Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 754/16733/15-ц
провадження № 61-31254св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: Сафір Федір Олегович, Сокуренко Наталія Вікторівна , Штронда Антон Михайлович , Бригинець Анюта Анатоліївна ,
відповідач - ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року у складі судді Астахової О. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Білич І. М., Вербової І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 21 березня 2011 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг «Правилами користування платіжною карткою» складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Однак, відповідач належним чином не виконував умов указаного кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 30 вересня 2015 року становить 13 392 грн 26 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 509 грн 48 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 7 988 грн 86 коп., заборгованості по пені та комісії - 2 780 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 613 грн 92 коп.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за указаним кредитним договором станом на 30 вересня 2015 року у розмірі 13 392 грн 26 коп.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правонаступниками після померлого ОСОБА_4 у вказаній справі та цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва (а. с. 121-122).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наведені позивачем у позовній заяві обставини того, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складають договір між позивачем і ОСОБА_4 , не підтверджуються належними і допустимими доказами, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано суду відомостей щодо номера карткового рахунку, дати вручення картки ОСОБА_4 , повідомлення йому пін-коду, не зазначено також строк дії картки за пред'явленими вимогами за наданим розрахунком заборгованості. Указаних даних не містить надана ПАТ КБ «ПриватБанк» анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у банку від 21 березня 2011 року. Надана ПАТ КБ «ПриватБанк» копія Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, не містить підпису ОСОБА_4 Зокрема, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів ОСОБА_4 , підписуючи анкету-заяву від 21 березня 2011 року. Висновок суду першої інстанції про те, що зазначені Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника, а також не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, є законними та обґрунтованими.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, пославшись на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, не врахував того, що вона не стосується указаних правовідносин, оскільки у цій справі висловлено позицію про зміну Умов надання споживчого кредиту фізичним особам щодо збільшення позовної давності, де положення частини першої статті 259 ЦК України вимагає письмової згоди, а у зазначеній справі - про Умови і Правила надання банківських послуг як складову частину кредитного договору, з умовами якої відповідач ознайомився, підписавши анкету-заяву. Між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено договір приєднання відповідно до статті 634 ЦК України. Позичальник не оскаржував кредитний договір від 21 березня 2011 року, більш того, відповідач погодився з умовами укладеного договору, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості, відповідно до якого позичальником сплачувались щомісячні платежі. Кредитний договір від 21 березня 2011 року в установленому законом порядку не визнаний недійсним, а тому згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Дніпровського районного суду м. Києва зазначену цивільну справу.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року указану справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 березня 2011 року ОСОБА_4 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до умов якої оформив платіжну картку кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів в обумовлені у анкеті-заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг, затверджених 06 березня 2010 року № СП-2010-256, строки, а також сплати комісії, яка зазначена в Умовах кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а. с. 6-7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Згідно із матеріалами спадкової справи № 112/2013 спадкоємцями за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є його син ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_6 (а. с. 62-63).
27 березня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із письмовою вимогою до кредиторів спадкоємців відповідно до вимог статті 1281 ЦК України.Доказів задоволення (повністю або частково) відповідачами вимог кредитора суду не надано.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правонаступниками після померлого ОСОБА_4 у вказаній справі та цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва (а. с. 121-122).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
За вимогами частин другої та третьої цієї статті, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляються права вимоги (частина четверта статті 1281 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Таким чином, при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника, а також не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи анкету-заяву позичальника.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та доводи апеляційної скарги банк посилався на те, що ОСОБА_4 погодився з умовами спірного кредитного договору у вигляді анкети-заяви, підписаної спадкодавцем, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості, відповідно до якого позичальником сплачувались щомісячні платежі. Укладений кредитний договір у встановлений законом порядку не визнаний недійсним, а тому відповідно до статті 629 ЦК України є обов'язковим до виконання.
Суд апеляційної інстанції у порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року не перевірив доводів банку щодо наявної заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2011 року та розмір її розрахунку саме на час смерті боржника, тобто станом на 21 листопада 2012 року. Крім того, суд апеляційної інстанції вказаних вище норм спадкового права не врахував, не було встановлено судом і наявність, об'єм та вартість спадкового майна після смерті позичальника ОСОБА_4 , оскільки відповідно до вимог статті 1282 ЦК України задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись лише у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. При цьому суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, з урахуванням положень спадкового права про те, що спадкоємці несуть зобов'язання погасити заборгованість за кредитним договором тільки у тому випадку, якщо вони нараховані позичальникові за життя, а інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями, у судовому рішенні не навів мотивів відхилення зазначених доводів.
Отже, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яким відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні зазначеного позову.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович