Справа № 361/6203/17 Головуючий 1 інстанція- Сердинський В.С.
Провадження № 22-ц/824/9962/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 жовтня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М, Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлака Олег Вікторович, державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області Куценко Євгеній Олександрович про визнання недійсними договорів дарування та довіреності,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що вона є одинокою особою похилого віку, пенсіонерка, у віці 78 років постійно проживає в садовому будинку по АДРЕСА_1 на території СТ «Трудовик» та який належав їй на праві приватної власності. Даний садовий будинок вона успадкувала за заповітом після смерті рідного брата ОСОБА_4 , проте у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів звернулася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. 7/8 частин вказаного будинку та 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0590 га для ведення садівництва, належали їй на праві приватної власності на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2015 року. Іншу 1/8 частину цього ж будинку і 1/8 частину земельної ділянки успадкувала, як обов'язкову частину, остання дружина брата ОСОБА_5 , яка проживає в м.Дніпро.
29 вересня 2015 року державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори було посвідчено договори дарування, згідно яких вона подарувала належні їй 7/8 частин будинку та земельної ділянки відповідачці ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 - внука померлого спадкодавця. Вказувала, що про існування договорів дарування вона дізналася лише у квітні 2017 року, оскільки копій договорів не мала. Вважає, що у них з відповідачкою був укладений договір довічного утримання, у зв'язку з тим, що вона потребує догляду, допомоги та піклування. Саме з такою пропозицією
- 2 -
укласти договір довічного утримання до неї і звернулися відповідачі, на яку вона погодилася. В силу похилого віку та безпорадного стану (старече слабоумство) вона не розуміла який саме документ підписувала. Посилається, що постійно проживає в садовому будинку, сплачує за комунальні послуги в бухгалтерії СТ «Трудовик». Відповідачка не є близькою особою для неї, що додатково підтверджує факт уведення її в оману щодо правової природи договору дарування.
Зазначала, що на момент укладання договорів дарування вона була зареєстрована в належній їй на праві власності кооперативній квартирі АДРЕСА_2 . Після укладання начебто договору довічного утримання відповідачі пообіцяли їй вирішити питання з переведенням пенсії з м.Одеси до управління Пенсійного фонду у м.Бровари та запевнили, що поїдуть до м.Одеса та оформлять договір оренди від її імені на квартиру. З цією метою їм потрібна була довіреність для виконання певних дій щодо переведення пенсії. Однак, обов'язкова умова для отримання пенсії за місцем фактичного проживання, тобто в с. Рожни, є зняття позивача з місця реєстрації в м. Одесі та зареєструвати місце проживання в м. Бровари. 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу була посвідчена довіреність, якою вона уповноважила відповідачів продати належну їй квартиру в м. Одеса та оформити, перевести і отримувати належну їй пенсію, отримувати кошти з належних рахунків та вирішувати питання щодо реєстрації постійного місця проживання позивача. Однак, вона помилково вважала, що уповноважує відповідачів лише на дії, пов'язані з переведенням її пенсії. 13 квітня 2017 року вона дізналася про те, що її квартира в м.Одеса продана за договором купівлі-продажу від 02 грудня 2016 року, а 19 квітня 2017 року вищевказана довіреність була скасована, однак гроші в сумі 23000 грн. з депозитів відповідачі зняли та їй не повернули. На гроші, які відповідачі отримали від продажу її квартири в м.Одеса відповідачі 21 лютого 2017 року придбали квартиру АДРЕСА_4 . Після укладання договору дарування відповідачка ОСОБА_2 до неї жодного разу не приїздила, ніякої допомоги не надавала, вона зимує майже в холодному будинку, так як потребує твердого палива для опалення кухні, купує паливо (дрова) за свої особисті кошти.
У зв'язку з наведеним, посилаючись на ст.229 ЦК України, просила суд визнати недійсними договір дарування частини садового будинку від 29 вересня 2015 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та договір дарування частини земельної ділянки від 29 вересня 2015 року, з кадастровим номером 3221287201:01:068:0076, визнати недійсною довіреність від 26 травн 2016 року.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що за допомогою свідчень сусідів і документів вона довела в суді обставини, які вказують на помилку, тобто неправильне сприйняття нею фактичних обставин справи, бо вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання, а дарування є вкрай невигідним для неї. Суд не взяв до уваги та не оцінив сукупність обставин, зокрема її вік, стан здоров'я, потребу у догляді і сторонній допомозі, наявність у неї спірного житла як єдиного, відсутність передачі майна за договорами дарування, продовження проживання в садовому будинку, та те, що відповідачка не є близькою особою, а вона має інших родичів. Суд не взяв до уваги, що вона проживає у незадовільних умовах,
- 3 -
зимує майже в холодному будинку, так як потребує твердого палива для опалення кухні, купує паливо (дрова) за свої особисті кошти.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу, де вказали, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник адвокат Онопрієнко З.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області як незаконне.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Головненко Д.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Третя особа державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області Куценко Є.О. подав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Третя особа приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлака О.В.належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання правочинів недійсним, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог, а саме, відсутністю доказів того, що позивачка мала намір укласти з відповідачкою ОСОБА_2 саме договір довічного утримання, а не договір дарування, який уклала під впливом помилки.
При цьому суд виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 на момент укладення договорів дарування садового будинку та земельної ділянки в силу свого віку та стану здоров'я не потребувала допомоги та постійного стороннього догляду, могла сама себе обслуговувати та забезпечувати, розуміла наслідки своїх дій та могла ними керувати.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.
Згідно ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
- 4 -
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
За змістом наведених норм обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент його вчинення та мати істотний вплив на волевиявлення учасника правочину, який у свою чергу має довести, що за відсутності цих обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Про це ж саме йдеться і у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зокрема вказано, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент його вчинення, а особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Аналогічний правовий висновок сформульовано у ряді постанов Верховного Суду України: від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, де вирішуючи спір щодо визнання правочину недійсним на підставі ст.229 ЦК України, суд вказав, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 8 квітня, 13 травня, 10 червня 2015 року, 30 березня, 13 квітня 2016 року.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, -
- 5 -
неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст.229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Судом першої інстанції встановлено, що на пдставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2015 року за позивачкою ОСОБА_1 визнано право власності на 7/8 частин садового будинку та 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0590 га для ведення садівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Цим же рішенням суду встановлено, що з довідки № ф-010316801 від 20 травня 2014 року, виданої КП КОР «Лівобережне бюро технічної інвентаризації» вбачається, що поштова адреса будинку АДРЕСА_1 змінена на № 23 .
29 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори дарування 7/8 частин садового будинку та 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0590 га для ведення садівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області Куценком Є.О., зареєстровані в реєстрі за №2-1864 та №2-1868 відповідно.
Також, встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 26 липня 2004 року, позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 .
26 травня 2016 року позивачем ОСОБА_1 надала відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 довіреність, зокрема для вирішення питань, пов'язаних з управлінням (користуванням), розпорядженням та здійсненням будь-яких інших дій в межах її права власності (з правом продажу, обміну) стосовно належної їй квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О.В.
Зі змісту довіреності вбачається, що нотаріусом дотримані вимоги чинного законодавства, зокрема нотаріусом роз'яснено ОСОБА_1 її права та обов'язки під час посвідчення довіреності, а також зачитано зміст довіреності. Права та обов'язки сторін під час посвідчення довіреності вказані в її тексті. ОСОБА_1 з такою довіреністю була ознайомлена та власноручно її підписала. Позивачка під час посвідчення довіреності вела себе адекватно, погоджувалась з її змістом і у нотаріуса сумнівів в усвідомленні нею значенні своїх дій не виникало, а волевиявлення ОСОБА_1 під час посвідчення довіреності було вільним і відповідало її внутрішній волі. ОСОБА_1 під час складання довіреності була одна,
- 6 -
задавала нотаріусу питання, пояснювала причини укладання такої довіреності.
Окрім того, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона на момент укладення оспорюваних договорів дарування в силу свого віку та стану здоров'я потребувала сторонньої допомоги, тому мала намір укласти з відповідачем ОСОБА_2 саме договір довічного утримання, а договори дарування були укладені нею внаслідок помилки, як і не надала доказів доказів видачі довіреності внаслідок помилки, а саме виключно на дії пов'язані із переоформленням пенсії, як вона вважала, а не на дії щодо відчуження її квартири у м.Одеса.
За таких обставин суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог, як таких, що не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за допомогою свідчень сусідів і документів вона довела в суді обставини, які вказують на помилку, тобто неправльне сприйняття нею фактичних обставин справи, бо вона мала на меті укласти договір довічного утримання, а не дарування, колегія суддів відхиляє, як безпідставні.
Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК).
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи позивачки зводяться до того, що між нею та відповідачкою була домовленість укласти договір довічного утримання, бо саме з такою пропозицією до неї і звернулася відповідачка і саме на таку пропозицію вона погодилася.
За таких обставин, суд вірно не взяв їх до уваги покази допитаних з боку позивачки свідків ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , оскільки їх покази носять загальних характер і зводяться до того, що їм відомо лише про те, що позивачка їздила укладати договір, проте який саме їм не відомо, бо присутні при цьому вони не були і знають про це лише зі слів позивачки.
Вказані докази у вигляді показів свідків не є належними, допустимими, достовірними та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК), в тому числі з урахуванням заперечень відповідачів, які вказують, що ніколи не були ініціаторами укладення з позивачкою договору довічного утримання, як і взагалі будь-якого договору з нею, і саме за пропозицією позивачки уклали договір дарування.
При цьому такі доводи позивачки щодо домовленості між нею та відповідачкою про укладення договору довічного утирмання спростовуютьсяписьмовими поясненнями державного нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області Куценка Є.О., де нотаріус зазначив, що при укладенні договорів дарування було встановлено особи громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. Під час розмови зі сторонами правочину встановлено їх дієздатність, а також волевиявлення та дійсні наміри сторін. Сторонам були роз'яснені їх права та обов'язки, наслідки укладення даних договорів,
- 7 -
зокрема те, що ОСОБА_1 передає безоплатно у власність ОСОБА_2 7/8 частин садового будинку АДРЕСА_1 та 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0590 га, що розташована там же, а також те, що дарувальник не має праві вимагати від обдаровуваної вчинення на її користь будь яких дій майнового або немайнового характеру. Сумнівів щодо дієздатності громадян у нотаріуса не було. Сторонам було роз'яснено відмінність договору дарування від договорів купівлі-продажу, міни, спадкового договору, договору довічного утримання, та заповіту. Примірники договорів були надані кожній із сторін договорів для попереднього ознайомлення, після чого текст договорів був зачитаний нотаріусом у присутності обох сторін правочинів вголос. Після погодження тексту договорів і відсутності у сторін заперечень щодо кожної з їхніх умов, договори у двох примірниках були підписані сторонами у присутності нотаріуса у приміщенні Броварської районної державної нотаріальної контори за адресою: АДРЕСА_11.
Посилання позивачки у скарзі на те, що суд не взяв до уваги та не оцінив сукупність обставин по справі, зокрема її вік, стан здоров'я, потребу у догляді і сторонній допомозі, наявність у неї спірного житла як єдиного, відсутність передачі майна за договорами дарування, продовження проживання в садовому будинку, те, що відповідачка не є близькою особою, а вона має інших родичів, необгрунтовані, оскільки суд дав оцінку вказаним обставинам, вказавши у рішенні, що в ході судового розгляду справи не встановлено в сукупності обставин, які б свідчили про те, що позивач ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваних договорів дарування в силу свого віку та стану здоров'я потребувала сторонньої допомоги, а тому мала намір укласти з відповідачем ОСОБА_2 саме договір довічного утримання, а не договір дарування.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування позивачка мала власне житло у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 26 липня 2004 року.
Отже, на момент вчинення дарування позивачка була забезпечена власним житлом і посилання на наявність у неї спірного житла як єдиного, необгрунтовані та безпідставні.
Також, відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що позивачка із 03 листопада 2016 року, тобто ще за місяць до відчуження у грудні 2016 року належної їй квартири у м .Одеса , була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_10 , яка належить відповідачам, а відтак має повне право там проживати, що у свою чергу свідчить про відсутність порушення її житлових прав.
Посилання позивачки на відсутність передачі майна за договорами дарування і продовження її проживання в садовому будинку, як доказ недійсності договорів безпідставні.
Відповідно до положень закону по-перше, до передачі нерухомого майна прирівнюється передача правовстановлюючих документів на це майно, оскільки нерухоме майно має свої особливості і його неможливо передати як рухоме (автомобіль, телевізор, шафу тощо). По-друге, відповідачі пояснили в судовому засіданні, що позивачка має повне право проживати у квартирі АДРЕСА_10 , проте не бажає цього умисно.
Посилання позивачки у скарзі на те, що суд не взяв до умови її проживання, зокрема, що вона проживає у незадовільних умовах,зимує майже в холодному будинку, так як потребує твердого палива для опалення кухні, купує паливо (дрова) за свої особисті кошти, колегія суддів відхиляє, як безпідставні. Дані обставини досліджені судом першої інстанції, який зазначив у рішенні про безпідставність таких посилань, оскільки відповідачі систематично оплачують внески в кооператив, поставки газу до будинку, що
- 8 -
підтверджується платіжними документами. Також в будинку наявні в кожній кімнаті газові конвектори та пічка й міститься підготовлена велика кількість дров для її опалення, що підтверджується фотографіями будинку, дров біля дому.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: