Іменем України
07 жовтня 2019 року
Київ
справа №9901/836/18
адміністративне провадження №П/9901/836/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання Загороднього А.А.,
представника відповідача Борщ Ю.О.,
представника третьої особи Цуцкірідзе І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №9901/836/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Вища рада правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №1569/ко-18 від 17.09.2018,
22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (відповідач, ВККСУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Вища рада правосуддя (третя особа, ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення №1569/ко-18 від 17.09.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення, яким відповідач вирішив внести до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, прийнято на основі документу, що не має юридичної сили, а саме на підставі Рішення відповідача від 04.07.2018 № 1025/ко-18, яке прийнято у час, коли члени ВККСУ не могли його приймати у зв'язку із закінченням робочого часу, після чого вони мали офіційних повноважень. Відповідачем було порушено право позивача, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду «судом встановленим законом».
29.10.2018 ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі Суд) було відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 17.00 год. 19.11.2018.
13.11.2018 від ВККСУ надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити у його задоволенні та вказує, що спірне рішення оформлене належним чином та ухвалене в порядку, визначеному Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та Регламентом, затвердженим рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16. Зазначає також, що згідно з частиною восьмою статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
15.11.2018 від позивача надійшла позовна заява у новій редакції без зміни підстав та предмету позову.
16.11.2018 від третьої особи надійшло пояснення щодо позову в якому зазначено, що згідно з частиною восьмою статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Рекомендація перебуває на розгляді ВРП, рішення не прийнято.
Провадження у справі зупинялось згідно ухвал Суду від 19.11.2018 (поновлено 06.02.2018), від 11.03.2019 (поновлено 23.05.2019) та 10.06.2019 (поновлено 18.06.2019).
Позивач у судові засідання на 16.30 год. 16.09.2019 та 17.15 год. 07.10.2019 не явився, згідно клопотання від 25.09.2019 просить справу розглядати у його відсутності.
У судовому засіданні 07.10.2019 представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАСУ), умотивовуючи тим, що згідно з частиною восьмою статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, що підтверджується правовою позицією висловленою Верховним Судом у справах №№ 9901/681/18, 9901/731/18.
Представник третьої особи не заперечив проти задоволення клопотання.
Вирішуючи заявлене клопотання, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.07.2018 №1025/ко-18 визначено, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 624 бали; його визнано таким, що не відповідає займаній посаді та рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення його з посади судді.
Зазначене рішення ВККСУ оскаржене позивачем до Верховного Суду (справа №9901/725/18). Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2019, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2019, у задоволені позову відмовлено.
Оскаржуваним у даній справі рішенням від 17 вересня 2018 року № 1569/ко-18 вирішено внести подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Так, завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Звертаючись з адміністративним позовом ОСОБА_1 зазначав, що оскаржуване рішення ВККСУ від 17.09.2018 року № 1569/ко-18 може бути оскаржене до суду на підставі статті 22 КАСУ, якою визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів ВККСУ.
Проте згідно із частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Оскільки положення статті 101 Закону № 1402-VIII є спеціальними відносно статей 22, 266 КАСУ, тому такі мають переважне значення для застосування порівняно з нормами КАСУ.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання Комісії у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Тобто, рішенням щодо звільнення судді з посади є відповідне рішення ВРП, прийняте за результатами розгляду подання Комісії з рекомендацією про звільнення з посади судді, яке може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим компетентним органом (ВРП) за відповідною рекомендацією.
На час розгляду справи Судом встановлено, що Вищою радою правосуддя рішення за результатами розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді не прийнято.
З врахуванням зазначеного, Суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення ВККСУ від 17 вересня 2018 року № 1569/ко-18, яким внесено подання з рекомендацією про звільнення його з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки не є обов'язковим для ВРП при розгляді вказаного питання та встановлення відповідних обставин щодо наявності чи відсутності підстав для його звільнення з посади судді і прийняття у встановленому порядку відповідно до наданих повноважень рішення.
Дійсно відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККСУ. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС.
Отже, оскаржуване рішення відповідача, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене в судовому порядку, але за обов'язкової умови, визначеної частиною восьмою статті 101 Закону №1402-VIII, - після ухвалення ВРП рішення за відповідною рекомендацією.
Законодавче встановлення такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККСУ до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію й ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішеннях справах №№ 9901/681/18, 9901/731/18.
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин, Суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження у даній справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 257, 262, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Клопотання представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити.
Провадження у справі №9901/836/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Вища рада правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №1569/ко-18 від 17.09.2018 закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (з дня складення повного судового рішення).
Ухвалу в повному обсязі складено 09.10.2019.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
Л.І. Бившева
І.А. Гончарова
С.С. Пасічник
Р.Ф. Ханова,
Судді Верховного Суду