11 жовтня 2019 року Чернігів Справа № 620/2509/19
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України, відповідач-1), Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач-2), в якому просить: визнати протиправним та скасувати пункт 13 протоколу від 12.07.2019 №86 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум щодо відмови в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов'язати Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подати висновок за формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України для розгляду питання про прийняття рішення стосовно призначення одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказу Міністра оборони України від 14.08.2014 №530; зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказу Міністра оборони України від 14.08.2014 №530 у зв'язку з встановленням позивачу третьої групи інвалідності - в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного року з урахуванням висновків суду та надіслати вказане рішення Чернігівському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки для видання наказу про виплату такої грошової допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на рішення судів, Міністерство оборони України фактично повторно неправомірно відмовило позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вкотре грубо порушивши його права. Позивач вважає такі дії протиправними та просить суд скасувати оскаржуваний пункт протоколу.
Ухвалою суду від 27.08.2019 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Одночасно, встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
Представником відповідача-1 протягом встановленого судом строку надано відзив на позов, в якому він вказує, що поданий позивачем витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 24.12.2015 №4985 не є документом, яким підтверджуються причини та обставини поранення. З огляду на вказане, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача-2 також надав відзив на позов, в якому підтримав позицію Міністерства оборони України та зазначив, що висновки відповідача-2 про те, що позивачем не надано документ про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає законності та не є свавільною, а тому рішення МО України є правомірним.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій він вказує на необґрунтованість обставин, викладених у відзивах на позов, та просить суд задовольнити його вимоги, посилаючись на рішення Київського апеляційного адміністративного суду у справі №825/1933/18, яке має преюдиціальне значення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач з 01.08.1981 по 09.11.1983 проходив строкову військову службу у лавах радянської армії, що підтверджується копією військового квитка позивача серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.08.2017 №148 позивач з 05.03.1984 по 01.10.1999 проходив надстрокову службу в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Авганістан в складі військової частини пп НОМЕР_2 з 11.10.1987 по 26.12.1988.
У 1987 році, при виконанні обов'язків військової служби, в країнах, де велися бойові дії - у Республіці Афганістан, отримав бойову травму - множинні вогнепальні осколкові поранення, ЗЧМТ (контузія 1987 рік). Згідно із витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 24.12.2015 № 4985 встановлено, що поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки від 20.05.2016 серії АВА №025770 з 20.05.2016 позивачу встановлено III групу інвалідності довічно, яка пов'язана з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
29.08.2017 позивачем на адресу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІII групи інвалідності, пов'язаної з виконанням позивачем обов'язків військової служби, з пакетом відповідних документів.
Листом від 01.09.2017 №5/3060С військовий комісар Чернігівського обласного військового комісаріату повідомив позивача про той факт, що його заява про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності та додані до неї документи повертаються без реалізації, оскільки з 01.01.2017 Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до законодавства, які стосуються військовослужбовців. Так, у відповідності до пп.6 п.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. В листі зазначено, що позивачем не було подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення позивача.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Деснянського районного суду м.Чернігова, який постановою від 27.11.2017 у справі №750/8881/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018, задовольнив позовні вимоги, визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не направлення до Міністерства оборони України заяви позивача, з доданими до неї документами, для розгляду питання призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії та зобов'язав Чернігівський обласний військовий комісаріат відповідно до п. 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 985 оформити та подати до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України висновок з доданими до нього документами про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду війни ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зазначеними рішеннями судів першої та другої інстанції було встановлено, що у позивача право на отримання одноразової грошової допомоги виникло 20.05.2016, і таким чином, після встановлення позивачу IІI групи інвалідності і на момент його звернення з відповідною заявою до військового комісаріату позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги, у відповідності до ч.2 ст.16 та ч.8 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ.
Також було вказано, що позивач надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені вказаним Порядком, а відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
При цьому, суд не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень, у зв'язку із чим виникають сумніви щодо об'єктивності висновків про наявність та характер поранень позивача, вони є необґрунтованими, оскільки на підтвердження отримання поранення, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, позивачем надано, копію військового квитка та довідки з Чернігівського об'єднаного військкомату із яких вбачається, що позивач в період з 11.10.1987 по 26.12.1988 брав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан; висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 24.12.2015, із змісту якого вбачається, що поранення, отримані позивачем виникли внаслідок вогнепальних поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1987; витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким установлено, що поранення, травма, контузія і захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії; довідку МСЕК серія АВА №025770 від 20.05.2016, якою встановлено причину інвалідності: "Поранення, травма, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії".
Так, на виконання вказаної постанови суду ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено на адресу МО України відповідну заяву позивача з доданими до неї документами.
23.03.2018 Комісія МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянула подані документи та прийняла рішення, оформлене протоколом №31, яким відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей''.
Підставою для відмови стало те, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції ст.16 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей''. Крім того, причину інвалідності позивача змінено понад дворічний термін.
Про прийняте рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив ОСОБА_1 листом від 05.04.2018 за №5/1317с.
Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.
Чернігівський окружний адміністративний суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ОСОБА_1 після першопочаткового встановлення йому ІІІ групи інвалідності, відповідно до чинних на той час нормативно-правових актів та підстав, було отримано страхову виплату, яка по своїй суті є компенсаційною, тому Міністерство оборони України відмовляючи йому у виплаті одноразової грошової допомоги діяло обґрунтовано та в межах наданих повноважень. Крім того, відповідно до абзацу другого ч.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, натомість ОСОБА_1 змінено причину інвалідності понад дворічний термін.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04.09.2018 скасував постанову Чернігівського окружного адміністративного суду та задовольнив позовні вимоги частково, визнавши протиправним та скасувавши п.13 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, оформленого протоколом від 23.03.2018 №31 щодо відмови Міністерства оборони України в призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Зобов'язав Міністерство оборони України розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня відповідного року, з урахуванням висновків суду.
