61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
09.10.2019р. м.Харків Справа № 905/1215/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, при секретарі судового засідання Григор'євій М.В. справу
за позовом: Комунального підприємства “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м.Маріуполь, Донецька область
до відповідача: Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”, м.Маріуполь, Донецька область
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України, м. Київ
про зобов'язання вчинити певні дії
Представники сторін:
від позивача: Мороз О.О., ордер серія №078814 від 07.10.19р.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Позивач, Комунальне підприємство “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м.Маріуполь, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального підприємства “Вода Донбасу”, м.Маріуполь, Донецька область про зобов'язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати Комунальному підприємству “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” податкові накладні за операціями вчиненими на підставі договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.; зобов'язання виконувати умови договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.
В якості правової підстави подання позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 509, 526, 610, 626, 629 Цивільного Кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, п.201.1, п.201.10 ст.201, п.200-1.3, п.200-1.4, п.200-1.7 ст.200-1 Податкового кодексу України.
Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1215/19.
Ухвалою суду від 08.07.19р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
16.07.19р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 19.07.19р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1215/19; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.08.19р. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України, м. Київ.
13.08.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив №0.03.02/1435 від 09.08.19р. на позовну заяву, згідно якого відповідач просить суд відмовити в задоволені позовних вимог повністю. В обґрунтування власної позиції відповідач посилається на обставини того, що позовна заява позивача не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції, оскільки зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних, тому є податковим, а не господарським зобов'язанням.
19.08.19р. через канцелярію суду від позивача надійшли докази направлення третій особі копії позовної заяви з додатками №0.03.02/1435 від 09.08.19р.
Ухвалою суду від 19.08.19р. відкладено підготовче засідання у справі №905/1215/19 на 17.09.19р.
20.08.19 р. через канцелярію суду від третьої особи надішли письмові пояснення щодо позову №0.03.02/1435 від 09.08.19р.
13.09.19р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь №б/н від 06.09.19р. на відзив. Згідно наданої відповіді позивач вважає заперечення відповідача щодо порушення юрисдикції розгляду справ господарськими судами необґрунтованими, зазначаючи що ним вірно подана позовна заява до господарського суду враховуючи сторін та предмет спору.
Ухвалою суду від 17.09.19р. за результатами підготовчого засідання закритого підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 09.10.19р.
У судове засідання 09.10.19р. з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судове засідання 09.10.19р. представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, не з'явилися; про місце, час та дату судового засідання сторони були повідомлені належним чином.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Зважаючи на те, що суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Дослідивши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд виходить з наступного:
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з ч.1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень ч.2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.17р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб'єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Вказана норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Відповідно до ч.2 ст.231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Предметом позову у даній справі є обов'язок відповідача надати та зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що на думку позивача, є необхідним для усунення безпідставного збільшення податкових зобов'язань позивача з ПДВ перед бюджетом, а також зменшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування ПДВ.
Позивач вказував, що в порушення договірних зобов'язань (п.4.2 договору) відповідачем на адресу позивача надавались тільки рахунки на сплату поставлених послуг; податкові накладні на суми ПДВ, які були зазначені в рахунках-фактури відповідач не надав та не зареєстрував відповідні податкові накладні за операціями з поставки послуг з централізованого питного водопостачання в Єдиному реєстрі податкових накладних, як цього вимагає чинне податкове законодавство.
При цьому відповідач не вчинив на вимогу позивача дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб.
Згідно з підпунктом 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Статтею 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату час та порядок його формування; права й обов'язки платника податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Підпунктом «а» пункту 198.1 ст.198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 ст.198 ПК України).
Відповідно до пункту 201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У пункті 198.6 ст.198 ПК України визначено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Водночас, згідно з п.п.201.11. Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є рахунок, який виставляється платнику податку за … інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами.
Суд зазначає, що у разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Як встановлено судом даний спір виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку
складення податкових накладних за наслідками здійснення з позивачем господарських операцій за договором №3 від 21.11.13р. про надання послуг централізованого питного водопостачання і реєстрації їх у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою і державою. Отже, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ та зобов'язання виконувати умови договору шляхом надання податкових накладних контрагенту (п.4.2 договору) виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов'язанням. Спори, які можуть виникнути між платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб'єкта владних повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18 та у постанові Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №917/203/18.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18 зазначила, що спір про зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції, а також звертає увагу, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Ч.4 ст.236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку провадження у справі №905/1215/19 за позовом Комунального підприємства “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м.Маріуполь, Донецька область до Комунального підприємства “Вода Донбасу”, м.Маріуполь, Донецька область про зобов'язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати Комунальному підприємству “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” податкові накладні за операціями вчиненими на підставі договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.; зобов'язання виконувати умови договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р., закрити на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Проте, враховуючи підставу закриття провадження у справі, у суду відсутні підстави для розподілу понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи, що на час прийняття ухвали суду від 24.09.19р. про закриття провадження у справі від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, суд не вирішує питання щодо повернення судового збору.
При цьому, позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним клопотанням і після винесення даної ухвали.
Керуючись статями 12, 20, 231, 234, 235, ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Закрити провадження у справі №905/1215/19 за позовом Комунального підприємства “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м.Маріуполь, Донецька область до Комунального підприємства “Вода Донбасу”, м.Маріуполь, Донецька область про зобов'язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати Комунальному підприємству “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” податкові накладні за операціями вчиненими на підставі договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.; зобов'язання виконувати умови договору про надання послуг централізованого питного водопостачання №3 від 21.11.2013р.
Ухвала набрала законної сили 09.10.19р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
У судовому засіданні 09.10.19р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 09.10.19р.
Суддя М.О. Лейба