01.10.2019 року м.Дніпро Справа № 908/59/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Подобєда І.М., Широбокової Л.П.
секретар судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Безрукова С. О., ордер серії ЗП №73737 від 27.06.2019 р., адвокат;
від відповідача: представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019, ухвалене суддею Федоровою О.В., повний текст якого складений 03.06.2019, у справі №908/59/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", м. Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", м. Київ
про визнання зобов'язань, які виникли за кредитним договором №44/147/2010 від 29.04.2010 року, укладеним між ВАТ "Банк Кіпру" та ЗАТ "Запоріжбіосинтез", припиненими; визнання іпотеки нерухомого майна, яка виникла на підставі:
- іпотечного договору №42/10 від 29.04.2010,
- іпотечного договору №169/10 від 12.11.2010 припиненою; зобов'язання ПАТ "Альфа-Банк" передати оригінали документів позивачу по акту прийому-передачі
До Господарського суду Запорізької області звернулося ПрАТ "Запоріжбіосинтез" з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання зобов'язань, які виникли за кредитним договором №44/147/2010 від 29.04.2010, укладеним між ВАТ "Банк Кіпру" та ЗАТ "Запоріжбіосинтез", припиненими; визнання іпотеки нерухомого майна, яка виникла на підставі іпотечного договору №42/10 від 29.04.2010 та іпотечного договору №169/10 від 12.11.2010, припиненою; виключення із Державного реєстру іпотек нерухомого майна; зобов'язання ПАТ "Альфа-Банк" передати оригінали документів позивачу по акту прийому-передачі.
Підставою для звернення з позовом позивачем зазначено, що вимоги відповідача щодо сплати ПрАТ "Запоріжбіосинтез" на користь ПАТ "Альфа-Банк" суми в розмірі 7 547 043, 51 грн. за кредитним договором №44-147/2010 є погашеними. Відповідно до п. 6.1 додаткової угоди №6 від 06.03.2014 до кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010 цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором. Тому позивач вважає, що на цей час кредитний договір від 29.04.2010 №44-147/2010 припинено, а всі платежі по ньому - погашені.
24.04.2019 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог та про залучення до участі у справі третьої особи.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив визнати спірні зобов'язання припиненими саме з 24.05.2018, тобто з моменту, коли рішення по справі №908/222/18 від 24.05.2018 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ліквідатора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" Янковця В.А. про визнання дій ліквідатора про відмову у визнанні кредиторських вимог набрало законної сили. У зв'язку з цим позивачем уточнено прохальну частину позову в частині визнання зобов'язань припиненими саме з 24.05.2018, а також заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно ПАТ "Альфа-Банк" та заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Державного реєстратора Виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Коломієць Ю.С.
Крім того, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відмовляється від п.4 прохальної частини позовних вимог щодо зобов'язання відповідача передати позивачу оригінали документів.
Господарський суд дійшов висновку, що подана заява позивача про уточнення позовних вимог в частині пункту 4 є заявою одночасно про зміну предмета та підстав позову, що суперечить положенням ч. 3 ст. 46 ГПК України, а тому вона задоволена судом частково, в частині зазначення дати, з якої позивач просить визнати припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме з 24.05.2018.
Суд залишив без розгляду усне клопотання представника позивача про відмову від п. 4 прохальної частини первісно заявленого позову, оскільки дане клопотання повинно бути подано до суду в письмовій формі з додержанням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 5 ст. 46 ГПК України.
У зв'язку із зазначеним, на розгляді господарського суду знаходяться позовні вимоги у первісному вигляді з урахуванням дати, з якої позивач просить визнати припиненими зобов'язання сторін, а саме з 24.05.2018.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 у справі №908/59/19 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, просить рішення суду від 24.05.2019 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що Позивач звернувся до суду на підставі ч. 5 ст. 112 ЦК України, якою передбачено, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними, а не з підстав того, що позивач у місячний строк після одержання повідомлення про відмову у визнані кредиторських вимог не звернувся до суду.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме, - ухвалі Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 по справі №908/222/19 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ліквідатора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" Янковця В.А. про визнання дій ліквідатора щодо відмови у визнані кредиторських вимог неправомірними та зобов'язання ліквідатора включити до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Запоріжбіосинтез", у якій зазначено, що, розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, судом встановлено, що "У відповідь на вказану заяву, 10.08.2017 ліквідатор ПрАТ "Запоріжбіосинтез" - Янковець В.А. листом № 01-126 повідомив ПАТ "Альфа-Банк" про невизнання кредиторських вимог останнього в розмірі 286 503,20 дол. США".
Тобто, зазначення в оскаржуваному рішенні того, що в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 по справі №908/222/19 суд не встановив будь-яких фактичних обставин справи, а тільки зазначив обставини, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог і заперечень без надання їм відповідної правової оцінки, не відповідає змісту даної ухвали і встановленими в ній обставинами.
Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які містяться в постанові Верховного суду від 04.10.2018 по справі №908/2116/17 в п. 20, 20.9, у якій зазначено, що листом вих. № 01-126 від 10.08.2017 Боржник, ПрАТ "Запоріжбіосинтез", повідомив ПАТ "Альфа-Банк" про те, що ПрАТ "Запоріжбіосинтез" не визнає кредиторських вимог ПАТ "Альфа-Банк" в сумі 286 503,20 доларів США. Дана обставина касаційною інстанцією по справі №908/2116/17 не була спростована.
При цьому, відмовляючи в задоволені позову, суд не прийняв до уваги те, що відповідачем у наданому ним відзиві на позовну заяву по даній справі було визнано факт отримання листа Відповідача № 01-26 від 10.08.2017.
Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що припинення іпотеки з інших підстав ніж ті, що визначені в ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України можливе лише у випадку, коли така підстава припинення чітко передбачена відповідним Законом України "Про іпотеку" або іншим Законом. Жодних інших підстав, які зазначені в ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ст. 593 Цивільного кодексу України, для припинення іпотеки з матеріалів справи не вбачається та не доведено позивачем. Натомість, позичальником не доведено виконання свого зобов'язання за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010, що свідчить про чинність спірних договорів іпотеки, які були укладені з метою забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2019 (головуючий суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Запоріжбіосинтез" залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (10572,00 грн), з наданням Позивачу строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2019 (головуючий суддя: Іванов О.Г. (доповідач), судді - Подобєд І.М., Широбокова Л.П.) відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 року у справі №908/59/19; розгляд справи призначений в судовому засіданні на 17.09.2019.
В судовому засіданні 17.09.2019 оголошено перерву до 01.10.2019.
01.10.2019 представником Відповідача Біллерис Ю.О. засобами електронного зв'язку подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано перебуванням на лікарняному представника Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" Ременюк Т.О. та відсутністю можливості інших представників відповідача прийняти участь у судовому засіданні.
Вказане клопотання колегія суддів не приймає до уваги і залишає без розгляду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, подане в електронній формі засобами електронного зв'язку, в порушення ч. 8 ст. 42 ГПК України не скріплене електронним цифровим підписом учасника справи.
Так, відповідно до довідки від 01.10.2019 за № 06-21/30/19 клопотання представника відповідача від 01.10.2019, що надійшло електронною поштою від Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на офіційну електронну адресу Центрального апеляційного господарського суду, не містить кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, оскільки письмова заява відповідача (клопотання представника про відкладення розгляду справи, подане в електронній формі засобами електронного зв'язку) не скріплена електронним цифровим підписом, тобто не підписана заявником, дана заява підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Згідно з частиною 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.
В свою чергу, саме Відповідач не забезпечив участі представника (будь-якого, як в порядку самопредставництва, так і представником - зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб'єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Відповідача, тому не можуть бути визнані поважними.
Зважаючи на належне повідомлення Відповідача про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін.
В судовому засіданні 01.10.2019 Центральним апеляційним господарським судом оголошена вступна та резолютивна частини постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
29.04.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Банк Кіпру" (банк) та Закритим акціонерним товариством "Запоріжбіосинтез" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез", п. 3 Статуту ПрАТ "Запоріжбіосинтез", (позичальник, позивач)) укладено кредитний договір №44-147/2010, за умовами п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 400000,00 доларів США, в тому числі на рефінансування заборгованості перед ПАТ "ІМЕКСБАНК" в сумі 243990 доларів США та поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності в сумі 156010 доларів США строком з 29 квітня 2010 року по 27 квітня 2015 року зі сплатою 14% річних.
В додатковій угоді №1 від 12.11.2010 до кредитного договору сторони виклали найменування банку як публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" та визначили в п. 1.1 кредитного договору, що банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 522400,00 доларів США строком з 29 квітня 2010 року по 27 квітня 2015 року зі сплатою 14% річних.
22.12.2010 сторони уклали додаткову угоду №2 до кредитного договору щодо забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Додатковою угодою №3 від 24.03.2011 до кредитного договору сторони змінили п. 1.1 кредитного договору, передбачивши, що банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 522400,00 доларів США на поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності строком з 29 квітня 2010 року по 27 квітня 2015 року зі сплатою LIBOR (1m) + 11% річних.
Додатковою угодою №4 від 28.12.2011 до кредитного договору збільшено ліміт по діючій відновлювальній кредитній лінії відповідно до п. 3.6 кредитного договору до суми 498000,00 доларів США та визначено графік погашення кредиту.
11.10.2012 сторони уклали додаткову угоду №5 до кредитного договору щодо порядку сплати процентів LIBOR (1m) + 11% річних та виконання інших зобов'язань за кредитним договором.
Додатковою угодою №6 від 06.03.2014 до кредитного договору викладено кредитний договір у новій редакції, згідно з п. 1.1 якої публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" як кредитор на мовах та відповідно до положень цього договору надає позичальнику грошові кошти (кредит/транші) в межах відкритої відновлювальної кредитної лінії в сумі, що не може перевищувати 498000,00 доларів США на строк до 27 квітня 2015 року (включно) зі сплатою змінної процентної ставки за користування кредитом (надалі - проценти), розрахованої згідно з п. 1.1.1 цього договору.
Відповідно до п. 1.1.3. кредитного договору кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором, в тому числі заборгованості за кредитом є 27.04.2015.
Згідно п. 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником його зобов'язань за цим договором, а також вимог кредитора, в тому числі вимог або у зв'язку з цим договором, вимог, пов'язаних із захистом порушеного права кредитора, з пред'явленням вимог і отримання виконання за цим договором у разі невиконання/неналежного виконання позичальником цього договору, є:
- 1.3.1. іпотека нежитлової нерухомості - будівлі заводоуправління (літ. В-2), будівлі цеху БКВ (літ.Б-2) та котельні (літ. Г-2) за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, що належить на праві власності ПрАТ "Запоріжбіосинтез", код ЄДРПОУ 05379553;
- 1.3.2. іпотека нежитлової нерухомості будівлі складу-ангару (літ. С), холодильного компресору (літ. П) за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, що належить на праві власності ПрАТ "Запоріжбіосинтез", код ЄДРПОУ 05379553;
- 1.3.3. іпотека нежитлової нерухомості будівлі гаражу (літ. К), віварію (літ. Д) за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, що належить на праві власності ПрАТ "Запоріжбіосинтез". Строк укладання договору іпотеки - 01.09.2011.
- 1.3.4. застава обладнання, що має приналежність до комплексу нерухомого майна за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, є невід'ємною частиною виробничого процесу та належить на праві власності ПрАТ "Запоріжбіосинтез", код ЄДРПОУ 05379553;
- 1.3.5. порука ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Відповідно до п. 6.1 кредитного договору договір набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором, в тому числі за кредитом, процентами, комісіями, неустойками, іншими платежами/сумами, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора за цим договором, задовільно для кредитора.
25.06.2014 сторони уклали додаткову угоду №7 до кредитного договору, якою виклали додаток №1 до договору "Графік зниження ліміту кредитної лінії" в новій редакції, відповідно до якої сума ліміту кредитної лінії після погашення станом на 27.05.2014 складає 202233,00 грн. і має бути погашено згідно графіку у строк до 27.04.2015.
29.04.2010 між ВАТ "Банк Кіпру" (іпотекодержатель) та ЗАТ "Запоріжбіосинтез" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 42/10, за умовами п. 1.1 якого іпотекодавець відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010, укладеного ВАТ "Банк Кіпру" та ЗАТ "Запоріжбіосинтез", та додаткових угод до нього, що укладені або укладатимуться між сторонами.
Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору № 42/10, в іпотеку за цим договором передається нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності:
- будівля цеху БКВ інв. №1, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, матеріали стін будівель та споруд цегла, загальною площею 2306,9 кв.м., позначена на плані Б-2 <…>, реєстраційний номер 3485566 <…>;
- котельня, інв. №2, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, матеріали стін будівель та споруд цегла, загальною площею 664,6 кв.м., позначена на плані Г-2 <…>; реєстраційний номер 9890795 <…>;
- заводоуправління, інв. №5, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, матеріали стін будівель та споруд цегла, загальною площею 535,5 кв.м., позначена на плані В-2 <…>; реєстраційний номер 9891148 <…>;.
Згідно з п. 1.3 іпотечного договору № 42/10, за взаємною згодою сторін цього договору заставна вартість предмету іпотеки становить 7 429 700,00 грн.
За умовами п. 3.2 іпотечного договору № 42/10, право іпотеки припиняється виконанням забезпечених іпотекою зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених ст. 17 Закону України "Про іпотеку".
12.11.2010 сторони уклали додатковий договір про внесення змін до іпотечного договору № 42/10, зазначивши, що публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" та визначили, що за кредитним договором іпотекодавцю надано кредитну лінію в сумі 522400,00 доларів США.
28.12.2011 сторони уклали договір про внесення змін до іпотечного договору №42/10, згідно з яким визначено, за кредитним договором банк надає іпотекодавцю кредитну лінію в сумі 498000,00 доларів США.
Згідно з іпотечним договором № 42/10, в редакції договору про внесення змін від 11.10.2012, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку першої черги з найвищим пріоритетом предмет іпотеки, як визначено та опис якого наведено в статті 1.2 цього договору, і така іпотека, створена за цим договором, забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавця, існуючих та майбутніх, фактичних або умовних, солідарних або незалежних, або в будь-якій іншій якості, та всі поточні і майбутні вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010 з урахуванням всіх змін, доповнень, нових редакцій, новацій, додаткових угод, договорів про внесення змін тощо, що внесені/укладені або можуть бути внесені/укладені в подальшому до нього, а також з цього договору.
12.11.2010 між ПАТ "Банк Кіпру" (іпотекодержатель) та ЗАТ "Запоріжбіосинтез" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №169/10, за умовами п. 1.1 якого іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок нерухомого майна, що є предметом іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010, за яким банк відкрив іпотекодавцю кредитну лінію в сумі 522400,00 доларів США.
Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору №169/10, в іпотеку за цим договором передається нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності:
- холодильний компресор, інв. №14, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, матеріали стін будівель та споруд цегла, загальною площею 111,7 кв.м., позначена на плані П <…>; реєстраційний номер 9891996 <…>;
- склад-ангар, інв. №16, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 17, матеріали стін будівель та споруд цегла, загальною площею 506,3 кв.м., позначена на плані С <…>; реєстраційний номер 9892216 <…>.
Згідно з п. 1.3 іпотечного договору №169/10, за взаємною згодою сторін цього договору заставна вартість предмету іпотеки становить 618 500,00 грн.
