22-ц/804/2434/19
264/2244/18
03 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Мироненко І.П.
суддів: Баркова В.М., Пономарьової О.М.
за участі секретаря Сидельнікової А.В.
сторони:
позивач - Головне управління національної поліції в Донецькій області
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Донецькій області на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2019 року у складі судді Литвиненко Н.В. (повний текст виготовлено 03 липня 2019 року)
У травні 2018 року позивач ГУНП в Донецькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП). Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 20 197 грн. 59 коп. в рахунок відшкодування матеріальних збитків та судові витрати у розмірі 1762 грн.
Позов мотивовано тим, що 23 березня 2016 року о 18 год. 40 хв. в Іллічівському районі м.Маріуполя по вул.Покришкіна напроти будинку №98 сталася ДТП за участю належного ГУНП в Донецькій області службового автомобіля HYUNDAI TUCSON, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та належного на праві власності ОСОБА_1 автомобіля ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 Постановою Іллічівського районного суду Донецької області від 08 квітня 2016 року водій ОСОБА_2 визнаний винним та притягнутий до відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ-2107 на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий союз». Відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності від 04 листопада 2016 року №834/16 вартість матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ HYUNDAI TUCSON, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без врахування втрати товарної якості складає 20 197 грн. 59 коп. На звернення позивача 18 січня 2017 року щодо виплати страхового відшкодування ПрАТ «Європейський страховий союз» не було здійснено жодних виплат. У відповідь на претензію щодо неправомірного затягування строків виплати страхового відшкодування та порушення законодавства України про страхування МТСБУ було повідомлено, що членство ПрАТ «Європейський страховий союз» припинено в МТСБУ, а тому вони не мають заходів впливу на страховика. МТСБУ здійснює виплати за зобов'язаннями ПрАТ «Європейський страховий союз» лише фізичним особам. Оскільки ГУНП в Донецькій області є юридичною особою, тому позивач був вимушений звернутися до суду. З інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відносно ПрАТ «Європейський страховий союз» відкрито численна кількість виконавчих проваджень щодо стягнення грошових коштів. Тому, навіть за умови позитивного рішення господарського суду про стягнення грошових коштів зі страховика, існує імовірність невиконання даного рішення боржником. Враховуючи, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і не може бути обмежене чи припинено з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, позов пред'явлено до власника транспортного засобу ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення позову посилався на те, що продав автомобіль ВАЗ-2107 ОСОБА_2 приблизно 6 років назад, тому вважав, що саме він повинен сплачувати суму відшкодування.
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що судом не встановлено, що водій ОСОБА_2 неправомірно володів на час ДТП транспортним засобом, його вину у вчиненні ДТП доведено, тому на підставі ст.ст. 1166, 1187 ЦК саме він є відповідальним за заподіяну внаслідок ДТП шкоду. Докази того, що відповідач ОСОБА_1 є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду, позивач суду не надав.
Не погодившись з рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 червня 2019 року ГУНП в Донецькій області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не взяв до уваги положення ст.1187 ЦК України яка регулює відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на яку позивач посилався у позовній заяві у якості одного із засобів захисту прав потерпілої особи шляхом стягнення матеріальної шкоди з власника джерела підвищеної безпеки. Позивач у позовній заяві не посилався на вину або невинуватість відповідача. Посилання відповідача, що він продав автомобіль ОСОБА_2 шість років тому не заслуговують уваги, адже у матеріалах справи відсутні відповідні докази. Вважає, що саме відповідач, як власник транспортного засобу, у повній мірі відповідає за нього, як власник джерела підвищеної небезпеки.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали та в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Про поважність причин неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду не надали.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Зважаючи на положення ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка вказаних осіб визнана такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що власником транспортного засобу ВАЗ 2107 реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 від 12 травня 2001 року.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22 квітня 2015 року власником автомобіля HYUNDAI TUCSON реєстраційний номер НОМЕР_1 є автогосподарство при ГУМВС України в Донецькій області.
23 березня 2016 року о 18 год. 40 хв. в Іллічівському районі м.Маріуполя по вул. Покришкіна напроти будинку №98, керуючи автомобілем ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 рухався не дотримуючись безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення із зупиненим автомобілем HYUNDAI TUCSON, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водію ОСОБА_3 була завдана матеріальна шкода, розмір шкоди встановлюється. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.13.1 Правил дорожнього руху України.
Постановою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 08 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.
Згідно висновку №834/16 про оцінку збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу від 04 листопада 2016 року вартість матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ HYUNDAI TUCSON реєстраційний номер НОМЕР_1 без врахування втрати товарної якості складає 20 197 грн. 59 коп.
Позивач підтвердив, що ПрАТ «Європейський страховий союз» не проводив страхових виплат, а звернення із претензією щодо неправомірного затягування строків виплати залишилися без відповіді.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки вимоги до відповідача ОСОБА_1 заявлені лише у зв'язку з тим, що він є власником автомобіля (джерела підвищеної небезпеки).
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України). Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306).
Суд першої інстанції надав належну оцінку тій обставині, що ОСОБА_2 мав право керувати автомобілем марки ВАЗ-2107 і здійснював його фактичну експлуатацію, а позивач не спростував таких висновків, тому правильно вважав необґрунтованими позовні вимоги до власника цього автомобіля ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку в силу вимог статтей 12, 76-80, 81,89 ЦПК України, а також достатньо повно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Статтею 89 ЦК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку к зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо оцінки доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування матеріального і процесуального права, ці висновки відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
З матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що суд при розгляді справи допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга ГУНП задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а рішення суду залишено без змін, питання про перерозподіл судових витрат апеляційним судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2019 року.
Головуючий І.П. Мироненко
Судді: В.М. Барков
О.М. Пономарьова