Номер провадження 2-о/243/1585/2019
Номер справи 243/11578/19
«09» жовтня 2019 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Хаустової Т.А.
за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду №19 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту народження дитини в певний час,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою за участю заінтересованої особи - Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту народження дитини в певний час, обґрунтовуючи свої заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у пологовому відділенні міста Єнакієве Донецької області вона народила дитину чоловічої статті.
З метою реєстрації народження її дитини повноважним органом державної влади України вона звернулася до Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Але їй було відмовлено у державної реєстрації народження її дитини та роз'яснено про неможливість реєстрації народження на підставі Медичного свідоцтва про народження, виданого на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
У зв'язку з цим вбачається необхідність звернення до суду, оскільки єдиною підставою для державної реєстрації народження в даному випадку є рішення суду про встановлення факту народження особи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду щодо встановлення факту народження є необхідним для здійснення реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження її дитини та отримання Свідоцтва про народження, виданого повноважним державним органом України.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України слідує, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Просить суд встановити факт народження нею, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Єнакієве Донецької області, громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини чоловічої статі у м. Єнакієве Донецької області.
Заявник ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. До суду Заяву про розгляд справи за її відсутності та просить суд задовольнити заявлені вимоги.
Представник заінтересованої особи - Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився.
07 жовтня 2019 року від Начальника Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Пацкань О.В. надійшла Заява, в якій вона просить суд розглянути справу про встановлення факту народження без участі представника відділу та постановити рішення згідно діючого законодавства.
Суд, розглянувши подані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_2 , за участю заінтересованої особи - Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту народження дитини в певний час підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» «Відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення».
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - «Звертаємо також увагу на те, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини першої 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України.
За змістом частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Як встановлено в судовому засіданні заявник ОСОБА_2 , знаходячись у м. Єнакієве Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_1 , народила третю за рахунком дитину чоловічої статі (а.с. 7).
Відповідно до п.7 ст. 315 ЦПК України суд вправі встановити факт народження у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Встановлення факту народження провадиться тільки у разі неможливості органом Державної реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт народження з підстав, що відсутні документи, які свідчать про народження особи.
Предметом доказування у цих справах є не сама подія народження, а її час - чітко визначений час, який повинен породжувати для заявника правові наслідки.
Перед тим, як звернутися до суду з заявою про встановлення факту народження заявник зобов'язаний спочатку звернутися у орган Державної реєстрації актів цивільного стану. Після одержання відмови органу Державної реєстрації актів цивільного стану у реєстрації події народження заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту народження.
Для встановлення факту народження необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт народження. Підставою для встановлення факту народження є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження громадянина у певний час за певних обставин.
Згідно до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».
Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» -«Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено. що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.
Як вбачається з Медичного Свідоцтва про народження № 2022 , виданого 01 грудня 2017 року Донецьким республіканським центром материнства та дитинства, ОСОБА_2 , у м. Донецьку народила дитину чоловічої статі ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 12 годині 30 хвилин, вагою 3600,00 грамів, за рахунком дитина третя (а.с.7).
Однак, суд не приймає до уваги вказаний документ, як належний доказ, оскільки Медичне Свідоцтво про народження, видане лікарнею, не відповідає вимогам діючого в Україні законодавства, та не містить печатки лікарської установи відповідного зразку.
Також, як встановлено в судовому засіданні, лікарських установ та державних органів реєстрації цивільного стану, які б діяли на території міста Єнакієве Донецької області, підконтрольних Україні на теперішній час немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Враховуючи вищевикладене, суд у відповідності до вимог ст. 77 ЦПК України, не приймає, як належний доказ по справі Медичне Свідоцтво про народження № 2022, та Свідоцтво про народження дитини, видане у м. Єнакієве Донецької області, оскільки вони є недійсними.
Відповідно до ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Як передбачено ч.1 ст. 235 ЦПК України, письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні.
Крім того, в п.п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: « розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК України про належність і допустимість доказів…», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів ( статті 58,59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185,187,189 ЦПК України».
На підставі вищевикладеного, суд приймає до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена у Медичному Свідоцтві про народження № 2022, виданому 01 грудня 2017 року Донецьким республіканським центром материнства та дитинства, а саме, що заявник - ОСОБА_2 народила, дитину чоловічої статі ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку Донецької області. За рахунком дитина третя (а.с.7).
Таким чином, суд вважає, що факт народження заявником - ОСОБА_2 дитини чоловічої статі, є підтвердженим.
Однак, можливості надати Медичне свідоцтво про народження з печатками відповідного зразка медичного закладу України у заявника немає, оскільки лікарських установ, які б діяли на території міста Донецька Донецької області, підконтрольних Україні немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
Встановлення факту народження дитини, про встановлення якого просить заявник, має юридичне значення, оскільки надає право заявнику для проведення державної реєстрації народження на території України, яка контролюється державними органами, а саме Слов'янським районним Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, і отримання Свідоцтва про народження дитини, встановленого зразку, для подальшого його використання згідно діючого законодавства України.
Згідно з п.3.4 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18 жовтня 2000 року № 52/5 судове рішення є підставою для реєстрації факту народження, яка проводиться за місцем проживання заявника ( ст. 257 ЦПК України) в державних органах запису актів цивільного стану.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізнане трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Згідно ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько не перебувають в шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записується за її вказівкою.
З огляду на викладене, суд вважає що дійсно для проведення державної реєстрації народження дитини є об'єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод громадян України, якими є заявник та її дитина, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту народження дитини, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявнику. Свідоцтва про народження її дитини, виданого державним органом України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 14, 77-81, 234, 317-319, 430 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями,ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII, п. 1 гл. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, наказу Міністерства Юстиції України від 25.11.2014 № 246/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької та Луганської областей», суд -
Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Слов'янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту народження дитини в певний час - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Єнакієве Донецької області, громадянка України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народила у місті Єнакієве Донецької області дитину чоловічої статі третьої за рахунком.
Відповідно п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині встановлення факту народження дитини ОСОБА_4 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 09 жовтня 2019 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Т.А.Хаустова.