Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 712/2-6319/11
провадження № 61-29692св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» як правонаступник публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Панька В. Ф., Бисаги Т. Ю., та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № KF 51262 на суму 70 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 03 серпня 2033 року.
У забезпечення виконання умов основного зобов'язання між ПАТ «Фольксбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 04 серпня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 поручився за ОСОБА_3 відповідати перед кредитором як солідарні боржника за порушення зобов'язань, що випливають з кредитного договору.
У забезпечення виконання умов основного зобов'язання між ПАТ «Фольксбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 04 серпня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 поручилася за ОСОБА_3 відповідати перед кредитором як солідарні боржника за порушення зобов'язань, що випливають з кредитного договору.
Свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними грошима позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість перед Банком в розмірі 100 366,09 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 30 вересня 2011 року становить 800 188,73 грн, з яких: 70 000,00 дол. США (558 089,00 грн) - заборгованість за кредитом; 14 966,81 дол. США (119 325,89 грн) - заборгованість за відсотками; 15 399,28 дол. США (122 773,84 грн) - пеня; 3 640,00 грн - комісія.
Оскільки поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у добровільному порядку борг не погасили, банк просив стягнути з них заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 366,09 дол. США, що за курсом НБУ станом на 30 вересня 2011 року становить 800 188,73 грн, а також 3 640,00 грн комісії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2012 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KF 51262 у розмірі 803 828,73 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, що призвело до виникнення заборгованості. За таких обставин заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2012 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та відмовляючи в позові в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KF 51262 у розмірі 572 657,52 грн. Це рішення набрало законної сили 23 лютого 2011 року, і саме з цього часу слід обраховувати строк для пред'явлення судової вимоги до поручителя, оскільки Банк реалізував своє право на дострокове стягнення боргу за кредитом. З позовом до поручителя ОСОБА_2 Банк звернувся 30 вересня 2011 року, тобто після спливу більше семи місяців. Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. Позов було пред'явлено після спливу шести місяців, отже, порука ОСОБА_2 є припиненою.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2012 року скасовано в частині позовних вимог до ОСОБА_1 й ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та відмовляючи в позові в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KF 51262 у розмірі 572 657,52 грн. Це рішення набрало законної сили 23 лютого 2011 року, і саме з цього часу слід обраховувати строк для пред'явлення судової вимоги до поручителя, оскільки Банк реалізував своє право на дострокове стягнення боргу за кредитом. З позовом до поручителя ОСОБА_1 Банк звернувся 30 вересня 2011 року, тобто після спливу шести місяців. Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. Позов було пред'явлено після спливу шести місяців, отже, порука ОСОБА_1 є припиненою.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційних скаргах, поданих до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у січні 2017 року та у листопаді
2017 року, ПАТ «ВіЕс Банк», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада
2016 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року скасувати й залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2012 року.
В обґрунтування касаційних скарг ПАТ «ВіЕс Банк» посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про припинення поруки
ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на касаційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотивуючи відзив на касаційну скаргу, заявник зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про припинення поруки ОСОБА_2
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року та витребувано цивільну справу № 712/2-6319/11 з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року та витребувано цивільну справу № 712/2-6319/11 з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 11 червня 2019 року справу № 204/4503/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 04 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № KF 51262 на суму 70 000,00 дол. США зі сплатою 12, 5 % річних строком до 03 серпня 2033 року.
У забезпечення виконання умов основного зобов'язання між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір поруки від 04 серпня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 поручилася за ОСОБА_3 відповідати перед кредитором як солідарні боржника за порушення зобов'язань, що випливають з кредитного договору.
Правонаступником ВАТ «Електрон Банк» відповідно до рішення загальних зборів акціонерів № 36 від 03.04.2008 року стало Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк», яке перейменовано у публічне акціонерне товариство «Фольксбанк», яке у подальшому перейменовано у публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк».
Свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними грошима позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість перед Банком у розмірі 100 366,09 дол. США, що за курсом НБУ станом на 30 вересня 2011 року становить 800 188,73 грн, з яких: 70 000,00 дол. США (558 089,00 грн) - заборгованість за кредитом; 14 966,81 дол. США (119 325,89 грн) - заборгованість за відсотками; 15 399,28 дол. США (122 773,84 грн) - пеня; 3 640,00 грн - комісія.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KF 51262 у розмірі 572 657,52 грн. Рішення набрало законної сили 23 лютого 2011 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положеннями частини другої статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14.
У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня
2010 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KF 51262 в розмірі 572 657,52 грн. Це рішення набрало законної сили 23 лютого 2011 року і саме з цього часу слід обраховувати строк для пред'явлення судової вимоги до поручителя, оскільки банк реалізував своє право на дострокове стягнення боргу за кредитом. З позовом до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 банк звернувся 30 вересня 2011 року, тобто після спливу більше, ніж семи місяців. Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. Позов було пред'явлено після спливу шести місяців, отже, порука ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилась.
Крім того, умови кредитного договору змінювалися в частині збільшення відсоткової ставки до 13,20% (додаток № 4 до кредитного договору від 04 серпня 2008 року № KF 51262), доказів повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про таку зміну матеріали справи не містять, отже, мала місце зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що також є підставою для припинення договору поруки (частина перша статті 559 ЦК України).
З огляду на вказане вище у сукупності, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителів.
Наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на
факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення.
Рішення апеляційний суд Закарпатської області від 15 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийС. Ю. Бурлаков
Судді:В. М. Коротун
Є. В. Коротенко