Справа № 604/826/19
Провадження № 2/604/404/19
09 жовтня 2019 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі
головуючого судді Сташківа Н.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гамана В.Т.,
розглянувши у підготовчому провадженні в залі суду в сел. Підволочиську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій зазначає, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 квітня 2004 року. Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у них з відповідачем не склалося по тій причині, що у них різні погляди на сімейне життя та обов'язки, відсутнє взаєморозуміння та повага один до одного. Позивач зазначає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, з огляду на вказане, просить розірвати шлюб, терміну на примирення просить не надавати, змінювати прізвище на дошлюбне не бажає.
В судове засідання сторони, будучи повідомленими про дату і час розгляду справи, не прибули, подали заяви з проханням справу слухати у їх відсутності.
Позивач позов пітримала, просила задовольнити. Терміну на примирення просила не надавати.
Відповідач позов визнав, термін на примирення просив не надавати.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, суд вважає за можливе задовольнити позов в підготовчому провадженні з наступних підстав.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 23 квітня 2004 року Качанівською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області, 23 квітня 2004 року зареєстрували шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_1 ».
Від шлюбу у сторін народилась дитина, яка на час ухвалення рішення є неповнолітньою: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 18 січня 2005 р. Качанівською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області).
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб має ґрунтуватись на вільній згоді жінки та чоловіка. При цьому, відповідно до чч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Сімейні відносини між сторонами відсутні. Позивач і Відповідач не мають бажання зберегти сім'ю та подальше перебувати у шлюбі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на вказані обставини подальше застосування будь-яких заходів щодо примирення подружжя є недоцільним та неефективним і суперечить інтересам сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України суд може розірвати шлюб за позовом одного із подружжя.
Отже, встановивши об'єктивні підстави для розірвання шлюбу, передбачені ст. 112 СК України, а саме те, що примирення між подружжям неможливе через втрату почуття взаємної любові, фактичне припинення спільних зобов'язань щодо піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, дружби, взаємодопомоги, утвердження в сім'ї взаємоповаги, втрату почуття відповідальності, як того вимагає ст. 55 СК України, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, що має важливе значення, бажання зберегти сім'ю відсутнє, що є підставою для розірвання між ними шлюбу, оскільки перешкод, передбачених ч. 2 ст. 110 СК України, для цього не встановлено.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Позивач при реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_1 », та у своїй заяві зазначила про бажання його залишити.
Таким чином суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, а тому позов слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 13, 247, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 55, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: с. Качанівка Підволочиського району, Тернопільської області, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 17 червня 2004 року Підволочиським РВ УМВС України в Тернопільській області) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: с. Качанівка, Підволочиського району, Тернопільської області) про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Качанівською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області 23 квітня 2004 року, актовий запис №1.
Копію рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до Підволочиського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сташків Н.Б.