рішення про непридатність ОСОБА_1 до військової служби в мирний час, обмежено придатною у воєнний час, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 108.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.05.2016 № 457 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого Дніпровського управління поліції звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Після звільнення позивачка пройшла обстеження для встановлення втрати працездатності.
Як вбачається з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0007476 від 14.11.2016 позивачу установлено 70 % втрати професійної працездатності. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0198612 від 14.11.2016 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
14.04.2017 позивачка звернулася до начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності та встановлення інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ України.
На підставі висновку начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 144 000 грн.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0198956 від 28.12.2017 позивачу довічно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У 2018 році позивач звернулася до Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо виплати одноразової грошової допомоги у належному розмірі на підставі Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
Листом від 05.11.2018 за № 0-13817/125/05/11-2018 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги у належному розмірі на підставі Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, оскільки виплата одноразової грошової допомоги поліцейським здійснюється відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 7 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.
За правилами частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, зокрема, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Пунктом 2 Порядку № 850 обумовлено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
За приписами пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
7 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".
Відповідно до абзацу третього пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
В силу частини другої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4).
За приписами пункту 1 розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 4 обумовлено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.
Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 4 для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:
1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;
2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: 1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
Пунктом 1 розділу IV Порядку № 4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги; висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.
За правилами встановленими пунктом 2 розділу IV Порядку № 4 керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.
Таким чином, як Порядком № 850, так і Порядком № 4 регламентовано, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності подається за останнім місцем служби, виплата такої допомоги також проводиться за останнім місцем служби.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби з Національної поліції 17.05.2016 року у запас згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Тобто, останнім місцем служби позивача є Головне управління Національної поліції у м. Києві.
З 14.11.2016 позивачу встановлено до 01.12.2017 другу групу інвалідності від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС, а в подальшому з 01.12.2017 року - довічно.
У цьому контексті, слід звернути увагу, що датою встановлення позивачу інвалідності, є 14.11.2016, тобто право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло саме 14.11.2016.
У такому випадку, нормами права, які необхідно застосовувати при нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, є норми права, що діяли станом на 14.11.2016, тобто на момент виникнення у позивача права на таку допомогу.
Редакція Закону України "Про Національну поліцію" (станом на 14.11.2016 - дата встановлення інвалідності), а саме пункт 4 частини першої статті 97, пункт 4 статті 99 цього Закону не містив розміру одноразової грошової допомоги поліцейському, у разі встановлення йому інвалідності за захворюванням пов'язаного з проходженням служби в ОВС. Такі зміни до Закону України "Про Національну поліцію" внесені 08.06.2017.
Отже, оскільки позивачу II групу інвалідності в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлено 14.11.2016, тобто, після звільнення з органів Національній поліції та у період коли діяв Закону України "Про Національну поліцію", одноразова грошова допомога мала бути призначена їй на підставі Закону України "Про Національну поліцію". Проте, відповідач, застосовуючи приписи цього Закону при нарахуванні грошової допомоги, керувався редакцією, яку було прийнято після виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу, чим необґрунтовано зменшив розмір, належної ОСОБА_1 допомоги.
Особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, однак, продовжувала проходити публічну службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх оправ.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19.09.2018 року у справі №716/343/17 (провадження №К/9901/2747/17).
З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на час виплати такої допомоги.
Разом з тим, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Національної поліції у м. Києві скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, та виплатити різницю з урахуванням вже проведених грошових виплат.
При цьому, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення частини невиплаченої одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 176000 грн., оскільки виплата таких коштів підлягає здійсненню на підставі відповідного рішення відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині судом визнаються необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що у випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб'єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб'єктом.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583) про стягнення одноразової грошової допомоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, та виплатити різницю з урахуванням вже проведених грошових виплат.
4. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева