07 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 755/16958/17
провадження № 61-17484ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Березняки», третя особа: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів і рішення зборів уповноважених,
У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив суд визнати недійсними та скасувати: рішення про обрання 56 уповноважених членів кооперативу ГБК «Березняки», які проводились шляхом опитування з 11 листопада 2014 року по 28 лютого 2015 року і оформлене протоколом загальних зборів ГБК «Березняки» №8-15 від 31 березня 2015 року, рішення зборів уповноважених ГБК «Березняки» від 16 травня 2016 року, рішення зборів уповноважених ГБК «Березняки» від 1 червня 2016 року, рішення позачергових зборів уповноважених ГБК «Березняки» від 12 листопада 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його право та право окремих членів кооперативу на участь у загальних зборах та голосуванні при прийнятті рішення є порушеним та підлягає захисту, в разі його відсутності та відсутності інших членів кооперативу на зборах, через недотримання органами кооперативу вимог закону та статуту кооперативу про порядок скликання та проведення загальних зборів у 2014 - 2015 роках та від 31 березня 2015 року, а також зборів уповноважених від 16 травня 2016 року , 1 червня 2016 року, 12 листопада 2016 року та 11 лютого 2017 року.
Вважає порушеним своє право на безпосередню участь, як члена кооперативної організації, в її діяльності, рівного права голосу при прийнятті рішень. Оскільки уповноважені члени ГБК «Березняки» обрані та затверджені протягом 2014-2015 років всупереч чинному законодавству України та у спосіб не передбачений законом, то всі рішення, які приймалися цим складом уповноважених є незаконними та підлягають скасуванню.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Скасовано рішення позачергових зборів уповноважених членів ГБК «Березняки» від 12 листопада 2016 року, оформлене протоколом №11-16, в частині виключення ОСОБА_1 з членів Гаражно-будівельного кооперативу «Березняки».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишено без зміни.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження).
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
За встановленими судами обставинами справи та визначеними правовідносинами правове регулювання та застосування норм матеріального права не представляє складності.
Суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України). Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом із тим, судами попередніх інстанцій право ОСОБА_1 на участь у господарській діяльності та в управлінні кооперативом, право голосу на загальних зборах як власника гаражного боксу, шляхом скасування рішення позачергових зборів уповноважених членів ГБК «Березняки» від 12 листопада 2016 року, оформлене протоколом №11-16, в частині виключення позивача з членів Гаражно-будівельного кооперативу «Березняки».
За таких обставин справа як така, що не представляє значної складності, є малозначною.
У цій справі обставин, передбачених частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389 та частиною першою статі 411 ЦПК України, за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню або обставин, за яких судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню не встановлено.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Березняки», третя особа: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів і рішення зборів уповноважених відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров