Єдиний унікальний номер 233/1914/19 Номер провадження 22-ц/804/2349/19
08 жовтня 2019 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Будулуци М.С.
суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В.
за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (справа № 233/1914/19, суддя Наумик О.О., судове рішення ухвалено в м. Костянтинівка Донецької області),-
В березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (скорочено- АТ «Укрзалізниця», перейменовано з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») про стягнення нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 21 275,20 грн. (сума до виплати - 17 069,15 грн.)
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 1 вересня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» техніком 1 категорії дільниці колійних машин №2 виробничого підрозділу «Дебальцівський колійний ремонтно-механічний завод» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.
Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 21 275,20 грн. (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 17 069,15 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи.
Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача у зв'язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона не може.
Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Добровільно сплатити їй заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 15 914 грн. 16 коп.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106, (стягувач Державна судова адміністрація України), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
З рішенням не погодилось Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись не неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що по факту захоплення 17 березня 2017 року адміністративних будівель структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» були відкриті кримінальні провадження №12017050420000286 та №12017050420001019 за ознаками ст. 341 КК України.
Висновком торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливило виконання відповідачем зобов'язань, передбачених зокрема статтями 115, 116 КЗпП України.
Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого часу», N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились на непідконтрольній Україні території, тому підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт, визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості.
Суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі довідки, яка не містить назви підприємства, від імені якого складено документ, дати складання та підписана особою, яка не наділена повноваженнями на підписання документів від імені підприємства.
Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась.
Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явились, але про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач через оголошення на офіційному сайті Донецького апеляційного суду, а відповідач - судовою повісткою (а.с. 89, 90, 91). Позивач просила в заяві розглянути справу без її участі, позов підтримала в повному обсязі (а.с. 95 - 96).
Апеляційний суд вважав можливим розглянути справу за відсутністю позивача та представника відповідача, оскільки, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні.
За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 з 01 серпня 1990 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.
17 липня 2017 року звільнена за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Зазначені обставини підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 11-15).
З довідки, наданої позивачем за період з березня 2017 року по липень 2017 року, позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 21 275,20 грн., у тому числі: березень - 4 052,69 грн., квітень - 2 797,31 грн., травень - 2 797,31 грн., червень - 443,44 грн., липень - 11 184,45 грн. (а.с. 4)
Сума до виплати визначена в розмірі 17 069,15 грн., у тому числі: березень - 3 225,62 грн., квітень - 2 224,37 грн., травень - 2 224,37 грн., червень - 443,44 грн., липень - 8 951,35 грн.
Відомістю на виплату грошей №21 (а.с. 57) підтверджена обставина виплати позивачу заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1 154,99 грн., яка відповідає розміру її нарахування до виплати (довідка від 06 червня 2019 року №494/1 - на а.с. 56) в період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року.
Тобто, з зазначеної довідки вбачається факт виплати відповідачем позивачу 1 154,99 грн. за першу половину березня 2017 року.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника на отримання заробітної плати, а тому частково задовольнив його позовні вимоги, із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати після утримання обов'язкових податків та зборів у загальному розмірі 15 914,16 грн. (17 069,15 грн. - 1 154,99 грн.).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу законів про працю, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, при звільненні не отримав усі належні йому платежі. Майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з'ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого, заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах.
З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 21 275,20 грн. (сума до виплати 17 069,15 грн.) (а.с. 4).
На виконання ухвали суду першої інстанції від 16 квітня 2019 року, відповідачем надано довідку за № 494/1 від 06 червня 2019 року, яка містить інформацію про те, що дохід ОСОБА_1 за останні 6 місяців складався з нарахувань за березень 2017 року у розмірі 1 448,71 грн. Сума до виплати, з урахуванням утримань, визначена в розмірі 1 154,99 грн. (а.с. 56).
Зазначена сума була виплачена позивачу 25 липня 2017 року, що підтверджено Відомістю на виплату грошей№21 за березень 2017 року, яка містить особистий підпис ОСОБА_1 про одержання 1 154,99 грн.(копія на а.с.57).
Стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 914,16 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату лише за першу половину березня 2017 року, а щодо інших сум, то відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем.
Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо.
За змістом статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Статтями 77,78 ЦПК України передбачено, що належними і допустимими є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідку, згідно якої сума нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 21 275,20 грн. (сума до виплати 17 069,15 грн.) (а.с.4).
Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, яка містить підпис директора Панасюка Ю.М. , головного бухгалтера Голєвої Л.О. , проте не містять логотипу, печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку.
Між тим, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви, оскільки в довідках зазначена наявність заборгованості за березень - липень 2017 року в сумі - 21 275,20 грн. (сума до виплати 17 069,15 грн.).
Проте, така інформація спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України в Донецькій області на запит суду апеляційної інстанції, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 4 052,69 грн., а в інші місяці (квітень-липень 2017 року) - 0,00 грн. (а.с. 84).
Відповідно до п. 11 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).
Таким чином, надана позивачем довідка (а.с. 4) не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості АТ «Українська залізниця» по заробітній платі в сумі 21 275,20 грн. (а з утриманням податків - 17 069,15 грн.) за спірний період перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані.
На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов висновку, що розмір нарахованої заробітної плати позивача в березні 2017 року складав 4 052,69 грн., що підтверджується індивідуальною відомістю про застраховану особу (форма ОК-7) (а.с. 84).
Водночас, з довідки АТ «Українська залізниця» від 06 червня 2019 року № 494/1 вбачається, що за березень 2017 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 448,71 грн. (без утримання податків) (а.с. 37), що відображає її дохід за першу половину березня 2017 року, а в інші місяці - 0,00 грн.
З Відомості на виплату грошей № 21 за березень 2017 року видно, що ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 154,99 грн. (з урахуванням утриманих податків), що підтверджується її особистим підписом (а.с. 38).
Враховуючи те, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 448,71 грн. (без утримання податків), апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 2 603,98 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, виходячи з розрахунку: 4 052,69 грн. - 1 448,71 грн. ( а.с. 56, 84).
Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов'язки та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості з заробітної платі за спірний період підлягає зміні - зменшенню розміру стягнення цієї заборгованості до 2 603,98 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.
Доводи відповідача про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі, оскільки форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Проте, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати, та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст.47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
Обов'язок роботодавця стосовно виплати заборгованості з заробітної плати, не пов'язаний з настанням будь-яких форс - мажорних обставин, а випливає з вимог законодавства, що регулює трудові правовідносини.
Встановивши, що рішення суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого судом неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2 603,98 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 94,05 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку 2 603,98 грн. - розмір задоволених вимог помножені на 768,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав оплаті при поданні позову, поділений на 21 275,20 грн. - розмір заявлених позовних вимог.
Від сплати судового збору за подачу позову ОСОБА_1 звільнена на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (з наступними змінами і доповненнями).
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 69).
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 011,53 грн., виходячи з розрахунку: із розрахунку 21 275,20 грн. - 2 603,98 грн. = 18 671,22 грн. - розмір задоволених вимог за апеляційною скаргою, помножений на 1 152,60 грн. - розмір судового збору, що оплачений при поданні апеляційної скарги, поділений на 21 275,20 грн. - розмір вимог за апеляційною скаргою.
Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 94,05 грн. у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 011,53 грн., то відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат у загальній сумі 917,48 грн. (1 011,53 грн. - 94,05 грн.).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року в частині стягнення розміру заборгованості по заробітній платі та судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у розмірі 2 603 (дві тисячі шістсот три) гривні 98 копійок без утримання податку та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в розмірі 917 (дев'ятсот сімнадцять) гривень 48 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді:
Повний текст постанови складений 08 жовтня 2019 року.
Суддя Донецького апеляційного суду Будулуца М.С.