ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 жовтня 2019 року № 640/3739/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до третя особа Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (01011, м.Київ, вулиця Арсенальна, 9/11) Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві (04212, м.Київ, вулиця Миколи Кагарлицького, 2Д)
про скасування запису ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - відповідач), за участю третьої особи - Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просить: скасувати запис в автоматизованій системі МВС про перебування під арештом автомобіля марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що був накладений відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління міста Києва для забезпечення виконання ВП №14689694.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що дії відповідача щодо внесення інформації в базу даних автоматизованої інформаційної системи МВС про перебування вантажного автомобіля марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під арештом, що був накладений відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві для забезпечення виконання ВП №14689694 є такими, що порушують його право на здійснення користування та розпорядження власним автомобілем.
Також позивач зазначила, що згідно Єдиного реєстру боржників станом на 04 березня 2019 року відсутня інформація відносно ОСОБА_2 як боржника. Крім того, приватним нотаріусом під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з'ясовано, що станом на 04 вересня 2018 року будь-які обтяження рухомого майна та податкова застава на автомобіль марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача стверджував, що відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, у разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться.
Також, представник відповідача просив врахувати, що арешт на транспортний засіб накладено 13 серпня 2009 року, а Регіональний сервісний центр МВС у місті Києві створено 07 листопада 2015 року, тобто оскаржуваний запис вносився не відповідачем.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ОСОБА_2 на праві власності належав транспортний засіб - автомобіль марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
04 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макухою О.О. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зі змісту якого вбачається, що спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .
Спадщина, на яку видано дане свідоцтво, складається з: вантажного автомобіля марки IVECO S1, 2003 року випуску, фургон вантажний, номер шасі 9кузов , рама, коляска) № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 15 вересня 2009 року, що належав померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобі НОМЕР_3 , виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 15 вересня 2009 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04 вересня 2018 року будь-які обтяження рухомого майна та податкова застава відсутні.
Також, у зазначеному свідоцтві про право на спадщину за заповітом вказано, що відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» автомобіль підлягає державній реєстрації у відповідному органі Державтоінспекції протягом 10 діб.
Позивач повідомила, що під час прийняття спадщини з'ясувалось, що автомобіль марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 може перебувати під арештом.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №14689694 та скасування арешту (заборони на відчуження) майна, що належало боржнику - ОСОБА_2 .
За результатами розгляду вказаної заяви Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві листом №1652 повідомив позивачу, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень по ВП №14689694, 16 грудня 2011 року державним виконавцем на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого провадження.
Крім того, відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25 грудня 2008 року №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, а після закінчення вказаного строку виконавче провадження підлягає знищенню. У зв'язку з наведеним, відділ не мав можливості надати для ознайомлення вказане виконавче провадження.
Також, 19 лютого 2019 року адвокат позивача надіслав до Регіонального сервісного центру МВС у місті Києві запит, у якому просив повідомити:
- хто на даний час значиться в реєстрі власником вантажного автомобіля марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- чи перебуває вантажний автомобіль марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на даний час в арешті.
У відповідь на адвокатський запит Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві повідомив, що згідно даних автоматизованої інформаційної системи МВС станом на 27 лютого 2019 року транспортний засіб IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано на громадянина ОСОБА_2 перебуває під арештом, що накладений відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві для забезпечення виконання ВП №14689694.
Позивач, вважаючи наявність запису про арешт транспортного запису таким, що порушує її права та законні інтереси, звернулась до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Станом на момент прийняття постанови про арешт майна боржника від 13 серпня 2009 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (далі - Закон №606-ХIV).
Вимогами статті 17 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Частиною 1 статті 25 Закону №606-ХIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
При цьому, пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону №606-ХIV визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Зі змісту листа Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві №1652 вбачається, що16 грудня 2011 року державним виконавцем на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого провадження.
Вимогами частини 4, 5 статті 47 Закону №606-ХIV визначено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Наслідки завершення виконавчого провадження врегульовані статтею 50 Закону №606-ХIV (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у межах ВП №47007920).
Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Наведене в сукупності свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону №606-ХIV, виконавче провадження не вважається закінченим, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторно пред'явити виконавчий документ до примусового виконання, а державному виконавцю не надано право зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Тобто, у розумінні положень Закону №606-ХIV виконавче провадження не було закінчено, що свідчить про те, що повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку з відсутністю майна у боржника, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, у даному випадку, з майна, яке належало батьку позивача - ОСОБА_2 .
Водночас, суд звертає увагу, що вимогами статті 60 Закону №606-ХIV (чинний до 05 січня 2017 року) та статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (чинний на момент вирішення даної справи) особі, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, надано право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частини 4, 5 статті 59 Закону №1404-VIII.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача як особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, до суду із позовом про зняття арешту із майна. Також, в матеріалах справи відсутні докази зняття арешту за рішенням суду або ж зняття такого арешту виконавцем, а відтак і відсутні підстави для скасування запису про наявність арешту.
Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 (далі - Порядок №1388).
Пунктом 2 Порядку №1388 визначено, що цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.
Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів (крім транспортних засобів, визначених абзацом другим пункту 12 цього Порядку) сервісними центрами МВС може проводитися через центри надання адміністративних послуг, утворені відповідно до Закону України «Про адміністративні послуги», на основі рішень, узгоджених між сервісними центрами МВС та органами, які прийняли рішення про утворення центрів надання адміністративних послуг (пункт 3 Порядку №1388).
Вимогами пункту 6 Порядку №1388 транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг.
Згідно пункту 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Відповідно до пункту 8 Порядку №1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу проводиться на підставі заяви власника, поданої особисто або уповноваженим представником, в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
При цьому, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку є, зокрема, свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати.
Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків. У разі проведення державної реєстрації транспортних засобів через центри надання адміністративних послуг документи, необхідні для отримання адміністративної послуги, приймаються з урахуванням положень інформаційної картки на таку послугу, яка надається сервісними центрами МВС органам, що утворили центри надання адміністративних послуг (пункт 8 Порядку №1388).
Суд звертає увагу, що у позивача наявний документ, що підтверджує правомірність набуття права на транспортний засіб - автомобіль марки IVECO S1, номер шасі № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до сервісного центру МВС або до центру надання адміністративних послуг з метою перереєстрації вказаного транспортного засобу.
Суд також враховує, що вимогами пункту 15 Порядку №1388 передбачено, що у разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться. Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.
Тобто, у разі наявності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обмеження, реєстрація транспортного засобу проводиться без письмової згоди обтяжувача (заставодержателя) у разі переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, що має місце у даному випадку.
Відтак, у сервісного центру МВС відсутні підстави для відмови у реєстрації транспортного засобу виключно через наявність запису про обтяження у випадку разі переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача особисто або через уповноваженого представника до сервісного центру МВС або до центру надання адміністративних послуг з реєстрації транспортного засобу та отримання відмови у такій реєстрації з підстав наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обмеження.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Тобто, захисту в межах адміністративного судочинства підлягає порушене право позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог Закону діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями та/або бездіяльністю.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
В даному випадку, суд, з урахуванням наведеного в сукупності, прийшов до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки у випадку незгоди із наявністю у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про арешт транспортного засобу, належним способом є звернення до суду із позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено вимогами статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Суд також враховує, що позивач не зверталась до відповідача із заявою про реєстрацію транспортного засобу, не отримувала жодних відмов у здійсненні такої реєстрації, відповідно між позивачем і відповідачем не виникло правовідносин та відсутнє порушене право позивача з боку відповідача як суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві (01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11, код ЄДРПОУ 40112076)
Третя особа: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (04212, місто Київ, вулиця Миколи Кагарлицького, 2-Д, код ЄДРПОУ 35018577).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук