Справа № 826/3474/18 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
10 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Кобаля М.І., Лічевецького І.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року
у справі №826/3474/18 (розглянутої у спрощеному провадженні)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Міністерства оборони України
та ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо порушення вимог абзацу 1 пункту 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013), та не направлення в 15-денний строк заяви ОСОБА_1 з додатками від 29.10.2015 до Міністерства оборони України як розпорядника бюджетних коштів з висновком щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до положень ст.ст. 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 15.08.2014) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії, а саме виконати вимоги абзацу 1 пункту 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013), та направити в 15-денний строк заяву ОСОБА_1 з додатками від 29.10.2015 до Міністерства оборони України як розпорядника бюджетних коштів з висновком щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до положень ст.ст. 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 15.08.2014) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013);
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо порушення вимог абзацу 2 пункту 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013), та не прийняття у місячний строк рішення про призначення або про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до положень ст.ст. 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 15.08.2014) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013);
- зобов'язати Міністерство оборони України вчинити дії, а саме, виконати вимоги абзацу 2 пункту 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013), та прийняти у місячний строк рішення про призначення або про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - як інваліду ІІ групи, відповідно до положень ст.ст. 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 15.08.2014) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013);
- зобов'язати Міністерство оборони України утриматись від вчинення дій, не передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 15.08.2014) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції від 25.12.2013), а саме утриматись від повернення поданих позивачем документів для призначення одноразової грошової допомоги без прийнятого розпорядником бюджетних коштів рішення про призначення або про відмову у призначенні такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як інвалід ІІ групи з причин захворюванням, яке пов'язане з проходженням військової служби має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, всупереч вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 йому не було призначено та виплачено одноразову грошовому допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року позов задоволено частково. Зобов'язано Міністерство оборони України у місячний строк прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 23.10.1986 по 06.01.1989 проходив військову службу, в тому числі в період з 10.11.1987 по 06.01.1989 у складі в/ч № 37072 приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок.
Відповідно до Акту судово-медичного дослідження № 390 від 18.06.1999, складеного судово-медичним експертом Головного управління охорони здоров'я населення м. Києва Міського бюро судово-медичної експертизи, при огляді ОСОБА_1 для встановлення наявності слідів вогнепальних поранень отриманих в Афганістані, який заявив, що в 1988 році отримав осколкові поранення спини, правого стегна, було встановлено, що описані рубці являються наслідком заживання поранень, які могли виникнути в наслідок вогнепальних поранень отриманих в період дій в Афганістані.
Згідно витягу з протоколу № 547 від 25.07.1999 Центральної військово-лікарської комісії ОСОБА_1 має множинні вогнепальні осколочні поранення спини та правого стегна (контузія), пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Згідно довідки огляду МСЕК Серії КИ-1 № 529184 від 13.07.1999 ОСОБА_1 встановлено (первинно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Згідно довідки огляду МСЕК Серії АВ № 0086853 від 02.09.2014 ОСОБА_1 встановлено (повторно) другу групу інвалідності безстроково, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Так, 26 серпня 2009 року ОСОБА_1 отримав безтермінове посвідчення про те, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
В подальшому, 02 вересня 2014 року позивачу видано безтермінове посвідчення про те, що він є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
29 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби (отримання чисельних вогнепальних осколочних поранень та контузії). До заяви додав копії наступних документів: довідки про проходження військової служби та участь у бойових діях, посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток, посвідчення інваліда війни, виписку з історії хвороби, акти судово-медичного огляду від 17.06.1999, витяги із протоколу від 25.07.1999, довідки МСЕК по встановленню інвалідності, ідентифікаційний номер та паспорт.
Разом з тим, листом від 05.11.2015 № 10856 Київський військовий комісаріат повідомив позивача про те що, останній не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, оскільки дія постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не поширюється.
