Справа № 22-ц/824/8706/2019 Головуючий у 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю.
759/9672/18-ц Доповідач: Чобіток А.О.
Іменем України
30 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за порушення грошового зобов'язання, -
У червні 2018 року позивач пред'явив позов до відповідача, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов'язання за період з 21.10.2004 року по 06.06.2018 року в сумі 1 622 566,00 грн., та 3% річних за період з 21.10.2004 року по 06.06.2018 року в сумі 153 475,61 грн., всього 1 776 041,61 грн.. Зазначав, що 27 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. за реєстровим № 820. Відповідно до умов вищевказаного договору, він, як позикодавець передав, а відповідач, як позичальник прийняв у власність 396 000 гривень 00 копійок. Зазначену вище суму грошей відповідач зобов'язався повернути позивачу готівкою у м. Києві у строк до 20.03.2006 року за погодженим у договорі графіком. Сплата відсотків за користування грошовими коштами договором не передбачена.
Однак, відповідач взятого на себе зобов'язання здійснити повернення отриманих у позику грошових коштів не дотримався, у зв'язку чим приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н.В., 27.12.2004 року вчинила на договорі виконавчий напис про стягнення з відповідача суми в розмірі 66 000,00 грн., крім того 700,00 грн. сплачених ним за вчинення вказаного виконавчого напису. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2006 року в справі №2-1131 з відповідача на його користь стягнуто решту заборгованості за договором позики в сумі 330 000,00 грн., а також судові витрати у сумі 1700,00 грн. За вказаним рішенням виданий відповідний виконавчий лист. Зазначені виконавчі документи - виконавчий напис нотаріуса та виконавчий лист звернуті до виконання. Виконавче провадження за ними здійснювалося Святошинським відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Проте, виконання договору, виконавчого напису нотаріуса та судового рішення відповідачем не здійснено навіть частково.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за порушення грошового зобов'язання у сумі 185 517,33 грн..У задоволенні позовних вимог у іншому розмірі - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав його незаконності та необґрунтованості. Уважає, що позовна давність до вимог пред'явлених позивачем щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, не застосовується, а тому суд безпідставно застосував строк позовної давності та допустився помилок у розрахунку суми стягнутих з відповідача коштів. Суд визначив суму інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача за період прострочення з відповідача за період прострочення з 21.06.2015 по 05.03.2019 року у розмірі 148 630, 33 грн., при цьому жодних розрахунків, з яких виходив суд при визначенні вказаної суми у рішенні не наведено. Нарахування та стягнення 3 % річних і інфляційних втрат має проводитися із загальної суми заборгованості у розмір 396 000, 00 грн..
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції установлено, що 27 серпня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. 27.08.2004 року за реєстровим № 820 (а.с.6-7).
Відповідно до умов вищевказаного договору, позивач, як позикодавець передав, а відповідач, як позичальник прийняв у власність 396 000 гривень 00 копійок, яку відповідач зобов'язався повернути позивачу готівкою у місті Києві у строк до 20.03.2006 року за графіком, установленим договором.
Сплата відсотків за користування грошовими коштами договором не передбачена.
Відповідач взятого на себе зобов'язання здійснити повернення отриманих у позику грошових коштів не дотримався.
27.12.2004 року приватнийнотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н.В. вчинила на договорі позики виконавчий напис про стягнення з відповідача суми в розмірі 66 000,00 грн. (а.с.7).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2006 року в справі №2-1131 з відповідача на користь позивача було стягнуто решту заборгованості за договором позики у сумі 330 000,00 грн., а також судові витрати у сумі 1700,00 грн..За вказаним рішенням виданий відповідний виконавчий лист (а.с.8).
Виконавчий напис нотаріуса та виконавчий лист звернуті до виконання.
Виконавче провадження за ними здійснювалося Святошинським відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Проте, реального виконання договору, виконавчого напису нотаріуса та судового рішення відповідачем не здійснено.
Виконавчі документи повернуті стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення та безрезультативністю вжитих заходів щодо виявлення такого майна.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 цього Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У правовій позиції Верховного суду України від 07.09.2016 року у справі № 6-1412цс16, зазначено, що згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції врахував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником вчасно, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним. Застосовуючи заявлені строки позовної давності, зважаючи на дату подання позову 21.06.2018 року, суд уважав, що позовні вимоги можуть бути задоволені за 3 останні роки до дня пред'явлення позову, тобто з 21.06.2015 року. Таким чином, кількість днів прострочення до 05.03.2019 року становить 1 353 дні. Оскільки загальна сума боргу, що визначена рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 19.04.2008 року - становить - 331 700, 00 грн., яка є наявною заборгованістю, то стягненню підлягає 36 887, 00 грн. - 3% річних; 148 630, 33 грн.- втрати від інфляції, а разом - 185 517,33 грн..
Посилаючись на ст. 1048 ЦК України, суд уважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача розмір нарахованих процентів із урахуванням розмірів облікової ставки Національного банку України за вказаний період, за користування коштами.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів уважає рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального законів з урахуванням встановлених обставин в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитись з визначеною судом сумою заборгованості, на яку нараховується 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання та періодом їх нарахування, а також визначенням суми інфляційних втрат.
Так, обраховуючи суму 3 % річних від простроченої суми, суд брав до уваги лише суму боргу визначену рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2006 року, не взявши до уваги ту обставину, що обчисленню підлягає і сума стягнута з відповідача за виконавчим написом, здійсненим 27.12.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В..
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягає 3 % річних від простроченої суми, якою є сума боргу в розмірі 396000,00 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 22.06.2015 року та до дати пред'явлення даного позову, 22.06.2018 року (а.с.2), у межах трирічного строку позовної давності, що складатиме 35 705,10 грн..
Така позиція суду щодо вказаного періоду стягнення відповідає правовій позиції Верховного Суду України ( справа 3-1522гс16 від 26.04.2017 року) , відповідно до якої стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
До 24.12.2015 року, індексація грошових доходів населення проводилась в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Після 24.12.2015 року величина індексу споживчих цін залишалась в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до офіційних даних опублікованих на офіційному веб-порталі Державної служби статистики України, індекс спожитих цін на товари та послуги з червня 2015 року перевищив поріг 101 % лише у вересні 2015 року та склав 102,3 % та у листопаді 2015 року та склав 102 %.
У 2016 році індекс спожитих цін на товари та послуги, перевищив поріг 103 %, установленого законом, лише у квітні 2016 року та склав 103,5 %.
У подальшому величина індексу споживчих цін не змінювалась та залишалась в розмірі 103 відсотка.
Отже, нарахування інфляції у даній справі слід здійснювати за вересень і листопад 2015 року та за квітень 2016 року.
Так, за вересень 2015 року інфляція підлягає стягненню у розмірі 4051,08 грн. (396000х102,3 %/100), за листопад 2015 року - 4039,20 грн. (396000х102%/100), а за квітень 2016 року - 4098,60 грн. (396000х103,5 %/100), а всього 12 188,80 грн..
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення в частині стягнення процентів за період з 22.06.2015 року до 05.03.2019 року з обчисленням із суми боргу 331 700,00 грн.та стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми, якою є сума боргу в розмірі 396000,00 грн. за період з 22.06.2015 року по 22.06.2018 року (день подачі позову), що складатиме 35 705,10 грн., зменшивши також суму інфляції до 12 188,80 грн..
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 35 705,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 12 188,80 грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді : О. В. Немировська
Т. І.Ящук