Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 438/552/15-ц
провадження № 61-34219св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Слиша А. Т. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво житлового будинку.
Позов мотивовано тим, що державна реєстрація права власностіна незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 , готовністю 61 %, яка була проведена КП ЛОР «Дрогобицьким МБТІ та ЕО», реєстраційний номер 35095140, за покійною ОСОБА_5 є незаконною. Вказувала на те, що ОСОБА_5 подала відповідачу з метою реєстрації незавершеного будівництва не всі документи, які встановлено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 рокуза № 7/5 (далі - Тимчасове положення).
ОСОБА_6 У . подала документи, які містять неправдиві відомості щодо спірного об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку. У технічних умовах № 252 для виготовлення проектної документації на водопостачання та водовідведення житлового будинку АДРЕСА_1 виправлено особу, якій видаються ці технічні умови, а саме - виправлено прізвище ОСОБА_2 на прізвище ОСОБА_5 , а також виправлено дату видання цих технічних умов з 12 липня 2005 року на 12 липня 2011 року. У технічних умовах на електропостачання від 08 червня 2011 року за № 86/11, ініціали та прізвище особи, якій вони видаються, виправлено з ОСОБА_2 на ОСОБА_5, та виправлено дату видання цих технічних умов з 08 жовтня 2003 року на 08 серпня 2011 року і виправлено номер технічних умов з 86/03 на 86/11.
Будівельний паспорт на ім'я ОСОБА_5 на спірний незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлено на підставі сфальсифікованих невідомою особою документів. Відтак, такий будівельний паспорт не може вважатися належною проектною документацією, що стала підставою для реєстрації відповідачем права власності на об'єкт незавершеного будівництвом спірного житлового будинку.
Також вона посилалась на те, що на момент проведення технічної інвентаризації спірного нерухомого майна у КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» уже повинні були бути зареєстрованими матеріали технічної інвентаризації на незавершений будівництвом той самий житловий будинок АДРЕСА_1 , що були виготовлені на ім'я її колишнього чоловіка ОСОБА_2 , оскільки указаний житловий будинок ніколи не зносився. А така реєстрація за покійною ОСОБА_5 була здійснена з метою подальшого незаконного відчуження цього спірного нерухомого майна, що є об'єктом спільного сумісного майна подружжя.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_5 на нерухоме майно - незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , готовністю 61 %, реєстраційний номер якого 35095140, що була проведена 08 листопада 2011 року КП ЛОР «Дрогобицьким МБТІ та ЕО».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 09 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при прийнятті реєстратором бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) зазначеного рішення про державну реєстрацію прав від 08 листопада 2011 року була дотримана процедура, передбачена вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.Із рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2015 року (у справі № 438/391/11, провадження № 22-ц/783/516/15) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року встановлено, що позивач ОСОБА_1 не є власником чи співвласником спільного сумісного майна подружжя: будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 чи нерухомого майна, на яке згідно спірного рішення реєстратора зареєстровано право власності за ОСОБА_5 Таким чином, ОСОБА_1 не є власником спірного нерухомого майна, на яке оскаржуваним рішенням реєстратора КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» зареєстровано право власності за ОСОБА_5 , позивач не є належним суб'єктом оскарження зазначеного рішення реєстратора про державну реєстрацію прав.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при прийнятті реєстратором БТІ зазначеного рішення про державну реєстрацію прав від 08 листопада 2011 року була дотримана процедура, передбачена вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Ураховуючи рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2010 року, ухвалене у справі № 2-51/2010 року, яке набрало законної сили, рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2015 року (у справі № 438/391/11, провадження № 22-ц/783/516/15) і ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а указане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач ОСОБА_1 не є власником чи співвласником спільного сумісного майна подружжя: будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 чи нерухомого майна, на яке згідно спірного рішення реєстратора зареєстровано право власності за ОСОБА_5 Таким чином, ОСОБА_1 є неналежним суб'єктом оскарження рішення реєстратора КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» від 08 листопада 2011 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що є доведеним той факт, що відповідачем у вказаній справі у 2011 році здійснено незаконну державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі матеріалів технічної інвентаризації від 2008 року на ім'я ОСОБА_2 , який фактично був споруджений нею разом із її колишнім чоловіком ОСОБА_2 ще у період перебування у шлюбі. Відтак, висновок суду першої інстанції, з яким погодився Апеляційний суд Львівської області, про те, що вона є неналежним суб'єктом оскарження рішення реєстратора КП ЛОР «Дрогобицького МЕТІ та ЕО» від 08 листопада 2011 року не відповідає фактичним обставинам у справі, суперечить письмовим доказам, оскільки, подаючи позов про визнання незаконною та скасування цієї оскаржуваної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_5 , вона захищає свої порушені права спільної сумісної власності на майно, що було набуто нею разом із ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі та вибуло із її володіння незаконно, усупереч її волі та завдяки протиправним діям відповідача у зв'язку із проведенням у незаконний спосіб оскаржуваної державної реєстрації прав на це майно. Крім того, зазначала, що для проведення оскаржуваної реєстрації для реєстратора необхідні були, в тому числі, матеріали технічної інвентаризації на об'єкт незавершеного будівництва, початок побудови якого було б зазначено жовтнем 2011 року та на ім'я забудовника ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_5 здійснила первинну реєстрацію права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва, а не перереєстровувала перехід права власності на цей об'єкт нерухомого майна. Вказувала на те, що доведеним є той факт, що для проведення оскаржуваної реєстрації прав ОСОБА_5 , як первинного власника на об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , у відповідача не було необхідних та передбачених пунктом 1.7. Тимчасового положення матеріалів технічної інвентаризації на це нерухоме майно, а були незаконно використані матеріали технічної інвентаризації від 2008 року на об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку за цією ж адресою, що був споруджений ОСОБА_2 разом з нею ще у період перебування у шлюбі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Бориславського міського суду Львівської області зазначену цивільну справу. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року відмовлено.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво житлового будинку призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу.
У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому заявники посилались на те, що вважають касаційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що державна реєстрація незавершеного об'єкта житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 була проведена згідно вимог чинного законодавства, що діяли на час проведення державної реєстрації. Позивач ОСОБА_1 не є власником спірного нерухомого майна, тому не є належним суб'єктом оскарження зазначеного рішення реєстратора про державну реєстрацію прав. Таким чином, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 лютого 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 18 вересня 2008 року розірвано рішенням Бориславського міського суду Львівської області, спільних дітей не мають.
На підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року за № 307 ОСОБА_2 було надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 600 кв. м по АДРЕСА_1 , з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2010 року, ухваленим у справі № 2-51/2010 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а саме - незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 , з підстав, передбачених статтею 331 ЦК України, оскільки це незавершене будівництво є самочинним, а, відтак, не може розцінюватися як об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим не підлягає державній реєстрації.
26 січня 2011 року між ОСОБА_2 та його матір'ю ОСОБА_5 було укладено договір дарування земельної ділянки розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 .
14 квітня 2011 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, з яких побудовано самочинне будівництво вказаного житлового будинку.
08 листопада 2011 року відповідачем КП ЛОР «Дрогобицьким МБТІ та ЕО» була проведена державна реєстрація прав ОСОБА_5 на нерухоме майно - незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 готовністю 61 відсоток, реєстраційний номер 35095140.
16 листопада 2011 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований за № 1276.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2015 року (у справі № 438/391/11, провадження № 22-ц/783/516/15), яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року залишено без змін, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Бориславського нотаріального округу Львівської області Фірман Б. І., про визнання недійними договорів, поділ спільного майна подружжя, рішення Бориславського міського суду Львівської області від 07 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 26 січня 2011 року, розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 У . ; про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а саме - житлового будинку, готовність якого складає 61 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 ; про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 б скасовано і в цих частинах ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення Бориславського міського суду Львівської області від 07 жовтня 2014 року залишено без змін, тобто, в частині визнання недійсним договору від 14 квітня 2011 року № 1 про купівлю-продаж будівельних матеріалів, з яких самочинно побудовано незавершене будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 У .
08 листопада 2011 року реєстратором КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» ОСОБА_10 було розглянуто заяву про державну реєстрацію прав, подану ОСОБА_5 для проведення державної реєстрації незавершеного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та відповідно до Тимчасового положення прийнято рішення про державну реєстрацію указаного об'єкта незавершеного будівництва з присвоєнням реєстраційного номера 35095140, про що зазначеним БТІ видано ОСОБА_5 витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 листопада 2011 року; номер витягу: 31966366; реєстраційний номер: 35095140; тип об'єкта: об'єкт незавершеного будівництва, готовність незавершеного будівництва житлового будинку - 61 %; адреса об'єкта: АДРЕСА_1 .