Також, листом від 02.12.2015 № 11867 позивача повідомлено, що дія Закону України від 04 липня 2012 року № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», яким змінено редакцію статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 на ОСОБА_1 не поширюється оскільки він отримав первинно інвалідність до 01 січня 2014 року. А тому подані позивачем документи не підлягають розгляду як такі, що не відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Не погоджуючись із вищевказаною відмовою, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 06.07.2017 у справі №755/16402/16-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Київський міський військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та додатки до неї, зареєстровану 29.10.2015 за вхідним № Р-1291 та надати письмову відповідь на вказану заяву.
27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання інформації щодо виконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 06.07.2017 у справі №755/16402/16-а.
Проте, у відповідь на вищевказану заяву позивач отримав лист від 03.11.2017 № ВСЗ/2060, яким йому направлено роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.11.2015 № 248/3/6/3540 щодо правомірності призначення одноразової грошової допомоги.
Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України, а не Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на який покладено обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (Міністерства оборони України) розпорядниками нижчої ланки. За таких обставин, оскільки розгляд заяви позивача відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком № 975 та Наказом № 530, оскільки будь-яке рішення з даного питання Міністерством оборони України не приймалося, а лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.11.2015 № 248/3/6/3540 не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України про результати розгляду звернення позивача, суд вважає за необхідне захистити право позивача шляхом зобов'язання Міністерства оборони України у місячний строк прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин - жовтень 2015 року) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
При цьому, пунктом 2 вищевказаної постанови встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (Офіційний вісник України, 2008 рік, № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284 (Офіційний вісник України, 2007 рік, № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 рік, № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.
При цьому, за змістом положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», днем виникнення права на отримання гарантованих виплат у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, враховуючи те, що позивачу встановлено II групу інвалідності 13.07.1999, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум» від 19 серпня 1992 року № 488.
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в редакції, що діяла станом на 13.07.1999, передбачено, що Військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови такого страхування були визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум» від 19 серпня 1992 року № 488.
Виплата страхових сум проводилася НАСК "Оранта" за рахунок коштів державного бюджету, що виділялися Міністерству оборони України, з дня настання страхової події, яка визначена законом (у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби).
При цьому, страхова сума виплачувалась лише після визначення у встановленому законом порядку ступеня втрати працездатності незалежно від часу звільнення з військової служби, якщо захворювання одержані в період проходження військової служби.
В подальшому НАСК «Оранта» було позбавлено ліцензії на проведення державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців, а Міністерство оборони України припинило внесення страхових платежів НАСК «Оранта».
07 березня 1996 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про страхування", абзацом 6 пункту 10 Прикінцевих положень якого передбачено прийняття закону з урегулювання питань заміни обов'язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати з державного бюджету головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами.
Отже, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, не передбачалось до 03.11.2006 виплата одноразової грошової допомоги.
Крім, того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» № 328 від 3 листопада 2006 року, статтю 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції (діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року), та частиною 2 якої було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Одночасно, Законом України Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 №3597, внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ч. 3 ст. 41 викладено в наступній редакції: у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.
Виходячи з аналізу наведених норм в контексті спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність 13.07.1999, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» у позивача відсутнє.
Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає зауважує на таке.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
На час звернення позивача у жовтні 2015 року порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", врегульований наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ № 530).
Відповідно до п. 4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.
Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п.4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.
Відповідно до п. 4.10 Наказу № 530 Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня - обласних військових комісаріатів, військових частин, та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України.
Таким чином суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України, а не Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на який покладено обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (Міністерства оборони України) розпорядниками нижчої ланки.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки розгляд заяви позивача відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком № 975 та Наказом № 530, а рішення з даного питання Міністерством оборони України не приймалося, при цьому Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.11.2015 № 248/3/6/3540 не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України про результати розгляду звернення позивача, необхідно захистити право позивача шляхом зобов'язання Міністерства оборони України у місячний строк прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Отже, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: М.І. Кобаль
І.О. Лічевецький