Іменем України
08 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/6313/15
касаційне провадження №К/9901/25747/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 (суддя Стефанов С.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 (головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.) у справі №815/6313/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Марин» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Амадеус Марин» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2015 № 0000952204.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2015 адміністративний позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09.06.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Зокрема, наголошує на фіктивній господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп». Також вказує на певні дефекти у первинній документації, складеній за наслідками спірних господарських операцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Марин» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» за період з 01.07.2014 по 30.11.2014, їх реальності та визначення впливу на податковий облік з податку на додану вартість, результати якої оформлено актом від 06.07.2015 № 4637/15-53-22-04/36554/96.
Актом перевірки встановлено вчинення позивачем порушень пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, підпункту «е» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» на підставі договорів від 01.07.2014 № 4/07 про надання послуг з миття цистерн та від 16.07.2014 № 3/07 про транспортно-експедиційне обслуговування.
В обґрунтування відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту за вказаними операціями податковий орган посилався на неперебування контрагента позивача за адресою місцезнаходження, а також на висновки контролюючого органу за наслідками проведених контрольних заходів з питань господарських відносин Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» з іншими контрагентами щодо поставок активів. Так, під час таких контрольних заходів було встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, в тому числі: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що виключає підстави для висновку про реальне провадження підприємницької діяльності таким суб'єктом господарювання.
Крім того, Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області в акті перевірки зазначено про наявність досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.11.2014 за № 32014100010000282, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Так, співробітниками слідчого управління фінансових розслідувань та оперативного управління Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві в рамках цього кримінального провадження виявлено та припинено протиправну діяльність «конвертаційного центру», у тому числі і Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп», який надавав послуги підприємствам реального сектору економіки з формування незаконного податкового кредиту на території м. Києва та інших регіонів України. В ході досудового розслідування встановлено, що підприємства «конвертаційного центру» зареєстрували суб'єкти господарювання без наміру здійснення фінансово-господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності з надання податкової вигоди іншим суб'єктам підприємницької діяльності, шляхом безпідставного формування показників податкового обліку.
На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області 24.07.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000952204 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 717675 грн., в тому числі: в сумі 478450 грн. за основним платежем та в сумі 239225 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що фактичне здійснення спірних господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» і позивачем підтверджується належним чином складеними первинними документами (актами надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, рахунками-фактури, картками рахунку, актами придатності цистерн під завантаження, платіжними дорученнями), які містять вичерпну інформацію відносно змісту та суті договірних відносин.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Реальність також потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні активи (зокрема, послуги) отримано від указаного у первинних документах контрагента.
Для цього необхідно встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагента, задіяних у такому процесі) як свідків з метою з'ясування умов та характеру здійснених операцій.
Крім того, суду необхідно було перевірити дані щодо участі посадових осіб контрагента позивача в діяльності очолюваної ними юридичної особи, що має істотне значення для правильного вирішення спору та входить до предмета доказування в даній справі.
Так, судам попередніх інстанцій необхідно враховувати, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
З огляду на вищезазначене, а також у зв'язку з встановленим податковим органом під час проведення перевірки фактом наявності досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.11.2014 за № 32014100010000282, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, у межах якого встановлюється питання щодо фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп», судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати результати розслідування/розгляду кримінальної справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.
Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» виконати спірні послуги з урахуванням фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).
Таким чином, у даній справі висновки судів попередніх інстанцій про помилковість доводів відповідача щодо штучного формування податкового кредиту за операціями позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реверанс Груп» є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи.
За правилами ж частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суди на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинні дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №815/6313/15 - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк