79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" вересня 2019 р. Справа №914/379/19
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Матущака О.І.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Процевич Р.Б.,
явка учасників справи:
від позивача - Пантюшева Н.М.,
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - Середенко А.С.,
від третьої особи на стороні відповідачів - не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за № ПЮ-166 від 04.07.2019
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2019, суддя: Юркевич М.В. м. Львів, повний текст рішення складено 20.06.2019
за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», м. Львів
до відповідача-1 Кам'янка-Бузької міської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, м. Кам'янка-Бузька
до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Свісс Кроно», м. Кам'янка-Бузька
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватного нотаріуса Кам'янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л.А., м. Кам'янка-Бузька
про визнання незаконним та скасування рішення Кам'янка-Бузької міської ради,
визнання недійсним договору оренди землі,
усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою
Короткий зміст позовних вимог.
27.02.2019 в Господарський суд Львівської області звернулось акціонерне товариство «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» з позовом до Кам'янка-Бузької міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю «Свісс Кроно» (далі по тексту ТОВ «Свісс Кроно») про визнання незаконним та скасування рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012 про внесення змін в рішення сесії міської ради №12 від 26.03.2012, визнання недійсним договору оренди землі від 14.05.2012, який укладений між Кам'янка-Бузькою міською радою та ТОВ «Свісс Кроно»- правонаступник ЗАТ «Древстар», усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки в адміністративних межах Кам'янка-Бузької міської ради на 3 км + 500 м - 3 км + 580 м перегону Сапіжанка-Червоноград за ходом кілометрів з лівої сторони від осі головної колії в смузі відведення залізниці та знесення за свій рахунок бетонної огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Позиція позивача полягає в тому, що міська рада приймаючи спірне рішення фактично передала у користування відповідачу - 2 частину земельної ділянки 13,0429 га, яка належала залізниці, оскільки остання знаходиться в смузі відведення для обслуговування об'єктів залізничної інфраструктури, а тому просить суд скасувати рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012, визнати недійсним договір оренди землі від 14.05.2012р., укладений між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 та зобов'язати відповідача - 2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні РВ «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести за свій рахунок бетонну огорожу, яка розміщена на цій земельній ділянці.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.06.2019 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.
Рішенням мотивовано тим, що рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012 та договір оренди землі в новій редакції від 14.05.2012, які є предметом спору, не порушують прав позивача, оскільки на момент пред'явлення позову, не відпала первинна підстава набуття права оренди на спірну земельну ділянку, яка виникла ще 12.03.2002, коли на підставі відповідного рішення Кам'янка-Бузької міської ради була затверджена технічна документація із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду правопопереднику відповідача - 2, а тепер- ТОВ «Свісс Кроно».
Суд дійшов до висновку, що в позивача відсутній правовстановлюючий документ на право користування спірною земельною ділянкою, а тому «План полоси отвода линии Сапежанка-Кристополь Львовской железной дороги 1959 року» не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою позивачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Аналіз статті 68 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" та статті 23 Закону України "Про транспорт" дає підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону.
Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що «План полоси отвода линии Сапежанка-Кристополь Львовской железной дороги 1959 року» є проектно-технічною документацією про яку йде мова в абзаці 2 статті 11 Закону України "Про транспорт".
Посилання суду на Земельний кодекс УССР , затверджений постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 1927 року) в частині обов'язкового оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю є помилковим, оскільки цим же Кодексом було закріплено статус земель спеціального призначення.
Скаржник зазначає, що згідно з Загальними засадами, затвердженими постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року, землі для потреб транспорту вважаються землями спеціального призначення (ст. 54), використовуються на підставі особливих положень про ці землі (ст. 55), оформлення прав органів сполучення на ці землі, що закріплюються за ними, проводиться в порядку відведення, Союз РСР безпосередньо здійснює розпорядження землями, які відведені підприємствам та організаціям загальносоюзного призначення (підпункт б ст. 2).
Відповідно до Положення про землі надані транспорту, затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07 лютого 1933 року землями, наданими транспорту, визнавалися перелічені в ст. 4 - 8 цього Положення. Відповідно до пункту 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури.
Згідно із законодавством, що діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися і з урахуванням норм Земельного кодексу УРСР від 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою та Положення "Про землі транспорту" (затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07 лютого 1933 року) усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.
Суд першої інстанції неправомірно послався на положення "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, оскільки План смуги відведення було виготовлено ще у 1959 році.
Місцевий господарський суд в порушення статей 74, 86 Господарського процесуального кодексу України не взяв до уваги і не надано належної правової оцінки копіям податкових декларацій з плати за земельну ділянку площею 13,0429 га.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача-2.
Рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Відповідно до діючого у 1959 році законодавства наявний у позивача План відведення є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.
Посилання скаржника щодо неврахування податкових декларацій є необґрунтованими, оскільки судами такі докази досліджено, однак з них неможливо встановити чи земельна ділянка площею 13,0429 га включає у себе спірну земельну ділянку.
Кам'янка-Бузька міська рада діяла в межах наданих їх повноважень і у неї були відсутні підстави відмови у наданні земельної ділянки у постійне користування відповідачу -2.
Представником позивача підписано Акт погодження меж спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність будь-яких порушень прав залізниці.
Відповідач-1 згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В судове засідання 30.09.2019 з'явились представники позивача та відповідача-2. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи.
Представники учасників справи, які в судове засідання з'явились не заперечили проти можливості слухання справи за відсутності представника відповідача-1 та третьої особи.
Таким чином, враховуючи наведене, апеляційний господарський суд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України розглядає справу за відсутності відповідача-1 та третьої особи, які в судове засідання не з'явились без поважних причин.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши аргументи аналогічні викладеним у ній, просив скасувати рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.
Представник відповідача-2 заперечив проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи та заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 12.03.2002 між Кам'янка-Бузькою міською радою Кам'янка-Бузького району Львівської області (відповідачем - 1) та ЗАТ «Древстар» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 13,0429 га за адресою: вул. Я. Мудрого, 62, м, Кам'янка-Бузька.
Рішенням Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012 надано згоду на внесення змін до вищенаведеного договору оренди землі та викладення його в новій редакції. Крім того, внесеними змінами визначено, що правонаступником ЗАТ «Древстар» (первісного орендаря) є ТОВ «Кроно-Україна» (на час розгляду справи назва «ТОВ «Свісс Кроно») (відповідач - 2). Також внесеними змінами продовжено термін дії попереднього договору до 21.03.2037 та встановлено річну орендну плату у розмірі 4% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
На підставі вказаного рішення міської ради, між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 було укладено договір оренди в новій редакції з внесеними змінами, який зареєстровано в державному реєстрі приватним нотаріусом Кам'янка-Бузького районного нотаріального округу Робак Л.А. 14.05.2012.
Предметом оскарження є рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012, яким надано згоду на внесення змін до договору оренди землі від 12.03.2002 та договору оренди землі в новій редакції від 14.05.2012.
Місцевий господарський суд, при вирішенні даного спору правильно керувався, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між господарськими суб'єктами землекористування, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Позиція позивача полягає в тому, що міська рада приймаючи спірне рішення фактично передала у користування відповідачу - 2 частину земельної ділянки 13,0429 га, яка належала залізниці, оскільки остання знаходиться в смузі відведення для обслуговування об'єктів залізничної інфраструктури.
Дані вимоги позову не відповідають встановленим обставинам по справі так і вимогам діючого законодавства на момент їх виникнення з огляду на наступне:
За результатом судового розгляду судами встановлено, що оскаржуваними рішенням та договором оренди землі не порушуються права позивача, оскільки оспорюване рішення не надавало відповідачу - 2 спірної земельної ділянки у користування, а лише вносилися зміни у чинний договір оренди землі 2002 року, який укладено із ЗАТ «Древстар», що не оскаржується залізницею. ТОВ «Свісс Кроно», яке позивачем визначено як відповідача - 2 по даній справі є правонаступником прав і обов'язків первинного орендаря ЗАТ «Древстар», в тому числі й щодо прав на оренду земельної ділянки площею 13,0429 га за адресою: вул. Я. Мудрого, 62, м, Кам'янка-Бузька, яке виникло 12.03.2002.
Судом першої інстанції встановлено, що оскарживши рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012 та договір оренди землі в новій редакції від 14.05.2012, останній не усунув підставу набуття права оренди на спірну земельну ділянку у відповідача-2, коли на підставі відповідного рішення 12.03.2002 була затверджена технічна документація із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду правопопереднику відповідача - 2 по даній справі - ТОВ «Свісс Кроно».
Таким чином, з'ясувавши вищенаведені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оспорюване рішення міської ради та договір оренди землі в редакції від 14.05.2012 не порушують прав позивача.
Так, позивач, як на підставу належності саме залізниці земельної ділянки, покликається на «План полоси отвода линии Сапежанка-Кристополь Львовской железной дороги 1959», який вважає документом, що підтверджує право на земельну ділянку.
Відповідно до п. 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933, що регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за Наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавство. Діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.06.1927), передбачалось обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності земельної ділянки згідно зі статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає державній реєстрації.
Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Згідно зі статтею 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на принципі об'єктивності, достовірності та повноти його відомостей.
Крім того, згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Таким чином, твердження апелянта, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не знайшло підтвердження в суді. Наявний у позивача «План полоси отвода линии Сапежанка-Кристополь Львовской железной дороги 1959» є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.
ЗК УСРР від 29.11.1922 передбачав, що позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план полоси відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом, про що правильний висновок зроблений судом першої інстанції.
Закон є нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу, а тому усі посилання скаржника на інструкції та положення якими не передбачалося реєстрації та видачі залізниці правовстановлюючих документів суперечать нормам діючого на той час Земельного кодексу, як акту вищої юридичної сили.
Необґрунтованими є і інші доводи скаржника, огляду на те, що судами досліджено подані ним копії податкових декларацій з плати за землю за земельну ділянку.
Досліджуючи копії декларацій судами встановлено, що позивачем не подано доказів, які давали б можливість встановити, в яких саме межах знаходиться спірна земельна ділянка та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку.
Відповідачем 2, як землекористувачем, було надано судам платіжні доручення по сплаті земельного податку та орендної плати за земельну ділянку площею 13,0429 га (а.с.142-210,т.1).
Крім того, як на обставину, що спростовує доводи апелянта про порушення його прав як землекористувача наданням спірної земельної ділянки площею 13,0429 га - є те, що в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою ще правопопередником відповідача-2 - ЗАТ «Древстар» було складено акт погодження меж земельної ділянки. З даного акту від 31.01.2002 вбачається, що представником позивача, як суміжним землекористувачем, було погоджено межу спірної земельної ділянки. Копія такого акту, скріплена печаткою залізниці, міститься в матеріалах справи та додано до відзиву ТОВ «Свісс Кроно».
Аналогічну правову позицію було викладено Верховним Судом в постанові за наслідками розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" у справі №914/1420/18 від 15.05.2019.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Кам'янка-Бузької міської ради №3 від 24.04.2012 та визнання недійсним укладений на виконання вказаного рішення договір оренди землі в новій редакції від 14.05.2012.
Враховуючи відмову в задоволенні даних вимог, а також те, що судами не встановлено факт розташування бетонної огорожі в межах земельної ділянки, яка належить залізниці, та чи вона територіально включає (накладається) на земельну ділянку, яка перебуває в оренді відповідача-2, місцевий господарський суд, також правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення бетонної огорожі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на наведене, аргументи відповідача-2 про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.
Доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, що не тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2019 в справі №914/379/19 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за № ПЮ-166 від 04.07.2019 залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 8644,50 грн., що сплачено ним згідно платіжного доручення №1933528 та №1933530 від 24.06.2019.
Керуючись статтями 129, 236, 269-270, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
рішення Господарського суду Львівської області від 18.06.2019 в справі №914/379/19 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за № ПЮ-166 від 04.07.2019 - залишити без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 8644,50 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду на підставі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя: С.М. Бойко
Судді: О.І. Матущак
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови складено 07.10.2019.