09 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 160/3084/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Чумака С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 р. (суддя Озерянська С.І., повне судове рішення складено 08.05.2019 р.) в справі № 160/3084/19 за позовом ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Представник за довіреністю ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 19.10.2018 р., визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії, зобов'язання поновити та здійснювати виплату пенсії за віком з 11.10.2014 р. шляхом призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 р. позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні ОСОБА_1 пенсії, що оформлено розпорядженням про відмову в поновленні виплати пенсії від 18.10.2018 року і повідомленням від 19.10.2018 року № 1056/03-09/26 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення із заявою - 09.11.2017 р.; позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 11.10.2014 року по 08.11.2017 року залишено без розгляду; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія, зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 11.10.2014 р. шляхом її призначення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає, що судом першої інстанції помилково ототожнено строки, встановлені для поновлення пенсії, зі строками, встановленими для подання позову, а за наявності вини органу Пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час повинно відбуватися без обмеження будь-яким строком.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який видано 18.12.2013 року зі строком дії до 18.12.2023 року.
З 16.01.2008 року позивачу призначено пенсію за вислугу років, що підтверджується протоколом від 22.01.2008 року № 140.
18.02.2014 року позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду України власноруч написану заяву з проханням виплатити пенсію за півроку у зв'язку з виїздом за кордон та припинити виплату пенсії.
19.02.2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська винесено розпорядження № о/р 173426 про виплату позивачу пенсії за 6 місяців наперед та припинення виплати пенсії на підставі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В лютому 2014 року позивач знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.
Відповідно до даних атестату, наявного в пенсійній справі позивача, пенсію позивачу виплачено по 31.08.2014 року.
У квітні 2014 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.
09.11.2017 року представник позивача, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подав до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі заяву про поновлення виплати пенсії позивачу. До заяви про поновлення виплати пенсії надано довіреність, паспорт, ІПН, трудова книжка, пенсійне посвідчення ОСОБА_1 , оригінал заяви про поновлення виплати пенсії з 09.2014 року.
Листом №2174/03/21 від 15.11.2017 року Лівобережного об'єднаного УПФУ в м. Дніпрі повідомлено позивача про те, що заява щодо поновлення виплати пенсії за віком не підлягає розгляду, оскільки він звернувся для поновлення пенсії не особисто, а через довірену особу, та не надав підтверджуючих документів проживання в Україні на законних підставах.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №821 від 08.11.2017 року Лівобережне об'єднане УПФУ в м. Дніпрі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2018 року у справі № 804/3597/18 визнано протиправним рішення, яке викладене у листі Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі від 15.11.2017 року №2171/03/21 про відмову у розгляді по суті заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, поданої 09.11.2017 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, подану 09.11.2017 року, з урахуванням висновків суду та відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.10.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2018 року у справі № 804/3597/18 повторно розглянуто по суті заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії та прийнято розпорядження про відмову у поновленні виплати пенсії, оскільки представники позивача В. Меламед "Юридичний офіс ( Ізраїль - Україна)" Вадим Меламед та/або інші є представниками на підставі довіреності, а отже, не мають права подавати від його імені заяви про поновлення виплати пенсії. Таким чином, позивачу необхідно звернутися за поновленням виплати пенсії особисто до Управління з відповідною заявою та документами. Зокрема зазначено, що не надано документів які підтверджують проживання в Україні на законних підставах.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 19.10.2018 року № 1056/03-09/26 повідомило позивача про прийняття розпорядження від 18.10.2018 року про відмову у поновленні виплати пенсії.
Зважаючи на те, що чинним законодавством передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови в поновленні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскарженому рішенні.
Виходячи з того, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у поновленні виплати позивачеві пенсії, що оформлена розпорядженням від 18.10.2018 року та повідомленням про відмову у поновленні пенсії №1056/03-09/26 від 19.10.2018 року, є протиправною, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною відмову, зобов'язав відповідача поновити виплату пенсії позивачу з моменту звернення із заявою від 09.11.2017 року про поновлення виплати пенсії.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження причин поважності пропуску строку звернення до суду у період з 11.10.2014 року по 09.11.2017 року, а тому відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Судом першої інстанції враховано, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена на підставі його заяви від 18.02.2014 року, а з заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся лише 09.11.2017 року, у зв'язку з чим дійшов висновку, що вимога поновити виплату пенсії з 11.10.2014 року до 08.11.2017 року має бути залишена без розгляду.
Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд першої інстанції виходив з наступного.
Питання визначення базового місяця при здійсненні індексації пенсійних виплат, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду, тому дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.
Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені. В цьому випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.
Зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки вказані позовні вимоги направлені на захист прав та інтересів позивача на майбутнє, які ще не є порушеними, тоді як за статтею 5 КАС України передбачено захист уже порушених прав і інтересів особи.
Суд визнає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон зі строком дії до 18.12.2023 р.
З 16.01.2008 р. позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до протоколу від 22.01.2008 р. № 140.
18.02.2014 р. позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду України власноруч написану заяву з проханням виплатити пенсію за півроку у зв'язку з виїздом за кордон та припинити виплату пенсії.
Відповідно до розпорядження №о/р 173426 від 19.02.2014 р. управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська позивачу виплачено пенсію за 6 місяців наперед та припинено виплату пенсії на підставі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до відомостей атестату пенсію позивачу виплачено по 31.08.2014 р.
В лютому 2014 р. позивач знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.
У квітні 2014 р. позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. ОСОБА_1 перебуває на консульському обліку в державі Ізраїль.
09.11.2017 р. представником позивача за довіреністю подано до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 До заяви про поновлення виплати пенсії надано довіреність, паспорт, ІПН, трудова книжка, пенсійне посвідчення ОСОБА_1 , оригінал заяви про поновлення виплати пенсії з вересня 2014 р.
Листом № 2174/03/21 від 15.11.2017 р. Лівобережного об'єднаного УПФУ в м. Дніпрі повідомлено позивача про те, що заява щодо поновлення виплати пенсії за віком не підлягає розгляду, оскільки він звернувся для поновлення пенсії не особисто, а через довірену особу, та не надав підтверджуючих документів проживання в Україні на законних підставах.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №821 від 08.11.2017 року Лівобережне об'єднане УПФУ в м. Дніпрі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2018 р. в справі № 804/3597/18 визнано протиправним рішення, яке викладене у листі Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі від 15.11.2017 року №2171/03/21, про відмову у розгляді по суті заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, поданої 09.11.2017 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, подану 09.11.2017 року, з урахуванням висновків суду та відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.10.2018 р. ГУ ПФУ на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2018 р. в справі № 804/3597/18 повторно розглянуто по суті заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії та прийнято розпорядження про відмову у поновленні виплати пенсії, оскільки заява подана не особисто пенсіонером, а також зазначено про не надання документів, які підтверджують проживання в Україні на законних підставах.
ГУ ПФУ листом від 19.10.2018 р. № 1056/03-09/26 повідомило позивача про прийняття розпорядження від 18.10.2018 р. про відмову у поновленні виплати пенсії.
Спірним під час апеляційного перегляду справи відповідно до доводів та вимог апеляційної скарги є строк, з якого має бути поновлена виплата пенсії ОСОБА_1 , а також наявність підстав для зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд виходить наступного.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Судом встановлено, що виплата раніше призначеної позивачу пенсії припинена органом Пенсійного фонду на підставі власноруч написаної 18.02.2014 р. заяви позивача.
При цьому суд зазначає, що на час подання цієї заяви Конституційний Судом України вже було визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а розпорядження №о/р 173426 від 19.02.2014 р. управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про виплату ОСОБА_1 пенсії за 6 місяців наперед та припинення виплати пенсії на підставі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачем не оскаржено та є чинним.
З дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, відповідач не мав підстав для припинення виплати пенсії особам, які виїжджають на постійне проживання на кордон. Відповідно, у разі припинення виплати пенсії відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії.
Разом з тим, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права.
В контексті спірних правовідносин позивач, який на час прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 проживав на території України, мав бути обізнаним про порушення свого права припиненням виплати пенсії, проте не оскаржив розпорядження про припинення виплати пенсії та не звернувся до відповідача з відповідною заявою про відновлення виплати такої пенсії.
Тому суд вважає, що в спірному випадку відлік строку звернення до суду розпочався саме з часу припинення виплати пенсії позивачу.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Позивач своїм правом про поновлення виплати скористався тільки 09.11.2017 р.
Частиною 2 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд погоджує висновок суду першої інстанції, що приведені у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску такого строку є неповажними, особливо, з урахуванням припинення виплати пенсії на підставі особистої заяви позивача у період, коли норм Закону №1058-ІV, що передбачали припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом пенсіонера на постійне проживання за кордон, втратили чинність.
Відтак, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог за період з 11.10.2014 р. по 09.11.2017 р.
Суд вказує, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права в частині вирішення питання про залишення позовних вимог без розгляду рішенням, а не ухвалою, як це передбачено статтею 240 КАС України, проте таке порушення не призвело до неправильного вирішення питання, тому не є підставою для скасування рішення в цій частині.
Суд визнає необґрунтованими доводи апелянта щодо того, що за наявності вини органу Пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком, з підстав, викладених вище, а також зазначає, що позиція суду з цього питання відповідає правовим висновками, викладеним Верховним Судом, зокрема, в постанові від 18.09.2018 р. в справі № 199/5647/17.
Також суд вказує на не підтвердження належними доказами доводів апелянта про введення його в оману працівниками органу Пенсійного фонду щодо необхідності подання заяви про припинення виплати пенсії.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Відповідно до статті 4 Закону Закон № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 6 Закону Закон № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), абзацом 1 пункту 5 якого визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку № 1078 проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.
Таким чином, є правильним зазначення судом першої інстанції, що в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
А при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача слід керуватись нормами статті 4 Закону № 1282-XII та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку № 1078, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Відповідно, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, тоді як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Аналогічно не можуть бути задоволені позовні вимоги про зобов'язання нарахувати компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058-ІV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені.
Проте, в цьому випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації.
Суд також погоджує висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог про зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки вказані позовні вимоги направлені на захист прав та інтересів позивача на майбутнє, які ще не є порушеними, що не відповідає приписами статті 5 КАС України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України в редакції, яка діє з 15.12.2017 р. та підлягає застосуванню судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 р. в справі № 160/3084/19 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 р. в справі № 160/3084/19 за позовом ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 09.10.2019 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 09.10.2019 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя С.Ю. Чумак