Реєстрація права власності проведена державним реєстратором БТІ за ОСОБА_5 на підставі пред'явлених останньою правовстановчих документів, а саме: державного акта на право приватної власності на землю розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 , договору дарування земельної ділянки, а також повідомлення про початок виконання будівельних робіт та будівельного паспорта, а також на підставі матеріалів технічної інвентаризації (інвентаризаційна справа № 4954).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
На підставі статей 10, 60, 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статей 57, 64 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції згідно із Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
З 01 жовтня 2010 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року № 1692/5, яким Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, викладене в новій редакції із зміною назви на Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до указаного Тимчасового положення (із змінами і доповненнями, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункт 1.2). Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами БТІ у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункт 1.3). Обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування (пункт 1.4). Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо); приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами (пункт 1.5). Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт (пункт 1.7). Реєстратор БТІ самостійно: приймає на розгляд заяви про державну реєстрацію прав та, у випадках, встановлених Тимчасовим положенням, зупиняє їх розгляд; приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації; присвоює реєстраційний номер об'єкту, права щодо якого підлягають державній реєстрації; видає витяги про державну реєстрацію прав; робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав на правовстановлювальних документах (у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно); відкриває і закриває розділи Реєстру прав; відкриває, веде та закриває реєстраційні справи; надає інформацію з Реєстру прав у формі витягу та інформаційної довідки або відмовляє у її наданні; здійснює інші повноваження, передбачені Тимчасовим положенням (пункт 1.13). Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1 (пункт 2.1).
Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав; відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно (пункт 3.1). Рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію прав або про відмову в ній містить: дату й місце прийняття рішення; найменування БТІ та прізвище, ім'я, по батькові реєстратора БТІ; дату прийняття заяви про державну реєстрацію прав та її порядковий номер; прізвище, ім'я, по батькові заявника (заявників); стислий опис об'єкта, щодо якого приймається рішення; реєстраційний номер об'єкта, щодо якого приймається рішення (за наявності); підстави винесення рішення (у разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав). Рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній може бути оскаржено відповідно до законодавства (пункт 3.6). Державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадків, коли заява про державну реєстрацію прав подається не пізніше ніж через дванадцять місяців після виникнення цього права (пункт 3.9). На кожний об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратором БТІ відкриваються відповідний розділ Реєстру прав та реєстраційна справа (пункт 6.1).
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення частини другої статті 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін. Таким чином, момент виникнення права власності пов'язується із проведенням державної реєстрації зазначеного права.
Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Отже обставини, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, доказуванню не підлягають.
Частиною другою статті 16 ЦК України встановлюються способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Адже спосіб захисту суб'єктивного права встановлює визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і одночасного правового впливу на порушника з метою відновлення порушеної майнової і немайнової сфери.
Позивачем обрано спосіб, застосування якого має на меті відновити порушене, на думку останньої, право (відновлення становища, що існувало до порушення права) шляхом скасування внесеного за заявою набувача запису до державного реєстру.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили із того, що ОСОБА_1 не є власником спірного нерухомого майна, право власності на яке, оскаржуваним рішенням реєстратора КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», зареєстровано за ОСОБА_5 , заявлені нею вимоги на права й інтереси не відповідають вимогам законодавства, отже, вона не є належним суб'єктом оскарження зазначеного рішення реєстратора про державну реєстрацію прав.
Рішенням реєстратора КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» не порушено конкретні суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси, за захистом чи поновленням яких позивач ОСОБА_1 звернулася до суду, пред'явивши указаний позов, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відсутні правові підстави до скасування державної реєстрації прав, реєстраційний номер: 35095140, вчиненої 08 листопада 2011 року реєстратором Обласного КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» ОСОБА_10 про реєстрацію за ОСОБА_9 У . права власності на нерухоме майно, а саме - на об'єкт незавершеного будівництва, готовність якого складає 61 % і яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що відповідачем у вказаній справі у 2011 році здійснено незаконну державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку спростовується встановленими обставинами у справі та судовими рішеннями, ухваленими в іншій справі, які мають преюдиційне значення.
Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович