88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
25.09.2019 м. Ужгород Справа № 907/439/19
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
розглянувши позовну заяву акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, м. Ужгород
про стягнення суми 10 404,44грн. витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення міста Ужгород
За участю представників:
Від позивача - Шиналь Н.М. (довіреність від 12.07.2019 року)
Від відповідача - Трускавецька Д.І. (довіреність № 34.08-05/1546 від 23.04.2019 року)
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 10 404,44грн. витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення міста Ужгород, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 11, 509, 525, 526, 614, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 216 Господарського кодексу України.
У позовній заяві товариство зазначає, що зобов'язання по відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, які надавалися ним (позивачем) пільговим категоріям абонентів за вказаний період, виникло в силу закону та норм його прямої дії. Відтак, посилаючись на положення ч.3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст.ст.89,102 Бюджетного кодексу України, ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, п.п. 2,3 постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, вважає, що у відповідача, як розпорядника коштів, наявний безумовний обов'язок відшкодувати вартість наданих пільг визначеним категорія громадян на отримання телекомунікаційних послуг.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.07.2019 суд ухвалив відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 03.09.2019. Призначити розгляд справи по суті на 03 вересня 2019 р. на 11:30 год.
03.09.2019 за усним клопотанням представника відповідача та за погодження позивача у судовому засіданні оголошено перерву до 23.09.2019.
У судовому засіданні 23.09.2019 за згодою представників сторін оголошено перерву до 25.09.2019.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/439/19 не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 30.07.2019 року подав відзив на позов, та заперечення в яких позовні вимоги не визнає. Наголосив, що згідно пп «б» п.4 ч.1 ст.89 БК України (в редакції 01.01.2016р. і надалі), до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення: державні програми соціального захисту, у т.ч. пільги окремим категоріям громадян, що надаються: ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з ч.1 ст.102 БК України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому зазначає, що відповідно до абз.1 п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. № 117 (із змінами, далі - Постанова № 117), підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Згідно з пп.1 п.11 Постанови №117, уповноважений орган щомісяця: звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Відповідач зауважив, що позивачем не надавалися розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам згідно з формою "2-пільга", з серпня 2016р. по день подання відзиву на позовну заяву, та не подано їх і до позовної заяви.
У зв'язку з чим, зазначив, що відповідно до п.26 p.VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, Постанови №256 та 117, фінансування наданих послуг могло відбуватись виключно в межах субвенції з державного бюджету місцевому бюджету та за умови подання Позивачем розрахунків щодо вартості послуг, наданих пільговикам згідно з формою "2-пільга".
Також відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Зазначаючи, що встановлення додаткових соціальних гарантій та здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку є правом, а не обов'язком органів місцевого самоврядування. Та, що програми про фінансування послуг зв'язку Ужгородською міською радою протягом 2016-2019 років не затверджувались, що не суперечить п.26 БК України.
До дати розгляду справи по суті від позивача надійшла відповідь на відзив від 22.08.2019, якою позивач повністю заперечує доводи відповідача та вважає їх безпідставними. Разом з тим, товариство підтримує заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Матеріалами справи підтверджено, що позивач, виробничий структурний підрозділ «Ужгородська дистанція сигналізації і зв'язку» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» надав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення м. Ужгород, що підтверджується договорами про надання телекомунікаційних послуг.
В своїй діяльності «Ужгородська дистанція сигналізації і зв'язку» регіональної філії «Львівська залізниця» керується нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про телекомунікації» та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 № 295.
Відповідач - Департамент праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
За доводами позивача «Ужгородська дистанція сигналізації і зв'язку» протягом 2016-2018рр., та за 6 місяців 2019 року надала послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги) споживачам, які проживають на території м. Ужгород та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, на загальну суму 10 404, 44грн. у 2016 на суму 3095,55 грн., у 2017 році на суму 3294,32 грн., у 2018 році на суму 2404,17 грн., за 6 місяців 2019 року на суму 1610,40 грн..
Позивачем 31.05.2019 було надіслано претензію № Ш-06/848, до відповідача з вимогою про відшкодування коштів, за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян м. Ужгород.
Однак листом відповідача від 27.06.2019 № 1519/34.08-05 позивачу відмовлено в задоволенні його претензії, з посиланням на відсутність субвенції з державного бюджету, для здійснення відшкодування витрат, пов'язаних із надання пільг користування телефоном, та у зв'язку з порушенням порядку подачі розрахунків щодо вартості послуг, наданих пільговикам згідно з формою "2-пільга", в порядку п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117.
З матеріалів справи вбачається, що позивач складав акти звіряння за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між виробничим підрозділом «Ужгородська дистанція сигналізації і зв'язку» регіональної філії «Львівська залізниця», АТ «Укрзалізниця» та головним розпорядником коштів - Департаментом праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради та неодноразово звертався до відповідача з листами про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг мешканцям м. Ужгород.
Однак, за твердженнями відповідача, що підтверджуються матеріалами справи, в порушення порядку п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 позивачем розрахунки, щодо вартості послуг наданих пільговим категоріям населення за формою « 2-пільга» не надавались.
Позивач не погоджується з доводами відповідача, та вважає відмову не правомірною, та такою що суперечить чинному законодавству, в зв'язку з чим звернувся до суду, з метою стягнення даної заборгованості.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально - економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
У положеннях п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; п. 11 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку для окремих категорій осіб.
Закон України «Про телекомунікації» та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України, видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.
Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 87 цього ж кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.
У відповідності до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.
За змістом статті 102 цього ж кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - Порядок № 256).
Згідно з п. 3 Порядку № 256 (в редакції, від 20.03.2015) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Порядком № 256, зокрема, встановлено, що: - головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку населенню (абз. 4 п. 5); - фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку (абз 4 п. 6); - управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. (абз. 6 п. 6); - Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (п. 7); - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8).
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», якою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до пунктів 3, 7, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (далі Положення № 117): управління праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад серед іншого: організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; - у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика; - підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга»;
Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга»; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга».
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439, «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», та Інструкції про порядок її заповнення» затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.
Матеріалами справи належним чином не підтверджується факт складення позивачем та направлення відповідачу для підписання розрахунків за формою « 2-пільга» за період 2016-2019 роки.
Не подання розрахунків за формою « 2-пільга» унеможливлює складання реєстрів погашення заборгованості за формою « 5-пільга» та реєстрів розрахунків за формою « 7-пільга», складення та подання відповідному фінансовому органу актів звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга» у відповідності до Положення №117.
Отже, позивачем належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Одночасно суд зазначає, що твердження відповідача, про те, що він не є головним розпорядником коштів у таких правовідносинах і що на даний момент у нього немає правових підстав по відшкодуванню позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є необґрунтованими, оскільки відповідними змінами до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 та до Бюджетного кодексу України змінено лише джерело фінансування пільг на послуги зв'язку з Державного бюджету України на місцеві бюджети, а тому відповідач протягом вказаного періоду є розпорядником відповідних коштів.
Крім того, згідно з частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 09.10.2019.
Суддя О. Ф. Ремецькі