"25" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1453/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю представників:
від позивача: Кондраков В . В . , Чернишева А.О. (представники на підставі довіреності);
від відповідача: Несторова О.В. (на підставі ордера);
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дністровська" (68421, Одеська обл., Арцизький р-н, с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 87);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія-Катранка" (68141, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Лиманка (Лиманська с/р), вул. Радужна, 6)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" (40000, Сумська обл., м. Суми, Зарічний р-н, вул. Соборна, буд. 14);
про стягнення 2 381 040,09 грн.
Суть спору: 24.05.2019 року позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дністровська" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №1485/19) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія-Катранка", згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 2381040,09 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 35715,60 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що рішенням суду по справі №916/2718/18 з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" було стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дністровська" 3262405,47 грн. основного боргу, 18570,45 грн. - три відсотки річних, 47573,03 грн. - інфляційних витрат та 25460,19 грн. судового збору, що загалом становить 3 354 009,14 грн. При цьому, позивач вказує на те, що станом на 16.05.2019 року вимоги виконавчого документу з примусового виконання рішення суду по справі №916/2718/18 виконані частково, залишок нестягнутої заборгованості складає 2 381 040,09 грн. При цьому, приватним виконавцем не виявлено будь-якого іншого майна чи грошових коштів ТОВ „Молокозавод", за рахунок звернення стягнення на які можливим є погашення вимог позивача за вищезазначеним виконавчим документом. За таких обставин враховуючи невиконання основним боржником ТОВ „Молокозавод" своїх зобов'язань перед ТОВ „Агрофірма „Дністровська", що виникли із договору поставки молочної продукції № 2 від 01.01.2015 р., в сумі 2 381 040,09 грн., а також враховуючи, що ТОВ „Мрія-Катранка" було створено шляхом виділу із ТОВ „Молокозавод", відповідно до ст. 109, 619 ЦК України, ст. 55 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ТОВ „Мрія-Катранка", за думкою позивача, має нести субсидіарну відповідальність за відповідним зобов'язанням ТОВ „Молокозавод", що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду. При цьому, позивач наполягає, що спірні зобов'язання ТОВ „Молокозавод" в будь-якому разі є такими, що виникли до моменту здійснення виділу та відповідний виділ ТОВ „Мрія-Катранка" на теперішній час не є завершеним, оскільки станом на 17.05.2019 року до відомостей відносно ТОВ „Молокозавод" не внесено інформацію про правонаступника ТОВ „Мрія-Катранка".
Ухвалою суду від 29.05.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1453/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання. Крім того, даною ухвалою суду, за клопотанням позивача, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ „Молокозавод" було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання вх. ГСОО №2-2433/19 про витребування доказів (том І а.с. 65-66), яке за результатами розгляду у судовому засіданні від 19.06.2019р. було задоволено судом частково та з приводу чого судом постановлено відповідну ухвалу, в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у судовому засіданні від 19.06.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 29.07.2019 року.
08.07.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №13436/19, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач позов вважає необґрунтованим, в зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволені позову з огляду на таке. Так, відповідач не погоджується з посиланнями позивача щодо направленості виділу саме на унеможливлення виконання рішення суду, якого на момент виділу не існувало. Повністю не погоджується з твердженнями позивача, що виділ ТОВ „Мрія-Катранка" не вважається завершеним, через відсутність в реєстрі відомостей щодо правонаступників ТОВ „Молокозавод", адже за думкою відповідача, вони не відповідають дійсності та відповідні відомості вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому відповідач зазначає, що усі зобов'язання, заборгованість по яких стягується з відповідача, виникли після завершення виділу, а отже не є пов'язаними із виділом, а тому на них не розповсюджується субсидіарна відповідальність юридичної особи, що утворилася в порядку виділу. Більш того, відповідач вважає, що із самого рішення Господарського суду Одеської області від 28.01.2019 року у справі №916/2718/18 вбачається, що зобов'язання ТОВ „Молокозавод" у вигляді 3% річних в розмірі 18 570,00 грн. та пені в розмірі 64 011,00 грн. не підлягають стягненню з відповідача, адже вони виникли вже після виділу, та не утворилися в наслідок виділу. Разом з тим, відповідач наполягає, що фактично вся заборгованість яку просить стягнути позивач, виникла після виділу та не утворювалася внаслідок виділу. Крім того, відповідач вважає, що ТОВ „Агрофірма „Дністровська" за відсутності окремої письмової вимоги у розумінні ч. 2 ст. 619 ЦК України не має права звертатися із відповідним позовом до відповідача. Водночас, відповідач наполягає, що з метою погашення заборгованості, 20.12.2018 року між ТОВ „Молокозавод" і ТОВ „Агрофірма „Дністровська" було укладено договір №12-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого ТОВ „Молокозавод" передає ТОВ „Агрофірма „Дністровська" право вимоги боргу до ТОВ „Південний хліб", яке виникло на підставі договору поставки №3 від 01.01.2018 року, договору поруки №1 від 16.03.2018 року, а також по всім іншим взаємовідносинам відповідно до яких ТОВ „Південний хліб" має заборгованість перед ТОВ „Молокозавод". За таких обставин, відповідач вважає, що укладення договору цесії свідчить про припинення зобов'язання ТОВ „Молокозавод" на суму 1 218 067,58 грн. шляхом передання відступного, а заміна сторони стягувача у справі №916/1785/18, за його думкою, свідчить про повну та безумовну згоду позивача на отримання відступного. Більш того, відповідач стверджує, що 26.12.2018 року між ТОВ „Молокозавод" і ТОВ „Агрофірма „Дністровська" було укладено договір №26-18 про задоволення вимог кредитора, відповідно до умов якого, ТОВ „Молокозавод" в рахунок часткового погашення боргу та з метою часткового задоволення кредиторських вимог, які виникли у ТОВ „Агрофірма „Дністровська" за договором поставки молочної сировини №2 від 01.01.2015 року, передає у власність ТОВ „Агрофірма „Дністровська" рухоме майно (вантажні автомобілі-молокоцистерни, харчові цистерни, фургони, дизельний генератор, молоконасоси, поглиблюючий насос та ін. згідно акту приймання-передачі орієнтовною вартістю 1 089 682,99 грн. При цьому, відповідач зазначає, що позивач ухиляється від реєстрації відповідного рухомого майна на свою користь, однак майно ТОВ „Молокозавод" не повертає та будь-яких претензій не висловлює. Водночас, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач в рамках виконавчого провадження у справі №916/2718/18 про стягнення заборгованості з ТОВ „Молокозавод" не довів до відома виконавця про знаходження у його розпорядженні рухомого майна ТОВ „Молокозавод" на яке може бути звернуто стягнення, між тим, вимагає стягнення такої заборгованості з ТОВ „Мрія-Катранка" у даній судовій справі. Отже, відповідач вважає, що основний боржник здійснив припинення основного зобов'язання шляхом передачі відступного в формі права вимоги на загальну суму 1 218 067,58 грн. та передачі відступного в формі рухомого майна на загальну суму 1 089 682,99 грн., тобто всього припинено зобов'язань шляхом передачі відступного на суму 2 307 750,57 грн., та в межах виконавчого провадження стягнуто 972 969,05 грн. Однак, як зазначає відповідач, за рішенням суду у справі №916/2718/18 всього стягувалося 3 344 986,47 грн. та зобов'язання ТОВ „Молокозавод" перед позивачем після передання відступного та стягнення за виконавчим провадженням залишилося не сплаченим в розмірі 64266,85 грн. (3 344 986,47 - 2 307 750,57 - 972 969,05 = 64266,85). При цьому відповідач стверджує, що за рішенням суду стягнуто 3% річних в розмірі 18 570,00 грн. та пеню в розмірі 64 011,00 грн., які не пов'язані із виділом та виникли після виділу, тобто відповідач наполягає, що сума заборгованості ТОВ „Молокозавод" перед позивачем відповідає сумі пені та 3% річних, які нараховані рішенням суду, яке винесено після завершення виділу, що свідчить, на думку відповідача, про відсутність у нього субсидіарної відповідальності. Разом з тим, відповідач наполягає, що основний боржник не відмовлявся від виконання зобов'язання, а навпаки повністю сплатив своє зобов'язання перед позивачем, отже позивач не має право пред'являти цей позов до відповідача.
26.07.2019 року до суду від відповідача надійшло клопотання вх. ГСОО №14983/19, згідно якого останній просить суд допустити до участі в справі експерта з питань права Степанову Т.В. та долучити висновок експерта з питань права Степанової Т.В. від 25.07.2019 року до матеріалів справи, а також врахувати його при винесенні рішення.
29.07.2019 року від позивача до суду надійшли письмові заперечення на клопотання про допуск експерта та залучення висновку експерта з питань права до матеріалів справи вх. ГСОО №15100/19, згідно яких позивач зазначає, що із змісту висновку експерта вбачається, що перед експертом не ставилися питання щодо застосування аналогії закону чи застосування аналогії права та зазначає, що такий висновок відтворює доводи відповідача, в зв'язку з чим, вважає, що він суперечить положенням ст. 108 ГПК України.
Ухвалою суду від 29.07.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Водночас, даною ухвалою суду підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 08.08.2019 року.
08.08.2019 року до суду від позивача надійшли пояснення вх. ГСОО №15813/19, згідно яких ТОВ „Агрофірма „Дністровська" з доводами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву не погоджується та зазначає, що виділ ТОВ „Мрія-Катранка" з ТОВ „Молокозавод" є завершеним 13.06.2019 року, оскільки запис про правонаступника ТОВ „Мрія-Катранка" був внесений саме у зазначену дату, а тому наполягає, що зобов'язання, які виникли на підставі рішення суду у справі №916/2718/18 у сумі 3 370 693,93 грн. мають враховуватись у відносинах між кредитором - ТОВ „Агрофірма „Дністровська" та основним і субсидіарним боржниками - ТОВ „Молокозавод" і ТОВ „Мрія-Катранка" відповідно. Більше того, позивач посилаючись на положення ст. 109 ЦК України, ч. 5 ст. 55 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та ч. 3 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" наполягає, що ТОВ „Мрія-Катранка" з урахуванням дати фактичного завершення виділу, несе субсидіарну відповідальність за всіма зобов'язаннями, які не перейшли від ТОВ „Молокозавод" за розподільчим балансом і виникли до 13.06.2019 року, в т.ч. по сплаті заборгованості на підставі рішення суду у справі №916/2718/18 та яка з урахуванням погашень, здійснених в межах виконавчого провадження становить 2 381 040,09 грн. (3370693,93 - 972969,05 = 2381040,09). Разом з тим, позивач стверджує, що посилання відповідача на зарахування зустрічних вимог на підставі договорів від 20.12.2018р. та від 26.12.2018р. є такими, що суперечать закону, тоді як обставини щодо зазначених договорів існували на час розгляду справи №916/2718/18 та були б підставою для зменшення відповідної суми боргу.
У судовому засіданні 08.08.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 22.08.2019 року.
За вх. ГСОО №16825/19 від відповідача надійшли пояснення, в яких він не погоджується з позицією позивача викладеною у письмових поясненнях та наполягає, що ТОВ „Мрія-Катранка" не може бути відповідачем у даній справі, оскільки його виділ із ТОВ „Молокозавод" завершено ще до відкриття провадження у справі №916/2718/18. Водночас, посилаючись на звернення з адвокатським запитом та отриманих відповідей, відповідач стверджує, що ТОВ „Мрія-Катранка" є правонаступником ТОВ „Молокозавод" ще 22.08.2018 року, однак не має нести будь-якої відповідальності у зв'язку з тим, що адміністратором Єдиного державного реєстру не було приведено програмне забезпечення у відповідність до закону. Разом з тим, відповідач наполягає, що він не був учасником справи №916/2718/18, а тому вважає обґрунтованими свої посилання на припинення зобов'язань шляхом відступного та подання відповідного позову вважає намаганням позивача подвійно стягнути відповідні грошові кошти.
Ухвалою суду від 22.08.2019 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 28.08.2019 року.
27.08.2019 року до суду від відповідача надійшла заява в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, в якій ТОВ „Мрія-Катранка" повідомляло суд про надання доказів понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення у справі.
Також, 27.08.2019 року до суду від відповідача надійшли письмові пояснення в яких відповідач звертає увагу суду на те, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був створений в 2003 році відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 року та на момент проведення реєстраційної дії 21-22.08.2018 року, був створений на підставі відповідного закону, стаття 32 якого встановлювала специфіку реєстрації виділу та не містила вимоги щодо внесення даних про правонаступника, між тим, після набрання чинності редакцією закону від 01.01.2016 року, реєстр у відповідність до нової редакції закону приведено не було. За таких обставин відповідач вважає, що вимога ч. 3 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань", якою і встановлено, що виділ вважається завершеним з моменту внесення відомостей про правонаступника є фактично такою, що не можливо виконати, а тому вона не відповідає принципу „якості закону", що вставлений Європейським судом з прав людини, в зв'язку з чим, ТОВ „Мрія-Катранка" та ТОВ „Молокозавод", виходячи із принципу законних очікувань, подавши заяви на реєстрацію змін відомостей про юридичну особу та про створення юридичної особи шляхом виділу, мали законні очікування, що в результаті реєстраційних дій виділ буде завершено і усі необхідні відомості в реєстр будуть внесені. З урахуванням викладеного відповідач стверджує, що виходячи із принципу законних очікувань, зазначені товариства мають право на визнання факту завершення виділу саме 22.08.2018 року і з боку суду, і з боку необмеженого кола юридичних та фізичних осіб, адже вони діяли законно в межах передбачених законом процедур, факту виділу та правонаступництва не приховували, і за нормальних обставин виділ мав би бути завершений. При цьому, відповідач наполягає, що він діяв добросовісно та під час проведення державної реєстрації створення юридичної особи шляхом виділу вказав, що є правонаступником ТОВ „Молокозавод", тобто не приховував цього факту.
У судовому засіданні від 28.08.2019 року та 18.09.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 18.09.2019р. та 25.09.2019р. відповідно.
У судовому засіданні 25.09.2019 року представники позивачів позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.09.2019 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ТОВ „Молокозавод" про дату, час та місце судових засідань повідомлялась належним чином шляхом направлення ухвал суду на юридичну адресу товариства, у судові засідання не з'являлась, про поважність причин відсутності не повідомляла, письмових пояснень по суті спору не надала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи "За зазначеною адресою не знаходиться", а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ „Молокозавод" у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідної особи.
В судовому засіданні 25.09.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 07.10.2019 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як зазначає позивач, в результаті неналежного виконання з боку ТОВ „Молокозавод" прийнятих на себе зобов'язань за договором постави молочної продукції № 2 від 01.01.2015р., у останнього виникла заборгованість за вказаним договором перед позивачем в сумі 3 262 405,47 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.01.2019 року по справі №916/2718/18 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дністровська" 3262405,47 грн. основного боргу, 18570,45 грн. - три відсотки річних, 47573,03 грн. - інфляційних витрат та 25460,19 грн. судового збору, що загалом становить 3 354 009,14 грн.
При цьому, позивач вказує на те, що станом на 16.05.2019 року вимоги виконавчого документу з примусового виконання рішення суду по справі №916/2718/18 виконані частково, залишок нестягнутої заборгованості складає 2 381 040,09 грн., що вбачається з листа приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Журид С.М. (том І а.с. 28-29 з оборотом).
Як зазначає позивач, враховуючи невиконання основним боржником ТОВ „Молокозавод" своїх зобов'язань перед ТОВ „Агрофірма „Дністровська", що виникли із договору поставки молочної продукції № 2 від 01.01.2015 р., в сумі 2 381 040,09 грн., а також враховуючи, що ТОВ „Мрія-Катранка" було створено шляхом виділу із ТОВ „Молокозавод", ТОВ „Мрія-Катранка", за думкою позивача, має нести субсидіарну відповідальність за відповідним зобов'язанням ТОВ „Молокозавод".
У відповідності до протоколу №1 загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Мрія-Катранка" від 20.08.2018 року було вирішено створити ТОВ „Мрія-Катранка" шляхом виділу з ТОВ „Молокозавод" із переданням йому згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків ТОВ „Молокозавод", при цьому, згідно розподільчого балансу заборгованість стягнута за рішенням суду у справі №916/2718/18, а також права та обов'язки за договором № 2 від 01.01.2015р. до ТОВ „Мрія-Катранка" ТОВ „Молокозавод" не передавались, що ніяким чином не заперечується позивачем у справі.
Так, відповідно до положень ст. 619 Цивільного кодексу України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 109 Цивільного кодексу України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 Цивільного кодексу України, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
У відповідності до ст. 47 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що виділом є створення одного або більше товариств із переданням йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення останнього.
Отже, у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
За приписами ч. 5 ст. 55 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", товариство, створене внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства, з якого здійснено виділ, які згідно з розподільним балансом не перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Товариство, з якого здійснено виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільним балансом перейшли до товариства, створеного внаслідок виділу. Якщо внаслідок виділу створено декілька товариств, вони несуть субсидіарну відповідальність спільно з товариством, з якого здійснено виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки товариства, з якого здійснено виділ, за окремим зобов'язанням, що існувало у нього до виділу, товариство, з якого здійснено виділ, та створені внаслідок виділу товариства несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що субсидіарна відповідальність товариства, створеного внаслідок виділу обмежується зобов'язаннями товариства, з якого здійснено виділ, що зазначені у розподільчому балансі. При цьому, зазначення зобов'язань у розподільчому балансі означає їх існування на момент виділу. Отже, покладення на товариство, створене внаслідок виділу субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, з якого здійснено виділ, які виникли після такого виділу є неможливим.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.
У відповідності до ч. 5 ст. 89 Цивільного кодексу України, зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Водночас, суд зазначає, що 22.08.2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію юридичної особи - ТОВ «Мрія-Катранка» про що здійснено реєстраційний запис за номером 1 549 136 0000 001792 із зазначеннням даних, що створена особа є правонаступником ТОВ «Молокозавод».
При цьому, сторонами у справі цілком визнається, що відомості про правонаступника ТОВ «Мрія-Катранка» до відомостей, які містяться у відповідному державному реєстрі про ТОВ «Молокозавод» були внесені лише 13.06.2019 року, що цілком відповідає відомостям, які зазначені у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявних в матеріалах справи.
Як встановлено матеріалами справи, згідно листа від 10.07.2019 року б/н (том ІІ а.с.126), державний реєстратор Сосніна Г.В. зазначила, що виділ відповідача з ТОВ «Молокозавод» було здійснено на підставі поданих 21.08.2018р. реєстраційних документів із внесенням відомостей про ТОВ «Мрія-Катранка» щодо правоприємників, однак не було внесенно відомості про ТОВ «Молокозавод», а саме, щодо його правонаступників, оскільки програмне забезпечення державного реєстру не було пристосоване до вимог діючого законодавства.
Зазначене вище цілком відповідає відомостям, які викладені ДП «Національні інформаційні системи» у листі вих. №2780/30-06 від 07.08.2019 року (том ІІ а.с. 128-129).
Водночас, суд зазначає, що в Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі „Волков проти України" зазначено, що в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов'язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", від 20.05.2010р. і "Тошкуце та інші проти Румунії", від 25.11.2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", та "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Разом з цим, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття "правомірні очікування" тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. ("Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").
Отже, за звичайних обставин, ТОВ „Молокозавод" та ТОВ „Мрія-Катранка" мали справедливі очікування на внесення відповідних відомостей щодо виділу, саме у момент здійснення відповідних реєстраційних дій, а тому ТОВ „Мрія-Катранка" не може нести відповідальність, в зв'язку з відсутністю відповідних відомостей в державному реєстрі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутність відомостей в державному реєстрі щодо правонаступників ТОВ «Молокозавод», з урахуванням здійснення 22.08.2018р. реєстрації ТОВ «Мрія-Катранка», як юридичної особи створеної шляхом виділу із ТОВ «Молокозавод» із внесенням відомостей про правонаступництво новоствореної особи, було поза волею даних осіб, без наявності у них будь-яких намірів щодо приховування відповідних відомостей та викликане фактично невідповідністю, на момент вчинення реєстраційних дій, програмного забезпечення та відсутністю можливості внесення відомостей щодо виділу з відповідної особи новоствореної юридичної особи та її правонаступництва.
За таких обставин у сукупності, суд зазначає, що виділ ТОВ „Мрія-Катранка" був завершений 22.08.2018 року, а тому така особа не має нести тягар, навіть у майбутньому, внаслідок не завершення відповідної реєстраційної дії чи її проведення у подальшому.
При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як встановлено судом під час розгляду справи №916/2718/18, на виконання умов договору на протязі 2018р. позивачем було поставлено відповідачу молоко на загальну суму 11 152 360,55 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними №16 від 31.01.2018р., №61 від 28.02.2018р., №95 від 31.03.2018р., №117 від 30.04.2018р., №19 від 31.05.2018р., №60 від 30.06.2018р.. №91 від 31.07.2018р., №133 від 31.08.2018р., №169 від 30.09.2018р., №209 від 31.10.2018р., №245 від 28.11.2018р. Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю "Молокозавод", в порушення взятих на себе зобов'язань, отриманий за договорами товар оплатило лише частково, несплаченою залишилась сума у розмірі 3 262 405,47 грн.
Водночас, як вже зазначалось вище за результатами розгляду судом зазначеної вище справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.01.2019 року по справі №916/2718/18 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Дністровська" 3262405,47 грн. основного боргу, 18570,45 грн. - три відсотки річних, 47573,03 грн. - інфляційних витрат та 25460,19 грн. судового збору, що загалом становить 3 354 009,14 грн.
Тобто, із змісту зазначеного вище рішення суду по справі №916/2718/18 вбачається, що заборгованість, яку просив стягнути позивач, виникла після виділу ТОВ „Мрія-Катранка" в зв'язку з чим, вона не може бути частково стягнута з відповідача у даній справі, оскільки відсутні підстави для застосування до ТОВ „Мрія-Катранка" субсидіарної відповідальності, як до особи, що була утворена внаслідок виділу з ТОВ „Молокозавод".
З огляду на встановлені обставини у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ „Агрофірма „Дністровська" про стягнення з ТОВ „Мрія-Катранка" грошових коштів у розмірі 2 381 040,09 грн.
До того ж, ТОВ „Агрофірма „Дністровська" при зверненні до суду з даним позовом не зазначило підстави, з наявністю яких норми ст. 619 Цивільного кодексу України пов'язують можливість застосування субсидіарної відповідальності, як то наявність відмови боржника щодо виконання зобов'язання.
Щодо тверджень відповідача з приводу погашення заборгованості ТОВ „Молокозавод" за договором шляхом передання відповідного майна та укладення правочинів щодо відступлення прав вимог суд зазначає, що предметом дослідження у даній справі не є встановлення судом розміру заборгованості ТОВ „Молокозавод" за договором поставки молочної продукції № 2 від 01.01.2015 р., а зазначені вимоги були предметом розгляду справи №916/2718/18 при цьому, усі питання щодо часткового виконання відповідного договору №2 від 01.01.2015р. внаслідок проведення взаємозаліків можуть бути вирішені безпосередньо між боржником та кредитором в процесі виконання зазначеного рішення.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07 жовтня 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська