10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 539/2806/16-ц
провадження № 61-23440св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову посилалась на те, що, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , у 2013-2014 роках вона отримала кредит у ПАТ «Дельта Банк» на придбання телевізора «Філіпс» вартістю близько 10 000 грн у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Вказувала, що після розірвання шлюбу, у травні 2015 року, сторони погодили, що телевізор «Філіпс» залишається відповідачу, а останній зобов'язується повертати кредит на його придбання. Однак відповідач не дотримався домовленості і платежі за кредитом не здійснював, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банком.
Просила суд розділити телевізор «Філіпс», який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом стягнення з відповідача на її користь 5 000 гривень грошової компенсації.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року, ухваленим у складі судді Гудкова С. В., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності його вимог. Зазначив, що позивачем не надано належних доказів придбання спірного телевізора сторонами під час шлюбу та наявності його у відповідача.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року скасовано рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року і ухвалено рішення про задоволення позову.
Проведено поділ телевізора «Філіпс», який є об'єктом права спільної сумісної власності, шляхом виділення його у власність ОСОБА_2 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки телевізора у розмірі 5 000 грн та 1 157,52 грн у відшкодування сплаченого судового збору.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави 551,20 грн судового збору.
Додатковим рішенням цього ж суду від 10 квітня 2017 року, ухваленим колегією у складі суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Панченка О. О., стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 1 200 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що сторонами не заперечується факт придбання телевізора за час перебування у шлюбі, а у висновку старшого інспектора поліції Лубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Лубенський ВП ГУ НП в Полтавській області) Михайлюченка К.В., складеному при проведенні перевірки за заявою ОСОБА_4 , з пояснень ОСОБА_2 встановлено, що в нього дійсно після розірвання шлюбу залишився телевізор, який дружина купувала за кредитні кошти.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року і залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків апеляційного суду щодо доведення позивачем набуття сторонами за час шлюбу телевізора «Філіпс» вартістю 10 000, який є об'єктом спільного майна подружжя, оскільки матеріали справи не містять належних доказів придбання цього майна та його вартості; вказані обставини встановлені апеляційним судом виключно з пояснень позивача.
Вказував, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що сторонами не заперечувався факт придбання ними телевізора за час шлюбу, оскільки цей факт визнавався виключно позивачем.
Зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що спірний телевізор після розірвання шлюбу залишився у нього, встановивши це з висновку дільничного інспектора поліції, оскільки вказаний висновок не підтверджує факту придбання сторонами телевізора, його вартість та факт перебування його у відповідача.
Заперечення на касаційну скаргу
У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Павличенко Володимир Григорович подав заперечення на касаційну скаргу, у яких посилався на безпідставність її доводів. Зазначив, що висновок апеляційного суду ґрунтується на належних та допустимих доказах, зокрема, факт перебування телевізора у відповідача після розірвання шлюбу підтверджується висновком дільничного інспектора поліції, а вартість, визначена позивачем у позові, не заперечувалась відповідачем протягом розгляду справи.
За таких обставин просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 5 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 26 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 з 22 жовтня 2011 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2015 року.
Оцінивши пояснення позивача, суд апеляційної інстанції встановив, що за час перебування у шлюбі вона у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» 19 липня 2013 року уклала кредитний договір з ПАТ «Дельта Банк» для придбання телевізора «Філіпс».
З висновку старшого інспектора поліції Лубенського ВП ГУ ПН в Полтавській області Михайлюченка К. В. апеляційний суд встановив, що в ході проведення перевірки за заявою ОСОБА_4 відібрано пояснення у ОСОБА_2 , який повідомив, що у нього дійсно після розірвання шлюбу залишився телевізор, який ОСОБА_4 купила за кредитні кошти.
Позиція Верховного Суду; мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Статтею 57 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судами попередніх інстанцій визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно з статтею 58 ЦПК України в цій же редакції Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За правилами статей 10, 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 11 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій).
Згідно з статтею 179 ЦПК України в цій же редакції Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту набуття спільної сумісної власності, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог про поділ майна подружжя, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів набуття спірного телевізора сторонами за час шлюбу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з статтями 57-60, 212 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не заперечувався факт придбання сторонами спірного телевізора за час перебування у шлюбі.
Крім того, апеляційний суд, посилаючись на висновок дільничного інспектора поліції та пояснення відповідача, відібрані у нього працівником поліції, вважав доведеною обставиною те, що після розірвання шлюбу спірний телевізор залишився у відповідача.
Однак такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів набуття спірного телевізора сторонами за час шлюбу, перебування його у відповідача та доказів вартості спірного телевізора.
Крім того, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відповідач заперечував і факт набуття за час шлюбу з позивачем у спільну сумісну власність телевізора, і його ціну, визначену у позові.
Переоцінивши докази, оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог процесуального законодавства, апеляційний суд всупереч вимогам частини першої статті 303, статей 309, 315 ЦПК України не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення.
Згідно з статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року та залишення в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року про відмову у задоволенні позову, додаткове рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року про розподіл судових витрат і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсації витрат на правову допомогу також підлягає скасуванню.
Крім того, відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України у зв'язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції у розмірі 661,44 грн.
Керуючись статтями 400, 413, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2017 року та додаткове рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний