09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 761/21409/16-ц
провадження № 61-17575ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про відшкодування моральної шкоди,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, з врахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути на її користь із Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві компенсацію за немайнову шкоду у розмірі 2000 євро, конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2015 року визнано неправомірною бездіяльність ГУ МВС України у м. Києві щодо розгляду її заяви про вчинення злочину від 02 березня 2011 року працівниками Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_5, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та зобов'язано ГУ МВС України у м. Києві розглянути вказану заяву ОСОБА_1 відповідно до вимог п.3 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року.
ОСОБА_1 вказує, що вказане рішення не виконано й вважає, що незаконною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м. Києві щодо розгляду її заяви про злочин і неприйняття рішення в порядку статті 97 КПК України по вказаній заяві їй було завдало немайнову шкоду, у зв'язку з чим просила у судовому порядку стягнути вказані кошти із відповідача у вказаній справі ГУ МВС України в м. Києві.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року змінено у мотивувальній частині, викладено його в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
26 вересня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено що з 1 січня 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921,00 грн.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України, суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у зазначеній справі є відшкодування 2 000 євро моральної шкоди. Ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховним Судом також ураховано, що рішення суду апеляційної інстанцій постановлено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.
Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, судом не встановлено і заявник на такі не посилається.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення прийняті у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров