Іменем України
01 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №820/2788/18
адміністративне провадження №К/9901/23639/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 (суддя Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019 (судді Бенедик А.П., Гуцал М.І., Донець Л.О.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
У квітні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , підприємець, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16.01.2018 №0000501315, №0000491315, №0000441315, №0000431315, №0000421315, №0000411315, №0000391315, №0000381315; вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2018 №Ф-0000081315; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.01.2018 №0000451315.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу в акті перевірки, на підставі якого були збільшені суми грошових зобов'язань та застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно із зазначеними індивідуально-правовими актами, про заниження підприємцем валового доходу та завищення витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу, внаслідок чого занижено чистий оподаткований дохід у період, охоплений перевіркою, є помилковим. Позивач зазначає, що під час податкової перевірки надав контролюючому органу відповідні первинні документи, які підтверджують правомірність формування даних його податкового обліку, однак документи, які підтверджували фактичні витрати на паливо, не були враховані. Натомість розрахунок використаного пального у господарській діяльності контролюючий орган здійснив на підставі норми витрат палива, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, однак які не поширюються на фізичних осіб підприємців.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019, позов задовольнив частково: скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16.01.2018 №0000381315, №0000391315 №0000411315 про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на 313' 417,43 грн (в тому числі податкові зобов'язання - 250' 733,94 грн, штрафні (фінансові) санкції - 62' 683,49 грн), з військового збору на 21' 073,99 грн (в тому числі податкові зобов'язання - 16' 859,19 грн, штрафні (фінансові) санкції - 4214,80 грн), з ПДВ на 270' 118,75 грн (в тому числі податкові зобов'язання - 216' 095,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 54' 023,75 грн) відповідно; вимогу ГУ ДФС від 16.01.2018 №Ф-0000081315 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 268'468,30 грн; рішення ГУ ДФС про застосування штрафних санкцій в розмірі 40' 157,31 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 16.01.2018 №0000451315.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем витрат з придбання палива у податковому обліку за 2014-2016 роки як такі, що підтверджені документально та здійснені у межах господарської діяльності підприємця - надання транспортних послуг.
ГУ ДФС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на відсутність у позивача під час проведення перевірки документів первинного бухгалтерського обліку на підтвердження придбання пального. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.01.2018 у справі №802/2148/13-а за позовом ТОВ "Альпарі" до Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, зазначає, що згідно з положеннями пунктів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Ненадання документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК прирівнюється до їх відсутності.
Позивач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, на доходи фізичних осіб, військового збору згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 16.01.2018 №0000411315, №0000391315, №0000381315, застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску згідно з рішенням від 16.01.2018 №0000451315 та прийняття вимоги про сплату єдиного внеску від 16.01.2018 №Ф-0000081315 слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 22.12.2017 №25448/20-40-13-15-07/2273801572 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016. Згідно з цими висновками позивач, окрім іншого, порушив: 1) пункти 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункт 85.2 статті 85 ПК, не надавши документи, що підтверджують показники податкових декларацій (розрахунків) та іншої звітності; 2) підпункт 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177, пунктів 198.5, 198.6 статті 198, пункт 16-1 розділу XX ПК внаслідок заниження сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 250'733,94 грн, з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за січень-травень, грудень 2015 року, лютий, березень, жовтень, грудень 2016 року на загальну суму 216'095,000 грн, військовий збір за 2015 - 2016 роки на 16'859,19 грн; 3) підпункт "1" пункту 1 статті 4, підпункт "1" пункту 2 статті 6, підпункт "2" пункту 1 статті 7, частини 5 статті 8 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, в результаті чого занизив платежі з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на 268'468,30 грн.
Порушення позивачем зазначених норм податкового законодавства контролюючий орган пов'язує з висновком, що позивач завищив витрати на вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів в сумі 1'148'906,15 грн, оскільки позивач не підтвердив цю суму товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, нормами списання пального, відомостями про вантаж, документами щодо використання дизельного палива та іншими документами, на підставі яких можна встановити маршрут, мету поїздок, шлях, пройдений автомобілем, кількість пального, витраченого під час поїздок, та його списання. Ненадання позивачем податкових накладних слугувало підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту на 29'954,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суть спору у цій справі, з урахуванням доводів касаційної скарги, стосується правомірності формування позивачем показників податкового обліку, зокрема зменшення сум, що складають оподатковуваний доход, на суму витрат, пов'язаних з придбанням палива, використаного в господарській діяльності. Донарахування суми податкових зобов'язань з ПДВ (186'140,00 грн), військового збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій за донарахування єдиного внеску та прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є похідними від основного, оскільки безпосередньо пов'язані з визначенням оподатковуваного доходу позивача.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з підпунктом 177.4.1 цієї статті до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Абзацом першим пункту 177.10 статті 177 ПК визначено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати документи щодо походження товару.
Норми ПК не встановлюють переліку документів, якими повинні бути підтверджені витрати, враховані в податковому обліку. Не встановлює такого переліку і Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV. Частиною першою статті 9 цього Закону (у редакції, чинній до 03.01.2017) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Документами, які підтверджують витрати для цілей податкового обліку, можуть бути первинні документи, які засвідчують факт оплати товарів (робіт, послуг) і які відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону №996-XIV, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупівлі (виконаних робіт, наданих послуг).
Право платника податку на включення витрат до витрат звітного періоду виникає, коли вони відповідають таким вимогам: документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами; пов'язані із господарською діяльністю підприємця; безпосередньо пов'язані з отриманням доходів; мають бути фактично сплачені; товари (роботи, послуги), з придбанням яких пов'язані витрати, мають бути поставлені (отримані).
Згідно зі статтею 44 ПК (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків для цілей оподаткування зобов'язані: вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 ПК); забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 ПК).
Відповідно до абзацу 1 пункту 44.6 ПК (у редакції, що діяла на момент перевірки) у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Отже, наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності декларування показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов'язком контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності.
Пунктом 85.2 статті 85 ПК визначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
З огляду на встановлені у судовому процесі обставини щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності у сфері надання послуг з перевезення та доставки вантажів на власних та орендованих транспортних засобах, що не заперечується відповідачем, придбання позивачем пального та його використання у межах господарської діяльності (для заправки транспортних засобів), що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами надання послуг, актами здачі-прийому робіт, рахунками на оплату, банківськими виписками, фіскальними чеками, - які (документи) надавались позивачем під час перевірки, що зафіксовано у акті перевірки, суди попередніх інстанцій зробили правильний юридичний висновок, що зменшення позивачем чистого прибутку за 2014-2016 роки на витрати з придбання палива відповідає положенням пункту 177.2 статті 177 ПК. Оцінка судом вище зазначених документів як доказів витрат з метою оподаткування відповідає вимоги частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як вже зазначалося, правовими нормами не встановлено перелік документів, якими повинні підтверджуватися витрати, пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.
Доводи касаційної скарги, що суди порушили норми пунктів 44.6, 44.7 статті 44 ПК, не є слушними, оскільки, як встановлено судами, під час перевірки позивач надав документи на підтвердження витрат щодо придбання палива для заправки автотранспорту, на суму яких зменшив чистий прибуток, в тому числі, договори оренди та позички транспортних засобів, реєстраційні посвідчення на автомобілі, акти виконаних робіт, в яких був зазначений маршрут перевезення вантажу, транспортний засіб та його загальний пробіг. Це ж саме стосується і доводу контролюючого органу щодо включення до складу витрат вартості використаного пального лише у межах, встановлених наказом Міністерства транспорту і зв'язку України "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" від 10.02.1998 №43, оскільки згідно із загальними положеннями цього наказу норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Крім того, застосування таких норм для визначення розміру витрат на паливо нормами пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК не передбачено. Ці норми встановлюють вимогу щодо документального підтвердження витрат та їх безпосереднього зв'язку з отриманням доходу.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
М.М. Гімон
М.Б. Гусак ,
Судді Верховного Суду