проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"10" жовтня 2019 р. Справа № 905/1045/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. № 2437 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у справі №905/1045/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Боковою Ю.В., дата складання повного тексту рішення - 16.07.2019,
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа". м. Маріуполь, Донецька область,
про стягнення 2195,36 грн
У червні 2019 року позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення з відповідача на користь позивача 2195,36 грн, з яких: пеня у сумі 1466,77 грн, 3 % річних у сумі 354,56 грн, інфляційні втрати у сумі 374,03 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 1921,00 грн сплаченого судового збору ,та інші витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у справі №905/1045/19 частково задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення 2195,36 грн, з яких: пеня у сумі 1466,77 грн, 3 % річних у сумі 354,56 грн, інфляційні втрати у сумі 374,03 грн. Стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 % річних у сумі 354,56 грн, інфляційні втрати у сумі 374,03 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 637,54 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у справі №905/1045/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 1466,88 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення пені в сумі 1466,88 грн. Також апелянт просить відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення пені та застосовано норми ст. 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», оскільки НАК «Нафтогаз України» не є енергопостачальною компанією та не підпадає під дію вказаного закону.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в письмовому провадженні.
09.09.2019 до Східного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Маріупольтепломережа" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких відповідач просить відмовити Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у справі №905/1045/19.
Колегія суддів, заслухавши в письмову провадженні доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
30.09.2016 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, яке в подальшому перейменоване в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України” (постачальник) та комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4732/1617-РО-6 (договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно (п. 1.3. в редакції додаткової угоди № 1 від 23.01.2017 до договору постачання природного газу від 30.09.2016 № 4732/1617-РО-6).
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно) природний газ обсягом до 96,5 тис. куб. метрів (дев'яносто шість тисяч п'ятсот куб.метрів), а саме: жовтень - 6,4 тис. куб. метрів, листопад - 11,9 тис. куб. метрів, грудень - 19,5 тис. куб. метрів, січень - 24,0 тис. куб. метрів, лютий - 18,0 тис. куб. метрів, березень - 16,7 тис. куб. метрів.
Згідно п. 3.4. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копію акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 3.6. договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Згідно п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 2 471,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 2 965,20 грн. (дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять грн.. 20 коп.)
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п.10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, становить 5 років.
Відповідно до п. 12.1. договору, він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 по 31 березня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
Позивачем обов'язок щодо передачі відповідачу природнього газу виконаний у відповідності до умов договору, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
- б/н від 31.12.2016 у грудні 2016 року на суму 37 403,03 грн. (12,614 тис. куб. м);
- б/н від 31.01.2017 у січні 2017 року на суму 39 929,39 грн. (13,466 тис. куб. м);
- б/н від 28.02.2017 у лютому 2017 року на суму 39 739,61 грн. (13,402 тис. куб. м);
- б/н від 31.03.2017 у березні 2017 року на суму 28 569,71 грн. (9,635 тис. куб. м);
Сторонами не заперечується, що відповідачем обов'язок по оплаті отриманого природного газу виконаний у повному обсязі, але з порушенням передбаченого договором постачання природного газу №4732/1617-РО-6 від 30.09.2016 строку виконання, внаслідок чого Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 1466,77 грн, 3% річних у сумі 354,56 грн, інфляційні витрати у сумі 374,03 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні пені з урахуванням положень ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”; частково задовольнив суми інфляційних та річних, як такі що заявлені правомірно та обгрунтовано.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги позивача стосуються лише непогодження з рішенням суду в частині відмови в позові в частині пені, та застосування положень ст. 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», колегія суддів, враховуючи приписи статті 269 ГПК України, розглядає рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у даній справі в зазначеній частині.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Частинами 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору, він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.
Згідно з ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У п.п.5, 6 статуту Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
Законом України “Про енергозбереження” визначено, що “енергозбереження” - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; “паливно-енергетичні ресурси” - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства публічне акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 913/66/18.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).
Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Крім того, згідно відомостей з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” входить до Переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
З огляду на вищевикладене комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.
При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р.
Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Тобто, комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Згідно з абз. 2 статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Указом Президента України від 30.04.2018 № 116/2018 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.04.2018 "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях", відповідно до якого припинена антитерористична операція, яка була розпочата у 2014.
Отже, станом на момент звернення банку з заявою про визнання кредиторських вимог та протягом періоду, за який нарахована банком пеня за несвоєчасне погашення кредитних коштів та процентів за кредитом за обома кредитними договорами, антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, не закінчилась.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ККП Маріупольської міської ради «Маріупольтепомережа» зареєстровано у місті Маріуполь Донецької області; видами діяльності є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" від 2 грудня 2015 № 1275-р місто Маріуполь було віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування пені на основну суму заборгованості, оскільки місцезнаходженням ККП Маріупольської міської ради «Маріупольтепомережа» є територія проведення антитерористичної операції, а Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який є діючим, з 14.04.2014 на час проведення антитерористичної операції встановлено мораторій щодо нарахування юридичним особам, які зареєстровані на території населених пунктів, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4732/1617-РО-6 від 30.09.2016.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги про стягнення 1466,77 грн. пені за період з 26.01.2017 по 11.05.2017 за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого у грудні 2016 - березні 2017 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2019 у справі № 905/1045/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.10.2019
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль