Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 760/20073/16-ц
провадження № 61-27786св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
суб'єкт оскарження - начальник Голосіївського відділу Державної викоанвчої служби Головного територіального управління юстиції міста Києва Тертична В. В.,
заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у складі судді Букіної О. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог:
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»
(далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду із скаргою на дії заступника начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві Тертичної В. В., заінтересована особа - ОСОБА_1
Скарга мотивована тим, що 15 грудня 2014 року Солом'янським районним судом міста Києва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АAT «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі
3 775,80 грн.
18 жовтня 2016 року банк звернувся до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції місті Києві із заявою про відновлення виконавчого провадження, проте заступником начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тертичною В. В. було винесено повідомлення від 01 листопада
2016 року № 52777685 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку з відсутністю підтвердження сплати авансового внеску за пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий лист було видано в період дії Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, якою не передбачалася сплата авансового внеску при пред'явленні виконавчого документа до виконання. Факт звернення стягувача до органів ДВС 18 жовтня 2016 року, тобто вже після набрання чинності Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (05 жовтня 2016 року - дата набрання чинності), на думку скаржника, не має правового значення, оскільки виконавчий документ було пред'явлено повторно після скасування в судовому порядку постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження.
ПАТ «Родовід Банк» просило визнати незаконними дії заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції місті Києві Тертичної В. В. при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 листопада 2016 року по виконавчому провадженню № 52777685 та скасувати зазначене повідомлення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня
2017 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що заступник начальника органу ДВС діяв у межах компетенції, наданої останньому згідно Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент вчинення відповідної процесуальної дії, яким передбачено сплату авансового внеску за пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
14 серпня 2017 рок ПАТ «Родовід Банк» через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у державного виконавця не було правових підстав для винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Солом'янського районного суду міста Києва.
У вересня 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 04 червня 2019 року № 551/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-27786св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду:
18 жовтня 2016 року банк звернувся до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції місті Києві із заявою про відновлення виконавчого провадження, проте заступником начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тертичною В. В. було винесено повідомлення від 01 листопада
2016 року № 52777685 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку з відсутністю підтвердження сплати авансового внеску за пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий лист було видано в період дії Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, якою не передбачалася сплата авансового внеску при пред'явленні виконавчого документа до виконання. Факт звернення стягувача до органів ДВС 18 жовтня 2016 року, тобто вже після набрання чинності Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (05 жовтня 2016 року - дата набрання чинності), на думку скаржника, не має правового значення, оскільки виконавчий документ було пред'явлено повторно після скасування в судовому порядку постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суди зробили висновок про те, що заступник начальника органу ДВС діяв у межах компетенції, наданої останньому згідно Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент вчинення відповідної процесуальної дії, яким передбачено сплату авансового внеску за пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У частині другій статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції, чинній на момент повернення виконавчого документа) закріплено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами.
Положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.
Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов'язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов'язковості. Конституційний Суд України зазначив, що держава має позитивний обов'язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов'язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов'язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.
З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що враховуючи гарантії, закріплені у статтях 55, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, дії державного виконавця щодо повернення без виконання з мотивів несплати авансового внеску виконавчого листа, не можуть вважатись правомірними.
Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 05 вересня 2019 року за наслідками розгляду справи № 638/9278/16-ц (касаційне провадження № 61-33331сво18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У зв'язку із цим колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року та ухвалення нове рішення про задоволення скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року скасувати.
Скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.
Визнати незаконними дії заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Києва Тертичної В. В. при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 листопада 2016 року по виконавчому провадженню № 52777685.
Скасувати повідомлення заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Києва Тертичної В. В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 листопада 2016 року по виконавчому провадженню № 52777685.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило