07 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2342/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання неправомірною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 07.08.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ЧУ ГУДФС у Чернігівській області), у якому просить визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-09004-17.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він підприємницькою діяльністю не займається, доходу від здійснення останньої не отримує.
Ухвалою судді від 09.08.2019 поновлено позивачу строк на звернення до суду з позовом, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-деннийстрок для надання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУДФС у Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та пояснило, що оскільки станом на дату винесення вимоги ОСОБА_1 не перебував в процесі припинення та не був знятий з обліку як фізична особа-підприємець, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок» 06.11.2018 було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 в сумі 8 448,00 грн. та за 1-3 квартали 2018 року в сумі 7 371,54 грн. Всього в сумі 15 819,54 грн. Вважає, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений у повному обсязі, враховуючи такі обставини.
Судом встановлено, що 15.04.2005 ОСОБА_1 було зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис (а.с. 27-28). Згідно ідентифікаційних даних позивач перебував на обліку в ГУДФС у Чернігівській області (стан 11 - припинено, але не знято з обліку).
06.11.2018 ЧУ ГУДФС у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9004-17, якою ОСОБА_1 нараховано зобов'язання з єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. (а.с. 11).
Вказана вимога була направлена відповідачем до Чернігівського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області для примусового виконання. Постановою державного виконавця від 13.05.2019 відкрито виконавче провадження №59044850 та звернуто стягнення на заробітну плату позивача, про що винесено постанову від 21.05.2019 (а.с. 12-15).
Про винесення ЧУ ГУДФС у Чернігівській області вимоги від 06.11.2018 №Ф-9004-17 позивач дізнався 31.07.2019, отримавши у роботодавця довідку №310 про стягнення з його доходів боргу в розмірі 20% згідно виконавчого провадження №59044850 від 21.05.2019 (а.с. 15).
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ).
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, особа зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі. При цьому, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності, а з 2017 року - в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Одночасно пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону №2464).
Як вбачається із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 03.02.2016 по 26.09.2017 працював найманим робітником на ТОВ «Агротел» (а.с. 33-37). Відповідно до довідки ТОВ «Аеровей» від 02.10.2019 №407, позивач з 23.02.2018 по теперішній час перебуває у трудових відносинах з вказаним товариством, як найманий працівник (а.с. 32).
У свою чергу, відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Суд звертає увагу, що позивач протягом вказаного періоду був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального. У зв'язку з наведеним, одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ОСОБА_1 є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру.
Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 наголошував, що фактично не здійснював підприємницьку діяльність. Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.
Також відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).
В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд зазначає, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А N 98).
Суд наголошує, що в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06)).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки спірну вимогу винесено ЧУ ГУДФС у Чернігівській області, яке не має статусу юридичної особи, а є структурним підрозділом ГУДФС у Чернігівській області, саме за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача має бути стягнуто понесені ОСОБА_1 витрати.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання неправомірною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-9004-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2019 року.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Чернігівське управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000).
Суддя С.В. Бородавкіна