№ справи: 758/6634/17
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12244/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Гребенюк В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
09 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року,
встановив:
у травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 91 728 грн. 96 коп., завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 18.01.2017 за участю автомобіля позивача та трамваю під керуванням водія ОСОБА_2 , а також вартість проведеного товарознавчого дослідження в розмірі 1 500 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначав, що 18.01.2017 на перехресті вулиць Старовокзальної та Жилянської у м.Києві трапилась ДТП за участю автомобіля марки «HondaAccord», держаний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням та трамваю Т(3), під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Позивач вказував, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.03.2017 його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, однак постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року провадження у справі відносно нього закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Враховуючи відсутність його вини в ДТП та незважаючи на відсутність складеного протоколу про адміністративне правопорушення відносно водія трамваю та постанови суду про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, позивач вказував, що йому завдано матеріальної шкоди ОСОБА_2 , який знаходиться в трудових відносинах з КП «Київпастранс» та ДТП трапилась під час безпосереднього виконання водієм свої трудових обов'язків,, просив суд стягнути на його користь матеріальну шкоду в розмірі 91 728 грн. 96 коп. та вартість проведеного товарознавчого дослідження.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вина третьої особи у вчиненні даної ДТП не встановлена, а тому спричинена позивачу матеріальна шкода з відповідача стягнута бути не може.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 3, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1172, 1188 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.01.2017 на перехресті вулиць Старовокзальної та Жилянської у м.Києві трапилась ДТП за участю автомобіля марки «Honda Accord», держаний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та трамваю Т(3), під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження, про що того ж дня було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та встановлено порушення ним вимог п. 17.3, 2.3.б ПДР України.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.03.2017 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21.04.2017 постанову суду першої інстанції від 17.03.2017 скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що відсутність вини у спричиненні йому матеріальної шкоди водієм трамваю мала бути доведена відповідачем, а постанова суду апеляційної інстанції, якою була встановлена відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, містить висновки щодо вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП. Однак такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення з таких підстав.
Згідно положень статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.
В даному випадку, при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою позивачем було надано докази на підтвердження завдання йому матеріальної шкоди. Разом з тим, встановити протиправність поведінки ОСОБА_2 та його вину за наявних у матеріалах справи доказів неможливо.
Так, відсутність судового рішення, яким би було встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що призвело до ДТП, саме по собі не свідчить про відсутність такої вини. Однак, з наданих до суду доказів зробити однозначний висновок про те, на який сигнал світлофору рухався трамвай під керуванням водія відповідача, хто з учасників ДТП розпочинав або звершував рух через перехрестя, неможливо, а відтак і встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_2 , протиправність поведінки якого не встановлена, та шкодою, якої зазнав позивач внаслідок пошкодження його автомобіля, також не видається можливим.
Зі змісту постанови Апеляційного суду м.Києва від 21 квітня 2017 року вбачається, що підставою для визнання позивача ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення стала відсутність у матеріалах справи доказів порушення ОСОБА_1 ПДР України (а.с.20), а не наявність беззаперечних доказів на спростування висновку суду першої інстанції про наявність його вини.
Поряд з цим, матеріали даної цивільної справи так само не містять беззаперечних доказів і на підтвердження того, що порушення ПДР України відбулось з боку ОСОБА_2 .
Пунктом другим Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» установлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, указані норми законодавства дають підстави дійти висновку про те, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.
Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відшкодування шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника, а за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану працівником відповідача, може бути покладено на нього лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Так, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Встановлення факту відсутності доказів на підтвердження наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не позбавляє позивача обов'язку довести наявність неправомірності відповідних дій іншого учасника ДТП для встановлення причинно-наслідкового зв'язку.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді