"03" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2171/19
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Панасюк О.М.,
від відповідача: Алексєєв Д.В. - довіреність
третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2171/19
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) (02154, м. Київ, Русанівський б-р., 8)
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса для листування: 30400, с. Шепітовка, Хмельницька обл.)
про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою
1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№2224/19 від 31.07.2019р.) до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення суми у загальному розмірі 100700,00 грн.
Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро направлено на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суми сплаченого відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. та суми сплачених витрат на встановлення розміру збитків та збору документів в розмірі 700,00грн.
21.08.2019р. за вх.№16796/19 до Господарського суду Одеської області від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Надаючи заперечення в порядку ст.184 ГПК України відповідачем було зазначено, що саме ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що завдала матеріальної шкоди ОСОБА_2 , а також те, що ВЧ НОМЕР_1 не є відповідальним органом, який має нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду, оскільки не є власником майна, а останнє лише закріплене за ним на праві оперативного управління.
29.08.2019р. за вх.№17282/19 від позивача надійшла відповідь на відзив у порядку ст.184 ГПК України.
Так, посилаючись на положення ст.137 ГК України, ч.1 ст.1172 ЦК України, п.1.6. ст.1 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів”, вважає що позивач вірно звернувся з даним позовом до власника (володільця) транспортного засобу, що спричинив ДТП, а саме Військової частини НОМЕР_1 , а не до водія.
Також, Позивач посилаючись на постанову Великої палати Верховного суду від 05.12.2018р. зазначив, що шкода завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2019р. позовна заява вх.№2224/19 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2019р. прийнято позовну заяву (вх.№2224/19) до розгляду та відкрити провадження у справі, вирішено розглядати справу №916/2171/19 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
20.09.2019р. судом здійснено запит до органу державної влади, підприємств, установ, організацій, закладу, щодо доступу до персональних даних відносно ОСОБА_1 з метою належного повідомлення останніх про дату та час розгляду справи №916/2171/19.
У відповідь на запит від 20.09.20119р., отримано відповідь про те, що ОСОБА_1 по м. Одеса та Одеській області не знаходиться.
В процесі розгляду справи подані позивачем клопотання та заяви, які були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, відзначені у протоколах судових засідань.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст.248 ГПК України.
В судовому засіданні 03.10.2019р. Позивач позов підтримав, просив суд задовольнити його.
В судовому засіданні 03.10.2019р. Відповідач проти задоволення позову заперечував, проси відмовити у його задоволенні.
В судове засідання, призначена на 03.10.2019р., представник третьої особи не з'явився, пояснення щодо позову не надав.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
03.10.2019р. Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
11.04.2018р. у м. Одесі була скоєна дорожньо-транспортна пригода (ДТП), внаслідок чого автомобіль „VOLKSWAGEN” державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , отримав пошкодження.
Відповідно до Постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13.06.2018р. у справі №522/7080/18 визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.06.2018р. у справі №522/7080/18 встановлено, що 11.04.2018р. о 08:20 в м. Одесі, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки “УАЗ 469” державний номер НОМЕР_3 , рухаючись по вул. Армійська, 10 при виїзді на нерегульоване перехрестя, повертаючи ліворуч, не надав переваги у русі транспортному засобу марки „VOLKSWAGEN” державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, в наслідок чого транспортні засобу зазнали механічних ушкоджень.
Також у Постанові Приморського районного суду м. Одеси від 13.06.2018р. у справі №522/7080/18 було зазначено, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії БД №155589 від 11.04.2018р. та іншими матеріалами справи.
Відповідно до Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, транспортний засіб “УАЗ 469” державний номер НОМЕР_3 , належить військовій частині НОМЕР_1 .
Позивачем, обґрунтовуючи позовні вимоги було зазначено, що відповідно до вимог Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами - є обов'язковим.
Відповідно до витягу з Центральної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільна-правова відповідальність відповідача - Військової частини НОМЕР_1 не була застрахована.
Також було позивачем зазначено суду, що заподіяна шкода, яка виникла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) 11.04.2018р., не була відшкодована потерпілій особі.
В матеріалах справи наявний Поліс АМ/2077262 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів (код страховика 103), страхувальник - ОСОБА_2 , забезпечений транспортних засіб - „VOLKSWAGEN” державний номерний знак НОМЕР_2 .
Внаслідок пошкодження автомобіля „VOLKSWAGEN” державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка сталась 11.04.2018р., власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою від 16.07.2018р., у зв'язку з тим, що відповідно до п.п. а п. 41.1. ст. 41 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідно до ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна життю, здоров'ю та майну третіх осіб під час ДТП.
Відповідно до висновку від 24.04.2018р. №361/18 про оцінку автомобіля „VOLKSWAGEN” державний номерний знак НОМЕР_2 , складеного суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Шпак Олегом Володимировичем, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту зносу складає - 119603,62 грн., а також витрати Моторного (транспортного) страхового бюро України на встановлення розміру збитку та збір документів склали 700,00 грн.
За матеріалами справи вбачається, що відповідно до Наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України від 15.08.2018р. №7826 „Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих” ОСОБА_2 було сплачено грошову у розмірі 100 000,00 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Також наявне в матеріалах справи платіжне доручення №992511 від 15.08.2018р. засвідчує перерахування на користь ОСОБА_2 від Моторного (транспортного) страхового бюро України грошової суми у вигляді страхового відшкодування у розмірі 100 000,00 грн.
Також, позивачем було додано до матеріалів справи платіжне доручення №908917 від 11.06.2018р. як доказ перерахування на користь суб'єкта оціночної діяльності Фізичної особи-підприємця Шпак Олега Володимировича грошової суми у розмірі 700,00 грн.
Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро направлено на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суми сплаченого відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. та суми плачених витрат на встановлення розміру збитків та збору документів в розмірі 700,00 грн.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За положеннями ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За положеннями ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно до ч.ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Положеннями п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки” № 4 від 01.03.2013 року роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
Пунктом 1 ст.1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як визначено п.1.6. ст.1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до п. 22.1. та п. 22.2 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Положеннями пп. 33.1.4. п.33.1. ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” зазначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Як передбачено пп. а) п.41.1. ст.41 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7. статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до п.п. 38.2.1. та 38.2. ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону; до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій.
Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст.ст.1, 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”).
Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням (ч.ч.1, 2 ст.137 ГК України).
Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.ч.1, 3, 4 ст.225 ГК України).
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).
З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).
Так, Відповідачем надавались заперечення щодо відсутності в нього обов'язку відповідати за завдану шкоду через те, що автомобіль - УАЗ 469, державний номер НОМЕР_3 яким було завдано майнову шкоду застрахованому автомобілю є державним майном, належить на праві власності Міністерству Оборони України, а у Відповідача перебуває лише в оперативному управлінні.
Суд не приймає зазначений аргумент Відповідача як належний та допустимий, оскільки в силу приписів ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Крім того згідно з п.1.6. ст.1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, відносить до власників транспортних засобів - юридичні осіб, які, зокрема, є законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права господарського відання, що спростовує наведені твердження відповідача.
Згідно з п. п. 38.2.1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Таким чином до Позивача в силу підпункту 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", після сплати страхового відшкодування потерпілому перейшло право регресної вимоги до розпорядника джерелом підвищеної небезпеки - транспортного засобу, яким є саме Військова частина НОМЕР_4 .
У ході розгляду справи судом було встановлено, що водій автомобіля УАЗ 469, держ.номер НОМЕР_3 , яким було завдано майнову шкоду застрахованому автомобілю - ОСОБА_1 був військовослужбовцем та на час скоєння ДТП та проходив строкову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Отже, на підставі положень ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини щодо службових відносин ОСОБА_1 із Військовою частиною НОМЕР_1 є загальновідомими, не заперечуються іншими учасниками справи, а тому не потребують доказуванню у даному судовому провадженні.
З урахуванням роз'яснень, викладених у постанові ВГСУ № 4 від 01.03.2013 року, суд критично оцінює доводи Відповідача, в частині того, що завдану під час ДТП шкоду, має відшкодовувати ОСОБА_1 , оскільки ст. 1172 ЦК України чітко передбачено, що саме юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
При цьому суд зазначає, що після виконання рішення по цій справі, Відповідач не позбавлений права звернення в порядку регресу з позовними вимогами до ОСОБА_1 , відповідно до ст. 1191 ЦК України.
Інші доводи та заперечення Відповідача не спростовують висновків до яких дійшов суд в процесі розгляду цієї справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суми сплаченого відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. та суми плачених витрат на встановлення розміру збитків в розмірі 700,00 грн., оскільки такі вимоги є обґрунтованими, законними і підтвердженими відповідними доказами.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 76, 86, 129, 202, 237-240 ГПК України суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) 02154, м. Київ, Русанівський б-р., 8, код ЄДРПОУ 21647131) суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп., суму витрат на встановлення розміру збитків в розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна)грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 08 жовтня 2019р.
Суддя О.В. Цісельський