За умовами п. 3.2 іпотечного договору №169/10, право іпотеки припиняється виконанням забезпечених іпотекою зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених ст.17 Закону України "Про іпотеку".
28.12.2011 сторонами укладено договір про внесення змін до іпотечного договору №169/10, згідно з яким визначено, за кредитним договором банк надає іпотекодавцю кредитну лінію в сумі 498000,00 доларів США.
У справі № 908/2116/17 приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання припиненою іпотеку нерухомого майна, яка виникла на підставі іпотечних договорів № 42/10 від 29.04.2010, № 169/10 від 12.11.2010; виключення із Державного реєстру іпотек нерухомого майна, що є предметом іпотеки за цими договорами; зобов'язання ПАТ "Альфа-Банк" по акту прийому-передачі передати ПрАТ "Запоріжбіосинтез" оригінали вказаних іпотечних договорів із договорами про внесення змін до них.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.01.2018 у справі №908/2116/17, залишеним без змін Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.06.2018, у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Запоріжбіосинтез" до ПАТ "Альфа-Банк" відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №908/2116/17 зазначені судові рішення залишено без змін.
У справі №908/2116/17 встановлені наступні обставини:
26.04.2017 відбулися загальні збори акціонерів ПрАТ "Запоріжбіосинтез". Відповідно до протоколу від 26.04.2017, загальними зборами акціонерів товариства прийнято наступні рішення:
- припинити підприємницьку діяльність та розпочати процедуру ліквідації Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", керуючись статтею 79 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 62 статуту товариства та статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
- призначити ліквідатором товариства Янковца Василя Адамовича. Згідно статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення ліквідатора до нього переходять повноваження щодо управління справами товариства. Встановити місцезнаходження ліквідатора за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17 та адресу для листування з ліквідатором: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17. Встановити строк для заявлення кредиторами своїх вимог до товариства два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення товариства шляхом надіслання ліквідатору письмових заяв.
На адресу ліквідатора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" від ПАТ "Альфа-Банк" надіслано заяву № 43115-34 від 16.06.2017 про визнання кредиторських вимог. В заяві зазначено, що внаслідок укладання між ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Неос Банк" (який є правонаступником ПАТ "Банк Кіпру") договору факторингу від 21.07.2014, у ПАТ "Альфа-Банк" виникло право вимоги погашення заборгованості за кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010. У зв'язку з викладеним, заявник просить визнати ПАТ "Альфа-Банк" кредитором ПрАТ "Запоріжбіосинтез" на суму 286 503,20 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2017 становить 7 547 043,51 грн., яка включає в себе:
- 202 233,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2017 становить 5 327 204,90 грн. заборгованість по тілу кредиту;
- 84 270,20 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2017 становить 2 219 838,61 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом.
До листа заявником додано копію договору факторингу з додатками та копію розрахунку заборгованості.
Також на адресу ПрАТ "Запоріжбіосинтез" від ПАТ "Альфа-Банк" надійшла вимога вих. № 67703-34-б/б від 25.09.2017 про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", в якій банк зазначив, що боржником не виконуються умови кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010 та станом на 23.05.2017 сума заборгованості становить 286 503,20 доларів США, тому Банк вимагає протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги усунути порушення та сплатити суму заборгованості. У разі невиконання даної вимоги, банк ініціює звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами №42/10 від 29.04.2010 та №169/10 від 20.11.2010.
ПрАТ "Запоріжбіосинтез" посилалося на те, що листом вих. №01-126 від 10.08.2017 повідомило ПАТ "Альфа-Банк" про невизнання його кредиторських вимог з посиланням на те, що на адресу ПрАТ "Запоріжбіосинтез" надійшов договір факторингу, укладений між ПАТ "Неос Банк" (який є правонаступником ПАТ "Банк Кіпру") та ПАТ "Альфа-Банк" без зазначення переходу права вимоги стягнення з ПрАТ "Запоріжбіосинтез" заборгованості за кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010. Також зазначено, що в додатку до листа є два аркуші якогось списку, де є назва ПрАТ "Запоріжбіосинтез", але ці листи неможливо прочитати, тому вони не можуть бути доказом виникнення у ПАТ "Альфа-Банк" права вимоги заборгованості за Кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010.
Також ПрАТ "Запоріжбіосинтез" посилалося на те, що листом вих. №01-153 від 20.10.2017 відмовило ПАТ "Альфа-Банк" у задоволенні вимоги з тих підстав, що заяву ПАТ "Альфа-Банк" про визнання кредиторських вимог залишено без задоволення.
В якості підстави позову у справі № 908/2116/17 ПрАТ "Запоріжбіосинтез" посилалося на погашення основного зобов'язання за кредитним договором в порядку ст. 112 Цивільного кодексу України, оскільки кредитор, отримавши відмову в задоволенні його кредиторських вимог, у встановлений строк не звернувся до суду з вимогами до боржника про визнання цих кредиторських вимог.
Верховний Суд у справі № 908/2116/17 надав оцінку цим доводам позивача і відзначив, що судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що посилання позивача на відсутність звернення відповідача в строки, встановлені статтею 112 Цивільного кодексу України, з позовом до позивача про включення своїх вимог до реєстру кредиторів Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", що дає підстави вважати погашеною суму в розмірі 7 547 043,51 грн. за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010, спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем не було надано суду доказів направлення відповідачу відмови у задоволенні кредиторських вимог останнього. Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги посилання позивача на відстеження поштового відправлення, згідно якого відповідач начебто отримав відмову у задоволенні кредиторських вимог 13.08.2017, оскільки надані докази не дають можливості встановити, що саме було направлено відповідачу.
Також в матеріалах справи № 908/2116/17 містилися докази звернення Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до суду з позовом про визнання дій ліквідатора про відмову у визнанні кредиторських вимог неправомірними та зобов'язання ліквідатора включити до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Запоріжбіосинтез" вимоги на суму 286 503,20 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2017 становить 7 547 043,51 грн. (ухвала Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 по справі № 908/222/18), тому Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що вказане унеможливлює у даному випадку застосування статті 112 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 у справі №908/222/18 закрито провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки позов було пред'явлено до ліквідатора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" Янковця В.А., який є фізичною особою.
В даній справі ПрАТ "Запоріжбіосинтез" звернулося до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання зобов'язань, які виникли за кредитним договором №44/147/2010 від 29.04.2010, укладеним між ВАТ "Банк Кіпру" та ЗАТ "Запоріжбіосинтез", припиненими; визнання іпотеки нерухомого майна, яка виникла на підставі іпотечного договору №42/10 від 29.04.2010 та іпотечного договору №169/10 від 12.11.2010, припиненою; виключення із Державного реєстру іпотек нерухомого майна; зобов'язання ПАТ "Альфа-Банк" передати оригінали документів позивачу по акту прийому-передачі.
Позивач просить визнати спірні зобов'язання припиненими з 24.05.2018, посилаючись на те, що з цього моменту рішення у справі №908/222/18 від 24.05.2018 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ліквідатора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" Янковця В.А. про визнання дій ліквідатора про відмову в визнанні кредиторських вимог набрало законної сили.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що кредитор одержав повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні кредиторських вимог, тому відсутні правові підстави вважати кредиторські вимоги погашеними.
Оскільки такий юридичний наслідок, як погашення кредиторських вимог, згідно з ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України настає тільки у випадку, коли кредитор не звернувся до суду саме з моменту одержання повідомлення про відмову в задоволенні його вимог, а не з будь-якого іншого моменту, коли кредитор дізнався про таку відмову, судом не прийнято посилання позивача про наявність підстав для визнання вимог відповідача погашеними у зв'язку з тим, що відповідач досі не звернувся до суду з позовом про визнання кредиторських вимог після того, як було закрито провадження у справі №908/222/18 за його вимогами.
Враховуючи те, що позивачем не доведено, а судом на підставі наданих сторонами доказів не встановлено підстав для припинення основного зобов'язання за кредитним договором згідно ст. 112 Цивільного кодексу України, то відсутні й підстави для припинення зобов'язань за іпотечними договорами №42/10 від 29.04.2010, №169/10 від 12.11.2010, які є додатковими зобов'язаннями, що забезпечують виконання основного зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
При розгляді даної справи на кожну сторону за вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, шляхом подання відповідних доказів.
З огляду на зміст позовних вимог та підстави позову, у предмет доказування в даній справі входить факт укладення кредитного договору та іпотечного договорів, які зазначені у позові, з'ясування обсягу фактично виконаних зобов'язань сторонами за цими договорами, факт переходу права вимоги за цими договорами до відповідача, наявність або відсутність підстав для припинення зобов'язань позивача як позичальника та іпотекодавця у зв'язку із обставинами, про які зазначає позивач (а саме: на підставі ст. 112 Цивільного кодексу України у зв'язку з не зверненням позивача до суду з позовом про визнання його кредиторських вимог після закриття провадження у справі №908/222/18, або у зв'язку з відмовою за рішенням суду кредиторові у задоволенні його вимог, які не визнані ліквідаційною комісією (відповідно до заяви Позивача про усунення недоліків позовної заяви (т. 1 а.с. 123-124)).
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт укладання кредитного договору №44-147/2010 від 29.04.2010 та іпотечних договорів №42/10 від 29.04.2010, №169/10 від 12.11.2010 з подальшими змінами встановлений судовим рішенням у справі №908/2116/17, яке набрало законної сили, а тому ці обставини не підлягають доведенню знову при розгляді даної справи.
Факт укладення договору факторингу №1 від 21.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" досліджувався судом у справі №910/21768/14.
Так, у справі №910/21768/14 Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" та Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу № 1 від 21.07.2014; зобов'язання відповідача-1 надати оригінал спірного договору; заборону відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосуються предмета спору, а саме, - відчужувати нерухоме майно у будь-який спосіб.
Позивач (боржник за кредитним договором, право вимоги за яким було передано за спірним договором факторингу) у якості підстави для визнання вказаного договору факторингу недійсним, посилався на те, що ним не було надано згоди на його укладення, а також посилаючись на порушення вимог ст. 515 ЦК України, у зв'язку здійсненням у спірному договорі заміни кредитора у зобов'язанні, нерозривно пов'язаному із особою кредитора.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі №910/21768/14 позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" надати Приватному акціонерному товариству "Запоріжбіосинтез" належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014, в тій частині, в якій він не містить банківську таємницю; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі №910/21768/14 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позову та в цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі №910/21768/14.
Оскільки рішення у справі №910/21768/14 прийнято у спорі між тими ж сторонами, обставини, встановлені судовим рішенням в цій справі, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню знову при розгляді даної справи.
У справі №910/21768/14 встановлено, що між ПАТ "Неос Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладено договір факторингу № 1 від 21.07.2014.
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та сплачує клієнту грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором.
Сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимоги по договорам забезпечення відступаються/передаються клієнтом фактору за цим договором на основі "як є", остаточно та назавжди, та ні за яких обставин не підлягають поверненню фактором клієнту (окрім повернення грошових коштів згідно з п. 5.3 цього договору або за наявності письмової згоди сторін) без надання будь-яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у договорі. Після переходу права вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора у зобов'язанні, проценти комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання договору, але настане у майбутньому (п. 2.1. договору факторингу).
Згідно з п. 2.3. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення договору, після чого фактор стає новим кредитором у зобов'язанні по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення договору також складають та скріплюють своїми печатками акт прийому - передачі реєстру заборгованості, за формою, встановленою в додатку № 2 до договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначена сторонами окремо, про що сторони підписують акт прийому - передачі, що є додатком № 5 договору.
Пунктом 2.5. договору факторингу визначено, що фактор зобов'язується надіслати письмові повідомлення боржникам про відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості, підготовлені за формою, встановленою в додатку № 3 до договору. Клієнт зобов'язується забезпечити фактора оформленими повідомленнями про відступлення фактору прав вимоги заборгованостей, а фактор зобов'язується самостійно (без участі) забезпечити надіслання таких повідомлень від імені клієнта боржникам.
За спірним договором факторингу ПАТ "Альфа-Банк" набув статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010, позичальником за яким є позивач, на загальну суму 204 066,93 доларів США, з яких 202 233,00 доларів США заборгованості по основній сумі кредиту та 1 853,93 доларів США заборгованості по процентам.
Судами встановлено, що повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 було направлено позивачу та отримано ним.
Позивач (боржник за кредитним договором, право вимоги за яким було передано за спірним договором факторингу) у якості підстави для визнання спірного договору факторингу недійсним, посилався на те, що ним, не було надано згоди на його укладення, а також посилаючись на порушення вимог ст. 515 ЦК України, у зв'язку здійсненням у спірному договорі заміни кредитора у зобов'язанні, нерозривно пов'язаному із особою кредитора.
Вищий господарський суд України в постанові від 17.06.2015 у справі №910/21768/14 визнав висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання договору факторингу недійсним правомірними та обґрунтованими, з огляду на те, що статтею 1080 Цивільного кодексу України визначено недійсність заборони відступлення права грошової вимоги, тобто законодавством чітко передбачена дійсність договору факторингу, укладеного навіть за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Також послався на те, що законодавцем не визначено в імперативній формі поведінки фактора в частині зобов'язання надати боржнику докази відступлення права грошової вимоги, а передбачено альтернативу його діям та встановлено відповідні наслідки, як для боржника, так і для кредитора. Так, за обставин, коли фактор на вимогу боржника не надав йому доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце, боржник має право здійснити платіж клієнтові (первісному кредитору) на виконання свого обов'язку перед ним, а виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Зазначив, що законодавством не передбачено обов'язку фактора чи клієнта надати боржнику саме оригінал договору факторингу.
Отже, у справі №910/21768/14 судом надано оцінку договору факторингу № 1 від 21.07.2014, укладеному між ПАТ "Неос Банк" та ПАТ "Альфа-Банк", як правомірному.
Судовими рішеннями у справах №908/2116/17, №908/222/18 також встановлено, що ПАТ "Неос Банк" є правонаступником ПАТ "Банк Кіпру", який є кредитором за кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010.
Спірні правовідносини виникли між ПАТ "Альфа-Банк", який є новим кредитором за кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010, та ПрАТ "Запоріжбіосинтез", який є позичальником за цим договором з приводу визнання зобов'язань за цим договором припиненими.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів зауважує, що сторони не надали в матеріали справи доказів фактичної видачі позичальнику кредиту за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 та доказів його сплати позичальником, відомостей щодо суми нарахованих та сплачених процентів, інших нарахувань за договором.
Відповідач (ПАТ "Альфа-Банк") посилається на те, що зважаючи на численні судові рішення між сторонами, наявність додаткових угод до кредитного договору, а також не оспорювання позивачем факту отримання кредиту, факт видачі кредиту не підлягає додатковому доказуванню в даній справі.
В той же час, додаткові угоди до кредитного договору визначають права та обов'язки сторін за кредитним договором на певний період, визначають порядок виконання цих обов'язків та їх обсяг, однак, не є належними, допустимими та достатніми доказами виконання кредитного договору.
Зміна розмірів кредитного ліміту в додаткових угодах свідчить тільки про зміну загального обсягу зобов'язань позичальника за кредитним договором, однак, зміст додаткових угод до кредитного договору не дає змоги встановити, в які конкретно дати та на які суми видано кредит позичальнику, які проценти нараховано за користування кредитом, в якому обсязі кредит та проценти сплачено позичальником, в якому обсязі зобов'язання залишилось невиконаним. Належними та допустимими доказами видачі та сплати кредиту можуть бути виписки банку по рахунку, меморіальні ордери, а також платіжні документи, з яких вбачається факт видачі та сплати кредиту за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010.
У справах №908/2116/17, №908/222/18 судами не досліджувався та не встановлювався факт видачі кредиту за вказаним кредитним договором, фактичний розмір виданого кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, а також факт виконання позичальником зобов'язань за цим кредитним договором.
Встановлений у справі №910/21768/14 факт набуття ПАТ "Альфа-Банк" за договором факторингу статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором на загальну суму 204 066,93 доларів США, з яких 202 233,00 доларів США заборгованості по основній сумі кредиту та 1853,93 доларів США заборгованості по процентам, не звільняє сторони від обов'язку доведення того, що у позичальника існувало зобов'язання перед кредитором в зазначеному розмірі.
За таких обставин колегія суддів не може встановити, чи існувало зобов'язання ПрАТ "Запоріжбіосинтез" перед ПАТ "Альфа-Банк" за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 на момент подачі позову в даній справі та в якому обсязі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів виконання зобов'язання за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 позивач не надав. Посилається на припинення цих зобов'язань з інших підстав - внаслідок погашення кредиторських вимог згідно ст. 112 Цивільного кодексу України, оскільки кредитор не звернувся до суду з кредиторськими вимогами до боржника після закриття провадження у справі №908/222/18.
Частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України передбачено, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
В постанові Верховного суду від 04.10.2018 по справі №908/2116/17 в п.п. 20.9 при описі обставин справи дійсно зазначено, що "Листом вих. № 01-126 від 10.08.2017 Боржник ПрАТ "Запоріжбіосинтез" повідомило ПАТ "Альфа-Банк" про те, що на його адресу надійшов Договір факторингу, укладений між ПАТ "Неос Банк" (який є правонаступником ПАТ Банк Кіпру) та ПАТ "Альфа-Банк" без зазначення переходу права вимоги стягнення з ПрАТ "Запоріжбіосинтез" заборгованості за Кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010. Також зазначено, що в додатку до листа є два аркуші якогось списку, де можливо є назва ПрАТ "Запоріжбіосинтез", але ці листи неможливо прочитати, тому вони не можуть бути доказом виникнення у ПАТ "Альфа-Банк" права вимоги заборгованості за Кредитним договором №44-147/2010 від 29.04.2010. За викладених обставин, ПрАТ "Запоріжбіосинтез" не визнає кредиторських вимог ПАТ "Альфа-Банк" в сумі 286 503,20 доларів США".
В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що дана обставина, а саме повідомлення Боржником листом вих. № 01-126 від 10.08.2017 ПАТ "Альфа-Банк" про те, що ПрАТ "Запоріжбіосинтез" не визнає кредиторських вимог ПАТ "Альфа-Банк" в сумі 286 503,20 доларів США, не спростована касаційною інстанцією по справі №908/2116/17, суперечить подальшому змісту вищезазначеної постанови Верховного Суду.
Так, у п. 32 постанови Верховного суду від 04.10.2018 по справі №908/2116/17 наведені висновки щодо наступних обставин справи:
32. Доводи скаржника (пункти 13.1, 13.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
32.1 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що посилання позивача на відсутність звернення відповідача в строки, встановлені статтею 112 Цивільного кодексу України, з позовом до позивача про включення своїх вимог до реєстру кредиторів Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", що дає підстави вважати погашеною суму в розмірі 7 547 043,51 грн за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем не було надано суду доказів направлення відповідачу відмови у задоволенні кредиторських вимог останнього.
32.2 Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги посилання позивача на відстеження поштового відправлення, згідно якого відповідач начебто отримав відмову у задоволенні кредиторських вимог 13.08.2017 (т. 1 а. с. 188) оскільки надані докази не дають можливості встановити, що саме було направлено відповідачу.
32.3 Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи містяться докази звернення Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до суду з позовом про визнання дій ліквідатора про відмову в визнанні кредиторських вимог неправомірними та зобов'язання ліквідатора включити до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Запоріжбіосинтез" на суму 286 503,20 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.05.2017 становить 7 547 043,51 грн (ухвала Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 по справі №908/222/18 (т. 2 а. с. 108-112)), тому суди дійшли вірного висновку про те, що вказане унеможливлює у даному випадку застосування статті 112 Цивільного кодексу України.
Таким чином, обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі №908/2116/17, що набрало законної сили, а саме обставини не надання суду доказів направлення ПАТ "Запоріжбіосинтез" відповідачу (ПАТ "Альфа-Банк") відмови у задоволенні кредиторських вимог останнього, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
Більш того, при розгляді даної справи (№908/59/19) позивач також не надав належних доказів надсилання відповідачу відмови в задоволенні його кредиторських вимог, з яких би чітко вбачалося надсилання відповідачу саме відмови в задоволенні кредиторських вимог.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги, що відповідачем у наданому ним відзиві на позовну заяву по даній справі було визнано факт отримання листа Відповідача № 01-26 від 10.08.2017, колегія суддів зазначає, що у відзиві відповідач не зазначав дану обставину як таку, з якою відповідач погоджується, а цитував текст постанови Верховного Суду від 04.10.2018 у справі №908/2116/17, в частині обставин надсилання зазначеного листа. Втім, у цій постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність факту надсилання цього листа відповідачу.
Заявником апеляційної скарги процитовано ч. 1 ст. 232 ГПК України, відповідно до якої судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
В той же час, скаржником не звернуто увагу на ч. 2, 3 ст. 232 ГПК України, відповідно до яких:
- процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 232 ГПК України);
- розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (ч. 3 ст. 232 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає принцип res judicata, тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 року у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 року у справі "Науменко проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Крім того, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини"; рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України"; від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії").
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Оскільки принцип юридичної визначеності вимагає поваги саме до остаточного рішення суду, яким закінчено розгляд справи по суті, а не до рішення, яким вирішено процедурні питання, пов'язані з рухом справи, то колегія суддів вважає, що положення ч. 4 ст. 75 ГПК України щодо рішення суду в господарській справі слід застосовувати разом саме із ч. 3 ст. 232 ГПК України.
Колегія суддів зауважує, що у справі №908/222/18 судом прийнято не рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, а ухвалу від 24.05.2018, пов'язану з рухом справи, про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору господарському суду. Тобто, господарський суд не розглядав дану справу по суті. В цій ухвалі суд не встановлював будь-яких фактичних обставин справи, а тільки зазначив обставини, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог і заперечень, без надання їм відповідної правової оцінки, оскільки вирішення цього спору не відносилось до компетенції господарського суду.
Враховуючи зазначене, ухвала Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 у справі №908/222/18 не є підставою для звільнення від доказування в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, а також не є таким рішенням господарського суду, яким відмовлено кредиторові у задоволенні його вимог.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що господарський суд не надав належної оцінки доказам, які містяться в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 24.05.2018 по справі №908/222/19.
За приписами ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України правовий наслідок у вигляді погашення кредиторських вимог має місце тільки за сукупності такого юридичного складу:
- вимоги кредитора не визнані ліквідаційною комісією;
- кредитор одержав повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні кредиторських вимог;
- у місячний строк після одержання такого повідомлення кредитор не звернувся до суду з позовом або у задоволенні вимог за рішення суду кредиторові відмовлено (нова підстава позову).
В даному випадку позивач не довів, що кредитор одержав повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні кредиторських вимог, тому відсутні правові підстави вважати кредиторські вимоги погашеними.
З приводу того, що в процесі розгляду судових спорів між сторонами кредитору стало відомо про зміст листа позивача №01-126 від 10.08.2017, колегія суддів зазначає, що звернення до суду із позовом до ліквідаційної комісії є відповідно до ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України правом, а не обов'язком кредитора і дане право виникає з дати, коли кредитор дізнався або мав дізнатися про таку відмову.
Однак, такий юридичний наслідок як погашення кредиторських вимог згідно з ч. 5 ст. 112 Цивільного кодексу України настає тільки у випадку, коли кредитор не звернувся до суду саме з моменту одержання повідомлення про відмову в задоволенні його вимог, а не з будь-якого іншого моменту, коли кредитор дізнався про таку відмову, а також коли у задоволенні вимог кредиторові відмовлено саме за рішенням суду, яким закінчено розгляд справи по суті.
З огляду на це, господарський суд правомірно не прийняв посилання позивача про наявність підстав для визнання вимог відповідача погашеними у зв'язку з тим, що відповідач досі не звернувся до суду з позовом про визнання кредиторських вимог після того, як було закрито провадження у справі №908/222/18 за його вимогами, а також через відмову за рішенням суду кредиторові у задоволенні його вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України за рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Стосовно вимог про припинення зобов'язань за іпотечними договорами №42/10 від 29.04.2010, №169/10 від 12.11.2010 суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту статей 575, 593 Цивільного кодексу України іпотека як різновид застави майна припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
В даному випадку підставою позову про припинення зобов'язань за іпотечними договорами є доводи про погашення основного зобов'язання за кредитним договором в силу норм ст. 112 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи те, що позивачем не доведено, а судом на підставі наданих сторонами доказів не встановлено підстав для припинення основного зобов'язання за кредитним договором згідно ст. 112 Цивільного кодексу України, то відсутні й підстави для припинення зобов'язань за іпотечними договорами №42/10 від 29.04.2010, №169/10 від 12.11.2010, які є додатковими зобов'язаннями, що забезпечують виконання основного зобов'язання.
За таких обставин відсутні підстави для виключення записів про іпотеку із Державного реєстру іпотек нерухомого майна відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України від 05.06.2003 №898-IV "Про іпотеку" із заявлених підстав.
Позивач не довів наявність обставин, які свідчать про припинення зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами із заявлених у позові підстав.
Вимоги про припинення зобов'язань за іпотечними договорами з інших підстав позивачем не заявлялись.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 року у справі №908/59/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 року у справі №908/59/19 - залишити без змін.
Судові витрати по справі Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез", м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її оголошення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.10.2019.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Л.П. Широбокова
Суддя І.М. Подобєд