Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №755/4277/17-ц
провадження №61-36410св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Шахової О. В., Болотова Є. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Проше Мобіліті», товариство), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В. (далі - приватний нотаріус), в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20 травня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. щодо звернення стягнення на автомобіль марки Volkswagen, модель Jetta, рік виробництва 2013, колір сірий, державний номер НОМЕР_1 на суму 394 314,28 грн.
Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2013 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримав в кредит кошти у сумі 182 312,24 грн, що еквівалентно 22 369,60 доларам США, та суму додаткового кредиту у розмірі 61 530,45 грн, що еквівалентно 7549,75 доларам США, зі сплатою за користування коштами процентів у розмірі 5% річних.
Кредитні зобов'язання забезпечені заставою згідно з договором застави транспортного засобу від 13 лютого 2013 року.
20 травня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави, за яким відкрито виконавче провадження та наразі транспортний засіб знаходиться на відповідальному зберіганні у кредитора.
Позивач посилається на те, що під час вчинення виконавчого напису, нотаріусу не надано документів на підтвердження безспірності заборгованості, яку він би визнавав, та встановлюють прострочення зобов'язання, зокрема документів первинного бухгалтерського обліку. Вказує на те, що ним не визнається сума боргу, що пред'явлена до стягнення, а також вважає про незаконність встановлення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті. На підтвердження доводів про те, що заборгованість є спірною, зазначає, що кредитор в лютому 2016 року звернувся до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Крім того, вимоги про погашення суми боргу із зазначенням її складових та повідомлення про позасудовий спосіб врегулювання спору позивач не отримував.
Пунктом 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено в односторонньому порядку вилучати продукцію у споживача.
Кредитором недотримано обов'язку, передбаченого частиною третьою статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в реєстрі відомостей про звернення стягнення на заставлене майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року у складі судді Чех Н. А. у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитором дотримано необхідно порядку: направлено вимогу, що підтверджено матеріалами справи; нотаріусу поданий необхідний перелік документів і нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. При зверненні за вчиненням виконавчого напису була відсутня необхідність реєструвати в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави та ця процедура не впливає на чинність виконавчого напису. Позивач безпідставно посилався на пункт 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Визнано виконавчий напис від 20 травня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. про звернення стягнення на автомобіль марки «Volkswagen», модель Jetta, рік виробництва 2013, колір сірий, державний номер НОМЕР_1 на суму 394 314,28 грн таким, що не підлягає виконанню.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції помилково вважав про вчинення такого на підставі належного пакету документів, та не врахував, що нотаріусу не було подано повного тексту кредитного договору, належним чином не встановлено безспірність вимог кредитора. Суд першої інстанції обмежився лише перевіркою дотримання нотаріусом формальної процедури та не перевірив дотримання процедури належного повідомлення заставодавця про звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Порше Мобіліті», не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту апеляційним судом постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що для вчинення оспорюваного виконавчого напису ТОВ «Порше Мобіліті» було надано всі необхідні документи, передбачені переліком, які підтверджують безспірність заборгованості, а нотаріусом, в свою чергу, було повністю дотримано відповідні нотаріальні вимоги.
Нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний перевіряти розмір заборгованості, а по винен перевірити лише факти наявності заборгованості, відповідно до наданих документів.
Висновки суду апеляційної інстанції зроблені внаслідок порушення статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат», статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», п. 1.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерством юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Позивачем було отримано вимогу (повідомлення) кредитора від 05 жовтня 2015 року про дострокове повернення кредиту та заборгованості - 19 квітня 2016 року, доставлену кур'єром. Отже, фактично позивач був обізнаний про вимогу, однак не вчинив жодної дії, спрямованої на погашення заборгованості.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки невиконання вимог вказаного закону не призводить до виникнення підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки ні Закон України «Про нотаріат», ні Перелік документів не визначають, як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається, установлено, що 20 травня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В. вчинила виконавчий напис, відповідно до якого звернула стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Volkswagen», модель Jetta, 2013 року випуску, колір сірий, державний номер НОМЕР_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 01 травня 2015 року по 05 жовтня 2015 року у розмірі 69 190,02 грн, з яких: штрафні санкції за вимоги щодо сплати в розмірі 8 199,27 грн, сума кредиту до повернення - 280 462,54 грн, штраф в розмірі 20 % від суми кредиту - 36 462,45 грн. Сума до стягнення 394 314,28 грн, а також відшкодування витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису.
Для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису кредитором надано наступні документи: заява ТОВ «Порше Мобіліті» про вчинення виконавчого напису від 19 травня 2016 року, копія вимоги боржнику від 05 жовтня 2015 року щодо дострокового повернення суми кредиту; зведена облікова виписка з рахунку від 05 жовтня 2015 року; зведена облікова виписка з рахунку від 19 травня 2016 року; рахунки-фактури; підтвердження доставки відправлення накладних ОСОБА_1 ; договір застави транспортного засобу; перша сторінка кредитного договору, проте без додатку Загальних умов кредитування та Графіку погашення платежів, які є невід'ємною частиною цього договору.
Системний аналіз статей 24, 26, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 87 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» свідчить, що процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів.
Перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника і здійснення державної реєстрації. Цей етап спрямований на забезпечення а) прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення, який буде кредитор застосовувати; б) інтересів інших учасників обороту, яким має бути забезпечено достовірну інформацію про процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення.
Другий, етап вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог.
Недотримання одного із етапів процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження №14-83цс18) зроблено висновок, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог.
Встановивши, що відсутня безспірність заборгованості боржника та матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про отримання позивачем вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, а також стягувачем не зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.
Крім того, відсутність безспірності заборгованості боржника підтверджує той факт, що з листопада 2016 року в провадженні суду перебував спір за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація з якого є загальнодоступною, вищевказаний спір вирішено та рішенням Дмитровського міського суду Донецької області від 05 травня 2018 року позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь вказаного товариства заборгованість за кредитним договором у розмірі 133 913, 34 грн, яка складається з: 3 % річних за час прострочення за кредитом - 4351,93 грн, 3 % річних за час прострочення за додатковим кредитом кредитом - 1951,43 грн, сума інших витрат за договором - 4200 грн, сума заборгованості за відсотками - 107 533,43 грн, сума 3% річних - 15876,55 грн.
Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на те, що порушення частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зокрема, щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет застави не впливає на порядок вчинення виконавчого напису, не призвело до неправильних висновків у справі та не спростовує правильного по суті і зміст ухваленого цим судом рішення.
Доводи касаційної скарги про неправильність застосування апеляційним судом положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки невиконання вимог вказаного закону не призводить до виникнення підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що ні Закон України «Про нотаріат», ні Перелік документів не визначають, як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет іпотеки, спростовуються висновками щодо правильності застосування наведених вище норм матеріального права, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження №14-83цс18).
Цими ж висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року спростовуються посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі 910/385/16.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
В силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська