Справа № 133/1173/19
Провадження № 22-ц/801/1830/2019
Категорія: 27
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
10 жовтня 2019 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2019 року, ухвалене суддею Сєчко В.Л. повний текст якого складено того ж дня,
в справі №133/1173/19
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості за договором кредиту,-
встановив:
АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого посилалось на те, що відповідно до укладеного 15 липня 2008 року договору б/н ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Банк посилається на те, що укладення договору відбулось шляхом підписання заяви, якою ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг.
Разом з тим, свої зобов'язання відповідач не виконала, у зв'язку з цим станом на 11 квітня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 11077,91 грн, яка відповідно до розрахунків банку складається із: заборгованості за тілом кредиту - 3669,99 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 2204,59 грн, заборгованості за пенею - 4037,72 грн, пені за несвоєчасність сплати боргу - 400 грн, штрафу - 250 грн, та штрафу (процентна складова) - 515,62 грн.
Тому АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 11077,91 грн заборгованості.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк» через представника ОСОБА_2 подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що висновок суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позову є неправомірним, оскільки банком надано всі належні та допустимі докази, які не були спростовані відповідачем.
На думку апелянта підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловила свою згоду з формою договору та його умовами; доказів, що відповідача не було ознайомлено з умовами та правилами, тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими умовами та правилами, відповідач не надала.
Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу поза межами строку, наданого судом, а відтак його слід залишити без розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року встановлено в розмірі 1921 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується - 11077,91 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192000 грн), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування правовідносин із відповідачем ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 15 липня 2008 року, а надані розрахунок заборгованості відповідача, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з Тарифів не є належними і допустимими доказами, а відтак не можуть слугувати належним доказом існування такої заборгованості.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що 15.07.2008 року між банком і відповідачем по справі був укладений кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з запропонованими банком Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
На підтвердження зазначених вимог позивач надав суду два розрахунки заборгованості за договором б/н від 15.07.2008 укладеного між «ПриватБанком» та клієнтом - ОСОБА_1 : станом на 31.08.2015 та станом на 11.04.2019, анкету-заяву, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», а також документи, що підтверджують процесуальний статус банку і його представника.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Проте судом першої інстанції встановлено, що в заяві відповідач лише виявила своє бажання оформити на своє ім'я кредитку «Універсальна» з кредитним лімітом 3300, а не 5000 грн, як про те зазначено в позовній заяві.
Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 12) базова процентна ставка в місяць складає 3 %, або 36 % річних (нараховується на залишок заборгованості виходячи з 360 днів у році), розмір щомісячних платежів (включаючи плату за користування кредитними коштами в звітному періоді складає 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - складається з базової процентної ставки, що поділена на 30, а також 1 % заборгованості, що є не менше 10 грн. на місяць, нараховується 1 раз в місяць при наявності прострочки по кредиту чи процентам за 5 і більше днів. В зазначеній довідці відсутнє прізвище особи, яка її підписала, а вказана дата - 16.07.2008, не збігається з датою підписання ОСОБА_1 анкети-заяви від 15.07.2008 року, а відтак є неналежним доказом.
Крім того, банк обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за кредитними коштами, а також пені і штрафів за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, посилається на Витяг з «Тарифів Банку», який до позовної заяви не додавався, та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою».
Разом з тим, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і правила були надані відповідачеві під час підписання заяви позичальника.
Оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач не містять підпису позичальника, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору № б/н від 15.07.2008. Це положення узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові по справі №6-16цс-15 від 11.03.2015 року, яку суд першої інстанції врахував при винесення оскаржуваного рішення.
Крім того, в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відтак надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як такі, що розміщені в Архіві Умов та правил надання банківських послуг, розміщеному на сайті https://privatbank.ua/terms/, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними новим умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Приписами частини 2 статті 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином , якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до роз'яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
При нарахуванні пені та штрафів позивач посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» начебто визнані відповідачем, разом з тим позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника. Крім того, позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути з відповідача, який повинен містити відомості щодо розміру залишку непогашеного кредиту, розміру відсоткової ставки, порядку нарахованих відсотків, пені, суми коштів які надходили в рахунок погашення заборгованості, суму використаних коштів, періоду нарахування, відомості щодо розміру простроченого зобов'язання.
Доданий АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 15.07.2008 укладеного між «ПриватБанком» та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 11.04.2019 не може слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки він не є первинним документом, так як не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №17 (далі - Положення).
Відповідно до Положення (п. п. 14 пункту 1) первинним є документ, що містить відомості про операцію.
Пунктом 6 Положення встановлено, що саме банк зобов'язаний забезпечити: 1) документування всіх операцій, що здійснюються його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку); 2) своєчасне, повне та достовірне відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх операцій, які здійснюють його відокремлені підрозділи; 3) дотримання відокремленими підрозділами вимог облікової політики банку; 4) виконання відокремленими підрозділами потрібних процедур внутрішнього контролю; 5) формування та зберігання відокремленими підрозділами первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітів відповідно до вимог законодавства України; 6) формування звітності в розрізі відокремлених підрозділів; 7) надання інформації в розрізі відокремлених підрозділів банку зовнішнім користувачам (Національному банку України, органам статистики та іншим органам відповідно до вимог законодавства України).
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій) - пункти 43-44 Положення.
При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 52 Положення).
Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку - пункт 52 Положення.
Жодного первинного бухгалтерського документа, в тому числі особового рахунку чи виписки з нього банк до позовної заяви не додав.
Не надано також підтверджуючих даних про те на який строк надавався кредит, про термін дії кредитної картки, зміни відсоткової ставки , на підставі яких фінансових документів відповідач отримала кредит, яких саме платежів, коли саме, і в яких сумах відповідач не сплатила.
Надана суду копія Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 15 липня 2008 року містить лише погодження про укладення договору про надання банківських послуг, однак не містить даних про фактичне виконання такого договору, зокрема, про відкриття карткового рахунку та про видачу кредитної картки відповідачу.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин.
Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до вірного висновку про недоведеність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Надані АТ КБ «ПриватБанк» суду копії «Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 15.07.2008 Договору. Розрахунок заборгованості за договором б/н від 15.07.2008 укладеного між «ПриватБанком» та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 11.04.2019 не може слугувати підтвердженням наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки він не є первинним документом, так як не відповідає вимогам, що висуваються чинним законодавством до первинних документів, не відповідають вимогам встановлених ЦПК для письмових доказів. Копія паспорта відповідача, розрахунок заборгованості за договором б/н від 15.07.2008 укладеного між «ПриватБанком» та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 11.04.2019, витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не є належними і допустимим доказом, оскільки не відповідають встановленим ЦПК України вимогам для письмових доказів.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази - виписку по картковому рахунку та довідку про термін дії картки, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав би роз'яснити йому його право надання додаткових доказів на підтвердження позовних вимог є безпідставними, оскільки відповідно до статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, зокрема, про витребування доказів.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Надані позивачем додаткові докази створені в ході операційної діяльності банку і зберігаються у нього, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що до позовної заяви представником позивача ОСОБА_3 . додано докази, які він вважав за необхідне надати суду, а також клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження і про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 36, 37).
Крім того, відповідачем було надіслано позивачеві копію відзиву на позовну заяву, в якій вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позовних вимог.
Відтак банк як позивач був зобов'язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог, а не очікувати, коли йому буде відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідивши ті докази, які були додані до позовної заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і постановив законне рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2019 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: І.М. Стадник
Судді: І. В. Міхасішин Ю.Б.Войтко