вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2019 р. Справа№ 910/1647/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 23.04.2019 (повний тест складено 26.04.2019)
у справі № 910/1647/19 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ НК»
про стягнення 3 729 600,00 грн. та зобов'язання вчинити дії
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» (далі - ТОВ «Техойл НК», відповідач) про стягнення 3 729 600,00 грн. штрафу та зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про закупівлю № 1806000436 від 27.06.2018 в частині видачі товару на АЗС постачальника (здійснення заправки транспортних засобів позивача), відтак просило стягнути з відповідача 3 729 600, 00 грн. штрафу та зобов'язати відповідача передати Акціонерному товариству «Укртрансгаз» бензин а-95 у кількості 28 018,58 л. та дизельне паливо у кількості 15 372,24 л. на АЗС на умовах Договору, а також зобов'язати відповідача відпускати бензин а-95 у кількості 28 018,58 л. та дизельне паливо у кількості 15 372,24 л. на АЗС в автотранспортні засоби АТ «Укртрансгаз» на його вимогу згідно заявленим видам, маркам палива та його кількості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі №910/1647/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 372 960, 00 грн. суму штрафу та 7 515, 40 грн. витрати по сплаті судового збору. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» виконати в натурі зобов'язання за Договором про закупівлю №1806000436 від 27.06.2018, передбачені пунктами 6.3.4 та 6.3.5 Договору, а саме зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Техойл НК» передати Акціонерному товариству «Укртрансгаз» (довіреній особі AT «Укртрансгаз») бензин а-95 у кількості 28 018,58 літрів та дизельне пальне у кількості 15 372,24 літрів на АЗС на умовах Договору.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ «Укртрансгаз» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі 10% від вартості Договору у разі відмови позивачу у видачі товару з відповідального зберігання, що складає 3 356 640,00 грн. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що встановлені матеріалами справи факти відмови відповідача у передачі палива є окремими порушеннями Договору, положення п. 7.8 якого не містять жодних обмежень щодо застосування цього виду відповідальності при повторному невиконанні відповідачем своїх зобов'язань, відтак апелянт (позивач) вважав належним своє право на витребування оплати штрафу за кожний випадок, коли відповідач відмовляв йому у поверненні товару.
В судове засідання апеляційної інстанції 08.10.2019 з'явився представник позивача, представник відповідача повторно не з'явився не зважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, відтак апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі 10% від вартості Договору у разі відмови позивачу у видачі товару з відповідального зберігання, що складає 3 356 640,00 грн. скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 27.06.2018 між АТ «Укртрансгаз» (позивач, покупець) та ТОВ «Техойл НК» (відповідач, постачальник за договором) укладено Договір про закупівлю №1806000436 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався з моменту підписання Договору по 30.06.2019 передати у власність покупцеві товари - нафту і дистиляти (бензин та дизельне паливо) згідно специфікації, яка наведена в Додатку №1 до Договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п.1.2 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару в резервуарах АЗС постачальника на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі.
Постачальник на підтвердження виконання свого зобов'язання за Договором надає покупцю на зворотній основі електронні картки на пальне (п.1.3 Договору).
Положеннями п. 1.6 Договору сторони погодили, що у випадках передбачених Дговором покупець має право передати визначений ним обсяг товарів на відповідальне зберігання постачальнику, а постачальник зобов'язується зберігати товари покупця у схоронності.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору становить 3 729 600,00 грн., в тому числі ПДВ.
За змістом п.п. 4.1, 4.2 Договору покупець оплачує постачальнику товари протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товарів. Оплата товарів здійснюється покупцем на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі товарів згідно виписаних постачальником рахунків, в яких вказуються конкретний асортимент, кількість та ціна товарів. Рахунки на оплату можуть бути передані або надані іншій стороні в оригіналі або у копії факсимільним зв'язком або електронною поштою (із подальшим надсилання оригіналів).
Строк поставки товарів: з дня підписання сторонами Договору по 30.06.2019р. Поставка товарів може здійснюватись окремими партіями. Обсяг і асортимент кожної партії визначається покупцем самостійно у письмовій формі заяви-анкети на поставку товару, зразок якої наведено в Додатку №6 до Договору. Відпуск товарів здійснюється на підставі електронних карток на пальне (п.п.5.1-5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.5 Договору підтвердженням фактичного одержання покупцем товару на АЗС є чек з POS-терміналу та фіскальний чек ЕККА. Вартість товару, яка зазначається в фіскальному чеку ЕККА, зазначається довідково і не змінює вартості, узгодженої сторонами в акті приймання-передачі товару.
Право покупця передати визначений ним обсяг товару на відповідальне зберігання постачальнику передбачено п. 6.2.13 Договору.
Одночасно п. 6.3.14 визначено обов'язок продавця у випадку приймання товарів на відповідальне зберігання зберігати товар у резервуарах АЗС і повернути їх покупцю у схоронності.
За умовами п.7.6 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,105% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожен день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 7,35 % вартості товарів, поставку яких прострочено.
Договором ( п. 7.8 ) сторони погодили, що у разі відмови покупцю у передачі товару на АЗС, що знаходиться на відповідальному зберіганні у постачальника, крім випадків зазначених у п. 6.4.11, 7.4 Договору, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10 відсотків від вартості Договору.
Цей Договір згідно п. 10.1 набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє в частині поставки товарів по 30.06.2019, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір є змішаним договором та містить елементи договору поставки та договору зберігання.
За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Положеннями ст. 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, 02.07.2018 відповідач передав позивачу 105 000 літрів бензину А-95 та 30 000 літрів Дизельного пального на суму 3 729 600,00 грн. з ПДВ, що підтверджується оформленим сторонами актом приймання-передачі товару № НКН-001068 від 02.07.2018.
Крім цього, 02.07.2018 відповідно до п. 6.2.13 Договору позивачем передано цей товар відповідачу на відповідальне зберігання, про що оформлено акт приймання-передачі від 02.07.2018, а відповідачем на виконання умов Договору передано позивачу електронні картки, про що також складено відповідні акти від 02.07.2018 та 31.08.2018.
Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що позивач здійснив оплату товару на загальну суму 3 729 600,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку за 07.08.2018.
За умовами п.п. 6.3.4, 6.3.5 Договору постачальник зобов'язався передавати покупцю (довіреній особі покупця) товари на АЗС на умовах Договору та відпускати товар на АЗС в автотранспортний засіб покупця (довіреній особі покупця) на його вимогу згідно заявленим видам, маркам товарів та їх кількості.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач, зокрема, зазначив про порушення відповідачем п.п. 6.3.4, 6.3.5 Договору, а саме безпідставну відмову у заправці транспортних засобів позивача.
Так, в силу положень ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як вище згадувалось, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору поставки та договору зберігання.
За умовами п. 1.6 Договору у випадках передбачених Договором покупець має право передати визначений ним обсяг товарів на відповідальне зберігання постачальнику, а постачальник зобов'язується зберігати товари покупця у схоронності.
Положеннями п. 6.2.10 Договору сторони передбачили право покупця передати визначений ним обсяг товару на відповідальне зберігання постачальнику.
Відповідно п.п. 6, 7 Додатку №5 до Договору сторони домовились, що покупець передає прийнятий за актом приймання-передачі товарів обсяг товарів постачальнику на відповідальне зберігання в резервуарах АЗС постачальника. Отримання товарів зі зберігання покупцем відбувається в момент передачі товарів (заправки в автотранспортні засоби) покупцю (довіреній особі покупця) в місцях поставки - АЗС постачальника.
06.06.2018 АТ «Укртрансгаз» в особі Філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «Техдіагаз» передано, а ТОВ «Техойл НК» прийнято на відповідальне зберігання в резервуарах АЗС постачальника бензин та дизельне пальне, яке було придбано покупцем. На підтвердження передання товару на відповідальне зберігання позивачем надано акт приймання-передачі товару від 06.06.2018.
При цьому, позивач стверджував, що відповідач неодноразово відмовляв у заправці транспортних засобів позивача, на підтвердження чого надав Акти перевірки №1/11 від 06.11.2018, 2/11 від 08.11.2018, №3/11 від 12.11.2018, №4/11 від 14.11.2018, №5/11 від 14.11.2018, №6/11 від 14.11.2018, №7/11 від 14.11.2018.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Разом з цим, слід зазначити, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - в розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
В п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, як встановлено матеріалами справи, всупереч обов'язку з доказування, відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її перегляду судом апеляційної інстанції жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів повернення товару позивачу з відповідального зберігання не надано.
Положеннями п. 7.8 Договору сторони погодили, що у разі відмови покупцю у передачі товару на АЗС, що знаходиться на відповідальному зберіганні у постачальника, крім випадків зазначених п. п. 6.4.11, 7.4 Договору, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10 відсотків від вартості Договору.
Тобто, з огляду на встановлення судом порушення відповідачем умов Договору щодо повернення з відповідального зберігання товару, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності на підставі п. 7.8 Договору.
З приводу доводів апелянта (позивача, що встановлені матеріалами справи факти відмови відповідача у передачі палива є окремими порушеннями Договору, відповідно штраф згідно п. 7.8 Договору повинен нараховуватись за кожне таке порушення, не заслуговують на увагу, адже штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, отже нарахування позивачем штрафу відповідно до п.7.8 Договору за кожну відмову відповідача у видачі пального на АЗС на підставі електронної картки є необґрунтованим та призводить до подвійної відповідальності постачальника за одне і теж саме порушення зобов'язання - відмови у видачі товару з відповідального зберігання.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що за порушення відповідачем умов Договору щодо повернення позивачу товару з відповідального зберігання підлягає стягненню штраф в розмірі 372 960,00 грн. (3 729 600,00 * 10%), відповідно в іншій частині цих вимог має бути відмовлено.
З приводу заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача передати АТ «Укртрансгаз» бензин А-95 в кількості 28 018,58 л. та дизельне паливо в кількості 15 372,24 л. на АЗС на умовах Договору, слід зазначити, що п. 6.2.13 Договору сторони передбачили право покупця передати визначений ним обсяг товару на відповідальне зберігання постачальнику.
Одночасно, п. 6.3.14 Договору вони визначили обов'язок продавця у випадку приймання товарів на відповідальне зберігання, зберігати товар в резервуарах АЗС і повернути покупцю в схоронності.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.3 Договору строк поставки товарів: з дня підписання його сторонами й до 30.06.2019. Відпуск товарів покупцю здійснюється на підставі електронних карток на пальне.
З огляду на наведене та те, що 02.07.2018 відповідач передав позивачу 105 000 літрів бензину А-95 та 30 000 літрів Дизельного пального на суму 3 729 600,00 грн з ПДВ, про що оформлено акт приймання-передачі товару № НКН-001068 від 02.07.2018, й позивач передав цей товар відповідачу на відповідальне зберігання, про що оформлено акт приймання-передачі від 02.07.2018, апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача передати АТ «Укртрансгаз» ( його довіреній особі) бензин А-95 в кількості 28 018,58 літрів та дизельне пальне в кількості 15 372,24 літрів на АЗС на умовах Договору, які підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача відпускати бензин - вищенаведений товар на АЗС в автотранспортні засоби АТ «Укртрансгаз» на його вимогу згідно заявленим видам, маркам палива та його кількості задоволенню не підлягають, виходячи з того, що рішення суду повинне бути спрямоване на реальне відновлення порушених прав заявника, має бути зрозумілим, конкретним, таким, що має бути виконане у встановленому в ньому порядку та піддавалося б контролю зі сторони суду за його виконанням, заявлений вже позивачем спосіб захисту є невизначеним та абстрактним, розрахований на майбутнє, оскільки наразі доказів, що відповідачем порушено права позивача та відмовлено у відпуску бензину А-95 в кількості 28 018,58 л. та дизельного палива в кількості 15 372,24 л. на АЗС матеріали справи не містять.
Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/1647/19 - без змін.
Матеріали справи № 910/1647/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.10.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук