Справа № 22-ц/821/26/19Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 304090000 Корман О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
26 вересня 2019 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
за участю секретаря Торопенко Н.М.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2019 року, постановлене під головуванням судді Кормана О.В. у приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області 15 квітня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -:
13 лютого 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач в обгрунтування позовних вимог вказує, що згідно до укладеного договору № б/н від 12.03.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 20.01.2019 року має заборгованість 12520,83 грн., яка складається з наступного: 5249,09 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 6199,32 грн. - нараховано пені, а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 572,42 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».
За вказаних обставин банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 12520,83 грн. за кредитним договором № б/н від 12.03.2011 року та судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги банк вказує, що з рішенням суду першої інстанції АТ КБ «Приватбанк» не згодний, вважає, що рішення незаконне, винесене з порушенням норм процесуального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення суду. Скаржник зазначає, що відповідач ОСОБА_1 укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростовував, не доведено відсутності заборгованості, як і не спростовано доказами виконання умов договору належним чином, відповідач не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв. Таким чином, судом помилково відмовлено в частині позовних вимог, вважає банк. Скаржник вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та Правил надання банківських послуг.
АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2019 року по справі № 705/800/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
24 червня 2019 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області в складі суддів Василенко Л.І., Єльцова В.О., Карпенко О.В. відкрито апеляційне провадження, поновлено строк для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції від 15 квітня 2019 року.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
Відповідно до ч. 5 ст. 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв'язку з чим суду була передана для розгляду вказана цивільна справа.
За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями через систему документообігу суду визначено для розгляду суддю (суддю-доповідача) Черкаського апеляційного суду Нерушак Л.В., у складі колегії суддів: Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, суддею-доповідачем Нерушак Л.В. матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - прийнято до свого провадження.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року проведення підготовчих дій по даній апеляційній скарзі закінчено, а справу призначено до розгляду на 22 серпня 2019 року на 10 год.
В подальшому розгляд апеляційної скарги було відкладено на 09 вересня 2019 року на 9 год. 30 хв., на 26 вересня 2019 року на 08 год. 30 хв. у зв'язку із неотриманням судових повісток відповідачем ОСОБА_1 та необхідністю повідомити на сайту суду про розгляд даної справи та виклик відповідача в судове засідання на 26.09. 2019 року.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Вирішуючи спір, та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог банком, посилаючись, що позивачем до позовної заяви не додано доказів, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту в сумі 8000 грн., яка зазначена у позовній заяві. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачу взагалі була видана картка будь-якого виду, дата отримання якої вважається датою укладення договору, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 12.03.2011 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (далі - Анкета-заява). У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг.
Колегія суддів вважає звертає увагу, на що також вказував і суд першої інстанції, що Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, містить посилання на те, що сторонами було узгоджено кредитний ліміт в сумі 5000 грн., а не 8000 грн. як зазначено у позовній заяві банку (а. с.9). Даних про зміну кредитного ліміту позовна заява не містить.
Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк» із зазначенням порушення зобов'язань відповідачем за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» станом на 20.01.2019 року становить 12520,83 грн. з яких: 5249,09 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 6199,32 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 572,42 грн. штраф (процентна складова).
Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до стаття 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання . Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 12 березня 2011 року розмір процентної ставки не зазначений.
Колегія суддів звертає увагу, що у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом; заборгованість нарахованої пені та штрафів.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 березня 2011 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Крім того, в підтвердження позовних вимог, позивач надав довідку про умови кредитування з використання кредитки « Універсальна, 55 днів пільгового періоду»( а. с. 10), на якій зазначений особистий підпис відповідача та вказана дата 12.03. 2011 року.
Однак, колегія суддів ставиться критично до даної довідки, як належного доказу , оскільки вбачається, що номер довідки обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не співпадає із номером Анкети - заяви від 12.03. 2011 року.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, позивачем не надано належних доказів того, що ці тарифи відносяться до укладеного договору № б/н від 12.03. 2011 року, на що звертає увагу суд апеляційної інстанції.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який надав позивач в підтвердження позовних вимог розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів також не погоджується із доводами банку, що роздруківка із сайту позивача є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Апеляційний суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 лютого 2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс 19.
Наявність у матеріалах справи редакції та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять особистого підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 березня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань .
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 5249, 09 грн. за недотримання умов кредитного договору № б/н від 12.03.2011 року, та пені у розмірі 6199, 32 грн. та штрафів 500 грн. та 572, 42 грн., тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку в частині вимог щодо стягнення заборгованості по нарахованим відсоткам у розмірі 5249,09 грн., пені у розмірі 6199, 32 грн. та штрафів 500 грн. та 572, 42 грн.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, пені, штрафів є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст.11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, та на які банк посилається у додатках до позовної заяви.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Також колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 12 березня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У свою чергу, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними, тому не приймаються до уваги колегією суддів та не підлягають задоволенню.
До позовної заяви банк додав клопотання від 28. 01. 2019 року, в якому просить суд розглядати справу за відсутності позивача, вказуючи, що просить розглянути справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, а клопотання та заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні ( а.с.35) , у клопотанні від 28. 01. 2019 року про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження банк просить розглядати справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше (а. с. 34).
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року відкрито провадження у справі , розгляд справи призначено на 15 квітня 2019 року у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін (а. с. 40-41).
У позовній заяві банку не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Із матеріалів справи вбачається, що будь-яких письмових звернень чи клопотань від позивача до суду не надходило щодо потреби у наданні доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх надання, тому банк не подав жодних клопотань чи заяв.
Колегія суддів приймає до уваги, що розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без участі сторін, тому суд прийняв рішення за наявними матеріалами справи, на що погоджувався позивач, подаючи вказані вище клопотання.
Отримавши копію рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, банк, скориставшись своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду, до апеляційної скарги додає нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції, при цьому не посилається на поважність причин не подання вказаних доказів до суду першої інстанції.
Так, позивач у підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором надає суду апеляційної інстанції виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 , який визначений періодом з 12.03.2011 року по 28.05.2019 року (а. с. 68 -81).
В апеляційній скарзі позивач посилається на новий доказ, зазначаючи, що виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача ОСОБА_1 , а саме баланс станом на дату укладення кредитного договору та всі операції за кредитною карткою.
Проте, колегія суддів не приймає даний доказ - виписку з банківського рахунку щодо руху коштів на балансі кредитної картки ОСОБА_1 , оскільки даний доказ не був поданий до суду першої інстанції відповідно до вимог діючого законодавства, а також вважає , що даний документ не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та не підтверджує розміру боргу, який просить стягнути банк за вказаних вище обставин з відповідача.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
На момент подачі позовної заяви, вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» не навів об'єктивних причин, які перешкодили подати йому вказані докази у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладені норми права, обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується вважає , що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», вірно зазначивши, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту в сумі 8000 грн., яка зазначена у позовній заяві, а також, що в матеріалах справи не міститься доказів того, що відповідачу взагалі була видана картка будь-якого виду, дата отримання якої вважається датою укладення договору, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи скаржника відносно того, що відповідач ОСОБА_1 укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростовував, не довів відсутність заборгованості та виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних вимог не заявляв не є переконливими, не відповідають вимогам закону, а тому не дають підстав суду апеляційної інстанції для задоволення вимог апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог банку.
Колегія суддів вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, відносно того, що є доведеним факт укладання позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й також з Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що на момент підписання Анкети-заяви 12.03.2011 року відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, що спростовується висновками суду, викладеними вище в даній постанові.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.
Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, правильності висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2019 року справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов