07 жовтня 2019 року м. Київ
Справа №369/4399/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/12507/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
секретар Луговий Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлену під головуванням судді Медведського М.Д. 29 липня 2019 року у місті Києві, у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та прострочення виконання грошового зобов'язання,
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Представником позивача подано заяву про забезпечення позову у вказаній справі, в якій він просив суд накласти арешт: на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 27 квітня 2010 року; автомобіль марки NISSAN ALMERA («Нісан Альмера») 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності; грошові кошти, належні ОСОБА_3 , що містяться на рахунках: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , відкритих на ім'я ОСОБА_3 в АТ «КБ «ПриватБанк» в межах ціни позову.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 521481,82 грн.
Виконання зазначеного рішення суду відповідачем не здійснюється, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_4 інфляційних втрат, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи значний розмір ціни позову, не вчинення відповідачем протягом десяти років жодних дій, які б свідчили про її дійсні наміри повертати позику, та те, що вона може в будь-який час безперешкодно здійснити відчуження власного майна з метою умисного невиконання рішення суду по даній справі, не вжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Тому просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах позовних вимог.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та прострочення виконання грошового зобов'язання - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обгрунтовано необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту, не вказано чи співмірна ця вартість ціні позову та заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Не погодився із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 , його представником до суду подано апеляційну скаргу в якій вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не наведено достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення, не доведено наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, не доведено співмірності позовних вимог із заявленими заходами забезпечення позову в майновому вимірі, оскільки зазначений висновок не ґрунтується на нормах закону, установленій судовій практиці та не відповідає дійсності. Також зазначив, що звертаючись із заявою про забезпечення позову заявником було зазначено вартість майна, належного відповідачу, яка не перевищує суму ціни позову.
Враховуючи вищевикладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_6, підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.
В рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до положень ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Суд апеляційної інстанції направляв на адресу відповідача у справі копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у цій справі та повідомлення про місце, дату та час розгляду цієї справи. Крім того, судова повістка про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті судової влади. Судом вжиті всі можливі заходи щодо повідомлення відповідача.
А отже враховуючи, що інформація про час та місце розгляду справи знаходиться у відкритому доступі на веб-сайті судової влади і за умови добросовісної реалізації своїх прав у відповідача відсутні перешкоди щодо одержання такої інформації, також враховуючи строки визначені процесуальним законом для розгляду справи та з метою додержання прав інших учасників судового розгляду, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та прострочення виконання грошового зобов'язання, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов'язання в розмірі 707002,11 грн. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 521481,82 грн.
Ухвалою суду від 08 квітня 2019 року відкрито провадження у справі.
В липні 2019 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову. В своїй заяві представник позивача просив суд накласти арешт:
на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 27 квітня 2010 року;
на автомобіль марки NISSAN ALMERA («Нісан Альмера») 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності;
на грошові кошти, які належать ОСОБА_3 , та містяться на рахунках: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , відкритих на ім'я ОСОБА_3 в АТ «КБ «ПриватБанк» в межах ціни позову.
До заяви про забезпечення позову позивачем долучено: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, дані з Управління Державної автомобільної інспекції та з ПАТ «КБ «ПриватБанк», якими підтверджується право власності відповідача на вказане позивачем майно (а.с. 16-24). Разом з тим із вказаних матеріалів вбачається, на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить відповідачу ОСОБА_3 вже накладено арешт на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2014 року в інтересах ОСОБА_1 , що вбачається з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 16 липня 2019 року (а.с. 16,17). Також з листа Міністерства внутрішніх справ України Регіональний сервісний центр МВС в Київській області №31/10-4018 від 15 серпня 2018 року вбачається, що на автомобіль NISSAN ALMERA («Нісан Альмера») 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 накладено обтяження: 01 жовтня 2012 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області; 24 вересня 2014 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області; 14 липня 2017 року постановою Києво-Святошинського МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області ВН №54274457 (а.с. 20). 10 липня 2015 року на вказаний вище автомобіль був накладений арешт на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2016 року, що вбачається з роздруківки з облікових даних Державтоінспекції в Київській області (а.с. 19).
Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому заходи забезпечення позову не можуть перешкоджати виконанню рішення суду, що набрало законної сили.
З наведених обставин справи вбачається, що має місце відкрите виконавче провадження, і майно боржника вже перебуває під арештом. А отже, застосування запропонованих позивачем заходів забезпечення позову не вбачається доцільним, і такі заходи можуть бути перешкодою для здійснення подальших виконавчих дій, що є неприпустимим.
Таким чином, слід погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено переконливих доводів та відповідних їм доказів на підтвердження вимог про забезпечення позову у наведений ним спосіб.
Колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не містить доказів на підтвердження утруднення виконання рішення у разі його задоволення, а запропонований позивачем захід забезпечення позову не є таким, що забезпечить виконання в майбутньому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують і не впливають на їх правильність.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 09 жовтня 2019 року.