09 жовтня 2019 року Чернігів Справа № 620/2439/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.
за участі секретаря Демусенко А.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 07.08.2019 № 43 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення процедури перевірки наявності підстав, що дають йому змогу бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому відповідач протиправно відмовив у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою від 19.08.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
Також позивач зазначив, що раніше, а саме 16.05.2019 Чернігівським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі №620/1341/19, а 03.06.2019 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд справи за привалами спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін за моїм позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання вказаного наказу неправомірним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії на 17.06.2019. Від так ухвалою суду від 27.06.2019 позовну заяву суд залишив без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.240 КАС України при цьому в мотивувальній частині зазначив, що надіслані на адресу позивача повістка, поверталися до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", а за номером телефону, зазначеного в позові, ніхто не відповідав. Тому позивач зазначив, що їм з незалежних причин було змінено номер засобів зв'язку - НОМЕР_1 на новий НОМЕР_2 і на даний час я фактично проживаю за адресою: АДРЕСА_1 , а не за раніше вказаною адресою - АДРЕСА_2 а. Тому відповідно до ч.4 ст.240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області подано відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що інформаційні матеріали щодо позивача носять сумнівний характер, оскільки суперечать один одному та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Бангладешу добровільно. Існування небезпеки життю позивача не підтверджується жодними документами. Отже, при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач, враховуючи норми Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", правомірно відмовив останньому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Позивач, в судове засідання, призначене на 19.09.2019 о 09:00 год. не з'явився. У зв'язку з неявкою позивача, розгляд справи було відкладено на 09.10.2019 о 11:00 год.
Сторони в судове засідання, призначене на 19.09.2019, не з'явились, при цьому, представником відповідача через канцелярію суду надана заява, в якому розгляд справи просив провести без його участі. Одночасно проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні. Позивач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи двічі повідомлявся належним чином. До суду повернуто конверт з довідкою поштового відділення "повернення інші причини".
За таких обставин, враховуючи ч.11 ст.126, п.1 ч.3 ст.205 та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
15.04.2019 позивач подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що була прийнята до розгляду УДМС України в Чернігівській області.
Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено наступне, що також підтверджується матеріалами особової справи позивача:
- не надав жодних оригіналів документів, що посвідчують його особу (надав лише копії двох сторінок паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш серії НОМЕР_3 );
- є громадянином Народної Республіки Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження та постійного проживання - Народна Республіка Бангладеш, район АДРЕСА_3 ;
- за національністю бенгалець, за віросповіданням - мусульманин (сунніт);
- не військовозобов'язаний, військову службу не проходив;
- до кримінальної чи адміністративної відповідальності в Бангладеш не притягувався та не був засуджений судом;
- рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.08.2018 року у справі № 755/12157/18 примусово видворити за межі України;
- 26.06.2018 легально вилетів з території Народної Республіки Бангладеш до Російської Федерації;
- 06.07.2018 нелегально перетнув державний кордон України, без документів, поза пунктами пропуску державного кордону України;
- з 15.08.2018 до 18.03.2019 перебував у державній установі «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» (далі-ПТПІ);
- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 15.04.2019, лише через 10 місяців після незаконного перетину державного кордону України та звільнення з Миколаївського ПТПІ;
- ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали;
- не має жодних доказів та документів, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування;
- до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні - Російській Федерації, де за захистом не звертався.
Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області заява позивача була прийнята до розгляду, з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди, наявною в матеріалах справи (а.с.59-70).
Головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області ОСОБА_2 Т ОСОБА_3 07.05.2019 був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі №2019CN00011 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 . ОСОБА_5 на підставі ч.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закон.
За результатами розгляду матеріалів справи позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області було прийнято наказ від 07.05.2019 43 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 . ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 ст 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закону (а.с.109).
Повідомленням № 84 позивача сповіщено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.110).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Викладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було досліджено та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент подачі ним заяви. В свою чергу, суд, аналізуючи інформацію по країні походження позивача зазначає про наступне.
Народна Республіка Бангладеш (Бангладеш)- це незалежна держава в Південній Азії, яка межує з Індією та М'янмою, з населенням більше 164 млн. чоловік. Столицею є місто Дакка. Відрізняється значною етнокультурною різноманітністю, офіційна мова - бенгальська. Є аграрно-індустріальною державною з економікою, що розвивається. Переважаючою національністю є етнічні бенгальці, що складають 98 % населення країни. Основними релігіями держави є - іслам (89%) та індуїзм (9,2%). Бангладеш є правовою державою, де працює система судових та правоохоронних органів.
Бангладеш - це унітарна держава, за формою правління парламентська республіка. Незалежність від Великобританії була здобута в 1971 році. Основними партіями Бангладешу є "Авамі Ліг" та "Націоналістична партія Бангладеш" (далі - НПБ). Ці дві політичні сили ведуть боротьбу за владу в Бангладеш близько п'ятнадцяти років та почергово домінують одна над одною.
НПБ це найбільша правоцентристська партія Бангладешу, в теперішній час основна партія опозиції, не представлена в парламенті Бангладеш. Чотири основні принципи партії - це віра у всемогутність Аллаху, демократія, бенгальський націоналізм та соціально- економічна справедливість. Партія виступає проти комунізму, соціалізму, розширення індійсько-бангладешського співробітництва і регіональної інтеграції.
Відповідно до Конституції НПБ членом партії може стати особа, яка досягла 18 років, а членські внески становлять 5 таків. Члени партії чи підтримуючі їх організації мають унікальні членські документи.
В свою чергу, Авамі Ліг є лівоцентристською партією Бангладеш, заснованою у Східному Пакистані в 1949 році. Основними ідеологічними ідеями партії є бенгальський націоналізм, соціал- демократія, лівоцентризм та секуляризм.
В Бангладеші не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.
Відповідно до офіційної інформації, викладеної в листі Міністерства закордонних справ України від 21.07.2017 №640/17-500-1955, "за підсумками моніторингу та опрацювання зазначеного питання Посольством України в Індії, що покриває Бангладеш за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у т.ч., і на політичну та громадську діяльність. Західні держави, в першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з Бангладеш, яка фактично заохочується владою у цій країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.
Для дипломатичних установ країн ЄС та Північної Америки в Дацці та Нью-Деллі вже стала звичною практика того, що громадяни Бангладеш з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування. Як правило, реакція дипмісій на подібні звернення є негативною.
У 2017 році, по мірі наближення країни до загальнонаціональних парламентських виборів, у Бангладеші спостерігається поступове загострення протистояння владної коаліції та опозиції. Триває подальша ісламізація окремих прошарків бангладешського суспільства, хоча й владі поки вдалося помітно знизити рівень терористичної активності."
Таким чином, аналізуючи вищевикладену інформацію по країні походження позивача можна дійти висновку, що переслідувань за релігійними, національними чи расовими ознаками, а також через належність до певних соціальних груп чи політичних переконань в даній країні не відбувається.
Як вбачається з свідчень, аргументів та тверджень позивача, наданих УДМС України в Чернігівській області можна дійти висновку, що останній має лише припущення стосовно ймовірності його переслідування, оскільки не зміг описати характер переслідування та наслідки такого переслідування.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач безперешкодно та легально виїхав з Бангладешу і тривалий час проживав та перебував на території третьої безпечної країни - Російській Федерації, де за захистом не звертався.
Інформація Міністерства закордонних справ України щодо ситуації в Народній Республіці Бангладеш свідчить про масову нелегальну міграцію з даної країни саме через економічні, а не політичні та будь-які інші чинники.
Таким чином, матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Народної Республіки Бангладеш добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.
Отже, інформація по країні походження, аналіз матеріалів особової справи та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде завдано шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності тощо.
Крім того, суд зважає на ту обставину, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів.
Частиною 7 ст.7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Досліджуючи наявну судову практику вирішення подібних правових спорів, слід врахувати висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 10.10.2012 у справі № К-41452/10. Так, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків про відсутність підстав для надання статусу біженця з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Крім цього, суд зазначає, що п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2013 № 31 звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, зокрема наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Під час розгляду особової справи позивача, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
З наведеного слідує, що під час розгляду особової справи шукача притулку, УДМС України в Чернігівській області встановлено про відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Згідно положень ст.15 Директиви 2011/95/EU Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу по стандартах для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефеціарів міжнародного захисту і по єдиному статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист, яка кореспондується з умовами, що визначені п.13 ч.1 ст.1 Закону серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.
В свою чергу, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, індивідуальні обставини та інформацію по країні походження останнього, УДМС України в Чернігівській області не встановлено фактів щодо можливості застосування до нього нелюдського поводження та катування у разі повернення до країни громадянської належності, а за час його перебування в Україні ситуація в Бангладеші не змінилася.
Крім того, відповідно до п.80 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво) у справах біженців наявність інших політичних поглядів, відмінних від тих, що розділяються урядом, самі по собі не є підставою для клопотання про надання статусу біженця і прохач повинен довести, що у нього є достатні підстави стати жертвою переслідувань за свої погляди. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує Ті політику та методи. Це також передбачає, що ці погляди дійшли до відома влади або приписуються нею прохачу.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво) визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із п.195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після нього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Суд також враховує п.62 Керівництва, який дозволяє відрізнити поняття мігранта від біженця, а саме: якщо особа, добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Відповідно до п.п.5, 6 Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16.12.1998 встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надати докази на користь висловлених фактів має назву «обов'язок доказування". У відповідності із загальними принципами доказового права обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює твердження. Таким чином, в заяві біженця заявник зобов'язаний довести достовірність своїх доводів і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що позивач не повідомив справжньої мети приїзду до України, враховуючи його скрутне фінансове становище та офіційну інформацію від Міністерства закордонних справ України щодо ситуації в Народній Республіці Бангладеш, можна зробити висновок, що останній не переховується від переслідування за конвенційними ознаками, а не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності внаслідок своїх особистих бажань зміни життя на краще, що впевнено дозволяє стверджувати про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками, зазначеними в пунктах 1, п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-IV.
Крім того, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Виходячи з аналізу норми ч.2 ст.5 Закону №3671-IV можна дійти висновку, що позивач не мав наміру звертатись за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише через півроку після приїзду до України та після звільнення з ПТПІ.
Відповідно до ст.7 Закону № 3671-IV оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (ч.4). До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч.7).
Стаття 8 Закону № 3671-IV передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша). Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи нейтрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта).
Частинами шостою-сьомою цієї ж статті визначено, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінились (ч.6 ст.8 Закону).
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем було вивчено матеріали особової справи позивача та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів ч.6 ст.8 Закону суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, зазначений порядок відповідачем дотримано, що підтверджується матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ від 07.05.2019 № 43 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" прийнято відповідачем у відповідності до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Відповідно позовна вимога про скасування цього наказу задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов'язати відповідача прийняти рішення про прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, суд зазначає, що вказана вимога також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_4 . ОСОБА_5 належить відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач - громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_6 . ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 );
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул.Шевченка, 51-а, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37804450).
Повний текст рішення складено 11.10.2019.
Суддя Л.О. Житняк