Натомість, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 у справі №825/1933/18, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум ухвалено рішення від 12.07.2019 №86, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено п.11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Також вказано, що висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 24.12.2015 №4985, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення (травми, каліцтва).
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.
Згідно п.11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, яка набрала чинності 24.01.2014, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: - заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; - довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: - постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; - документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; - сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; - документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до п.21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) “Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби” - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення; г) “Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій).
У матеріалах справи міститься витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №4985 від 24.12.2015, що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії.
Як вбачається з даного витягу, поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
У своєму рішенні від 27.11.2017 у справі №750/8881/17 Деснянський районний суд м.Чернігова встановив, що позивач надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені вказаним Порядком, а відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії та не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень, у зв'язку із чим виникають сумніви щодо об'єктивності висновків про наявність та характер поранень позивача.
Втім, Верховний суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18 вказав, що подання зазначених у п.11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст.16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Водночас, обов'язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у ст.16-4 Закону №2011-XII, покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Верховний суд визнав, що вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.
Суд також звернув увагу, що Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність у абзаці 6 п.11 Порядку №975 вказівки про якийсь конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.
Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п.11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні п.11 Порядку №975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №729/426/17, від 21.08.2018 у справі №295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі №822/3005/17, від 11.12.2018 у справі №740/1538/17, від 29.01.2019 у справі №293/342/17, та вважала за необхідне, у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2018 у справі №265/7930/16-а, сформулювати наступний правовий висновок.
Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
У контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги інші документи, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце під час перебування в місцях де велись бойові дії. В цьому висновку спеціаліст наголошує про неможливість зробити категоричні висновки стосовно виду предметів, якими обстежуваному завдано травми, механізму утворення тілесних ушкоджень, можливих обставин травмування, з огляду на відсутність відповідних судово-медичних даних і первинної медичної документації. Крім того, під час проведення судово-медичного обстеження обставини, за яких позивач отримав поранення, записані з його слів.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Втім, у даній справі суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування. їх посадовими га службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, то кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, п.1 ст.6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст.6 детально описувана процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст.6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП «Фея» та інші проти України"), якими було встановлено порушення п.1 ст.6. ст.13 Конвенції га ст.1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.
Крім цього, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99, пп.51 і 52, ECHR 2003-X).
Згідно ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд звертає увагу, що на виконання рішення суду у справі №825/1933/18 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у п.13 протоколу засідання комісії від 23.03.2018 №31, який судом скасовано. Водночас, зміст оформленого пунктом 13 Протоколу від 12.07.2019 №86 рішення свідчить, що відповідачем-1 не були враховані висновки суду апеляційної інстанції, адже підстави відмови у призначенні такої допомоги вже визнані судом необґрунтованими та встановлено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, після встановлення позивачу IІI групи інвалідності і на момент його звернення з відповідною заявою до військового комісаріату. Також було встановлено, що позивач надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені вказаним Порядком, а відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
Зважаючи на правовий статус Міноборони України як суб'єкта владних повноважень по відношенні до позивача, як громадянина України, останній за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та у повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів.
Таким чином, суд вважає, що дії Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині прийняття рішення щодо відмови у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги без урахування висновків судів, суперечать п.9 ч. 1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
З огляду на вказане вище, слід визнати протиправним та скасувати пункт 13 протоколу від 12.07.2019 №86 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум щодо відмови в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказу Міністра оборони України від 14.08.2014 №530 у зв'язку з встановленням позивачу третьої групи інвалідності - в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного року з урахуванням висновків суду та надіслати вказане рішення Чернігівському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки для видання наказу про виплату такої грошової допомоги.
Щодо вимоги про зобов'язання Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подати висновок за формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України для розгляду питання про прийняття рішення стосовно призначення одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказу Міністра оборони України від 14.08.2014 №530, суд зазначає, що вона є необґрунтованою, адже нормами чинного законодавства не передбачено можливості надання повторного висновку, більше того, Чернігівським обласним військовим комісаріатом вже складено позитивний висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щодо вимог про встановлення відповідачам строку для подання звіту про виконання рішення суду суд зазначає, що дане питання регулюється ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України та відноситься до дискреційних повноважень суду і не містить в собі імперативного обов'язку, а отже суд вільний у виборі щодо застосування заходів впливу до правопорушника. Враховуючи положення вказаної норми, підстав для зобов'язання відповідача у справі подати звіт про виконання рішення, суд не знаходить, з огляду на що, в задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.
Таким чином позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 13 протоколу від 12.07.2019 №86 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та наказу Міністра оборони України від 14.08.2014 №530 у зв'язку з встановленням ОСОБА_1 третьої групи інвалідності - в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного року з урахуванням висновків суду та надіслати вказане рішення Чернігівському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки для видання наказу про виплату такої грошової допомоги.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ).
Відповідач: Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський,6, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).
Третя особа: Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вул. Гетьмана Полуботка,68, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08536958 ).
Повне рішення суду складено 11 жовтня 2019 року.
Суддя Л.О. Житняк