вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" вересня 2019 р. Справа№ Б11/013-10
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Сотнікова С.В.
Іоннікової І.А.
секретар судового засідання Камінська Т.О.
За участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 25.09.2019
розглянувши матеріали апеляційної скарги Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області
на ухвалу господарського суду Київської області від 11.12.2018 (повний текст підписано 17.12.2018)
у справі № Б11/013-10 (суддя Наріжний С.Ю.)
за заявою Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (далі - ДФС у Київській області)
до відповідача 1 закрите акціонерне товариство «Київський м'ясопереробний завод» (далі - ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод»; Завод)
та відповідача 2 приватного підприємства «Сігма» (далі - ПП «Сігма»; Підприємство)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель
в межах справи № Б11/013-10
за заявою малого підприємства «Плай» у формі ТОВ (далі - МП «Плай»)
до ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод»
про банкрутство
МП «Плай» звернулося до Господарського суду Київської області з заявою про банкрутство ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод».
09.02.2010 ухвалою суду порушено провадження у справі згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство; в редакції, чинній до 19.01.2013).
19.11.2014 постановою господарського суду Київської області визнано банкрутом ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод», відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.
У червні 2015 до Господарського суду Київської області надійшла заява кредитора у справі ДФС у Київській області до відповідачів ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» та ПП «Сігма» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009, з підстав, передбачених статтею 20 Закону про банкрутство та у зв'язку з невідповідністю правочину загальним нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2015 заяву задоволено повністю, а постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 вказану ухвалу залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05.07.2018 постанову суду апеляційної інстанції від 18.04.2018 та ухвалу місцевого суду від 08.07.2015 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2018 у справі № Б11/013-10 відмовлено у задоволенні заяви ДФС у Київській області до ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» та ПП «Сігма» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ДФС у Київській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу господарського суду Київської області від 11.12.2018 скасувати, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.01.2009 не житлових будівель (адміністративний корпус під літерою «А» загальною площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» загальною площею 2 806 м 2, що розташовані у Києво-Святошинському районі Київської області, м. Вишневе, вул. Промислова, 9), укладений ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» та ПП «Сігма».
Апеляційна скарга мотивована тим, що ринкова вартість відчужуваного майна на момент вчинення спірного правочину була значно вищою (20 187 800 грн.), ніж вартість встановлена Договором (46 621 грн.), а в силу статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для визнання такого правочину недійсним. Крім того, відповідно до затвердженого ухвалою господарського суду Київської області від 24.04.2013 реєстру кредиторів - сума кредиторської заборгованості становить - 21 639 081 грн., тобто вартість відчуженого майна, яке було продане боржником за значно меншою ціною перед порушенням провадження у справі про банкрутство, було б достатньо для покриття майже усіх конкурсних кредиторських вимог боржника, разом з тим, ДФС Київської області зазначає, що оспорюваний правочин відчужено за заниженою вартістю без мети отримання прибутку, а з метою виведення активів боржника, що спричинило збитки кредиторам банкрута.
Відповідно до витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа неодноразово передавалась на розгляд колегій суддів у різних складах у зв'язку з обставинами, викладеними в ухвалах Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31.07.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.09.2019.
25.09.2019 у судове засідання з'явилися представники апелянта та ПП «Сігма» та надали пояснення по суті справи.
У відповідності до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Частиною одинадцять статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, врахувавши думку учасників провадження у даній справі, що з'явилися у судове засідання щодо відсутності необхідності відкладати розгляд апеляційної скарги, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження у справі, які не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 25.09.2019 уповноважений представник апелянта надав пояснення по суті спору, апеляційну скаргу просив задовольнити, представник ПП «Сігма» просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу господарського суду Київської області від 11.12.2018 у справі № Б11/013-10 залишити без змін.
Колегією суддів на підставі частини сьомої статті 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з такого.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
19.01.2009 ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» (продавець) та ПП «СІГМА» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель, а саме: адміністративний корпус під літерою «А» загальною площею 850,9 м2 та виробничий корпус під літерою «Б» загальною площею 2 806 м2 (знаходяться на земельній ділянці площею 1,2928 га за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 9) (далі - Договір).
Вартість відчуженого ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» майна складає 46 621 грн. (пункт 3 Договору).
Згідно пункту 4 договору, балансова вартість нежилої будівлі під літерою «А» становить - 2 789, 57 грн., нежилої будівлі під літерою «Б» становить - 36 061, 26 грн.
Передбачене договором майно було передане продавцем покупцю відповідно до Акту приймання-передачі нежилих будівель від 19.01.2009.
09.02.2010 ухвалою господарського суду Київської області порушено провадження у справі № Б11/013-10 про банкрутство ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод» за заявою МП «Плай» в порядку загальних норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Обґрунтовуючи заяву та апеляційну скаргу апелянт посилається на норму статті 20 Закону про банкрутство, а також на невідповідність правочину статті 215 ЦК України, оскільки правочин укладено за заниженою вартістю. Крім того, покупцем не виконано обов'язку за спірним правочином, а саме оплати отриманого майна, що, на думку ДФС у Київській області свідчить про те, що Боржником вказаний договір було укладено не з метою отримання прибутку, а з метою виведення активів товариства, що спричинило збитків кредиторам.
Частиною першою статті 20 Закону про банкрутство встановлено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Як вірно зауважено господарським судом Київської області, на виконання вказівки Верховного суду в постанові від 05.07.2018 у даній справі, вказана стаття була внесена до Закону про банкрутство Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI, а спірний договір підписано у 2009 році.
Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 22.12.2011 № 4212-VI встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом.
Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом.
Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Враховуючи, що спірний Договір укладено сторонами 19.01.2009, провадження у справі про банкрутство Боржника порушене 09.02.2010 та постанова про визнання Боржника банкрутом винесена 19.11.2014, господарський суд Київської області дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування у даному випадку статті 20 Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, та в даній справі можуть застосовуватись лише положення Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, що регулюють ліквідаційну процедуру та продаж майна в провадженні у справі про банкрутство.
Виходячи з наведеного, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду Київської області про відхилення посилання апелянта на наявність спеціальної підстави визнання правочину недійсним згідно статті 20 Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, редакція Закону про банкрутство, що була чинна станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Київський м'ясопереробний завод», до 19.01.2013, не передбачала права кредитора у справі про банкрутство ініціювати питання щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо посилань ДФС Київської області на те, що оспорюваний правочин не відповідає статті 215 ЦК України, а саме відчужено майновий комплекс за заниженою вартістю, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник посилається на висновок про вартість нежитлових будівель, виконаний ФОП Кожемякіним С.С., в якому зазначено, що ринкова вартість спірного майна на момент продажу складала 20 187 800 грн. з ПДВ та вказує про відсутність доказів, які б підтверджували розумність та об'єктивність визначеної сторонами договору вартості майна у сумі 46 621 грн.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, п'ятою статті 203 ЦК України встановлено, що правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У висновку, на який посилається апелянт, зазначено, що ринкова вартість спірного майна на момент продажу складала 20 187 800 грн. з ПДВ. При цьому зазначено, що оцінювач не проводив особистого огляду об'єкту аналізу; вказана вартість дійсна за умови, що на дату аналізу (19.01.2009) будівлі перебували у задовільному технічному стані та були придатні до експлуатації.
Крім того, в Додатку 2 до висновку оцінювачем зазначено, що на дату складання висновку будівлі не експлуатуються та знаходяться у незадовільному технічному стані.
У відзиві відповідач 2 зазначив, що сплачена за договором сума є адекватною ціною за спірні будівлі з урахуванням їх дійсного технічного стану та необхідності вкладення в ремонт та відновлення вказаних будівель значних коштів та інших ресурсів.
У частині третій статті 13, частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.
В розумінні вказаних статей, апелянтом не подано суду належних доказів, що станом на дату укладення спірного договору будівлі перебували у задовільному технічному стані та були придатні до експлуатації.
Отже, можна дійти висновку, що висновок про вартість нежитлових будівель, виконаний ФОП Кожемякіним С.С., на який посилається в заяві апелянт, ґрунтується на припущеннях щодо можливого технічного стану будівель на дату оцінки, з огляду на наведене, господарським судом Київської області обґрунтовано не прийнято вказаний висновок в якості належного та допустимого доказу на підтвердження дійсної вартості об'єкту оцінки.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 2 подано докази здійснення оплати визначених умовами договору сум за нерухоме майно, що спростовує твердження заявника про те, що Боржник не отримав коштів за договором.
Згідно зі статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником не доведено обставин невідповідності спірного договору купівлі-продажу нормам статей 203, 215 ЦК України, а отже відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009.
Щодо заявленої відповідачем 2 заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в розгляді вказаної заяви виходячи з такого.
Так, статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з пунктом 2.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки під час розгляду даної заяви ДФС у Київській області встановлено відсутність порушеного права при укладенні спірного договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009 та відсутність підстав для задоволення заяви про визнання правочину недійсним, то зазначені відповідачем 2 обставини пропуску заявником строку позовної давності не розглядаються.
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною першою статті 79 ГПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись статтями 255, 269, 271, 275, 281-284 ГПК України та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.12.2018 у справі № Б11/013-10 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 11.12.2018 у справі № Б11/013-10 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4. Справу повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 30.09.2019.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді С.В. Сотніков
І.А. Іоннікова