Рівненський апеляційний суд
Іменем України
30 вересня 2019 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
За участю секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12016180010004131 щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, працюючого в закладі дошкільної освіти ясла-садок № 35, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинуваченого - ОСОБА_6 , захисника - адвоката ОСОБА_9 , потерпілої - ОСОБА_10 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 , -
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і призначено покарання - вісім років позбавлення волі.
Прийнято рішення рахувати строк відбуття покарання ОСОБА_6 з моменту проголошення вироку та обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі та постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 по 300000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_10 22116,38 грн матеріальної шкоди.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_6 17 червня 2016 року в період часу з 20.30 год. до 21.30 год, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, під час словесного конфлікту із цивільною дружиною ОСОБА_13 , що виник на побутовому грунті під час розпиття спиртних напоїв, умисно наніс останній не менше семи ударів кулаками обох рук по голові, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_13 померла на місці події.
У поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_9 доводить, що суд обґрунтував оскаржуваний вирок висновками, які не відповідають фактичним обставинам справи, і сумнівними та недопустимими, на його думку, доказами та доказами, здобутими у ОСОБА_6 під примусом, а також порушено право обвинуваченого під час досудового розслідування на захист. Зазначає, що ОСОБА_6 визнавальні показання давав під тиском досудового розслідування за відсутності захисника, без захисника проведено і слідчий експеримент. Вказує, що прямих доказів причетності обвинуваченого до інкримінованого йому злочину матеріали кримінального провадження не містять, а стороною обвинувачення взагалі не доведено конкретне місце, механізм, спосіб нанесення тілесних ушкоджень та особу, яка нанесла вказані ушкодження ОСОБА_13 . Доводить, що фактично обвинувачення ґрунтується лише на “поясненнях” ОСОБА_6 , наданих на досудовому розслідуванні, однак, судом, на його думку, враховуючи положення ч. 1 ст. 23 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів, не надана оцінка доказам щодо отримання потерпілою тілесних ушкоджень внаслідок самопадіння.
Просить скасувати вирок суду і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника - адвоката ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурорів, потерпілої ОСОБА_10 та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 щодо законності вироку і залишення його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_9 не підлягає задоволенню, а вирок підлягає зміні в частині вирішення цивільних позовів.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим та належно вмотивованим.
Покликання захисника в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, побудованих на сумнівних, з його погляду, та недопустимих доказах, а також доказах, здобутих в обвинуваченого під примусом без участі захисника, спростовуються зібраними у справі доказами, перевіреними, як судом першої інстанції, так і при апеляційному розгляді провадження.
Відповідно до протоколу огляду місця події ( т. 1 а.с. 20-34 ), у квартирі АДРЕСА_2 , в кімнаті на підлозі було виявлено труп ОСОБА_13 із множинними саднами і синцями на тілі та обличчі, що розташовані у правій та лівій лобних ділянках, на переніссі та під лівим оком. У коридорі та в кімнаті на підлозі, на дверях ванної та кімнати міститься речовина бурого кольору, схожа на кров. У кімнаті на тумбочці з полицями стоять два скляні бокали для пива та дві пусті пляшки з-під горілки.
Дана слідча дія проводилася слідчим ОСОБА_14 за участю двох понятих, підписи яких наявні в протоколі. Жодних заяв чи зауважень на його проведення не надходило.
В даному випадку проводився невідкладений огляд місця події, у зв'язку із заявою бригади швидкої медичної допомоги про смерть ОСОБА_13 , за добровільною заявою ОСОБА_6 , який не заперечував щодо проведення огляду його квартири.
Таким чином, вказаний протокол відповідає нормам ст. ст. 104, 105, 106, 223, 234, 237 КПК України, а тому підстав для визнання його недопустимим не має.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 31 серпня 2016 року ОСОБА_6 надав письмову згоду на добровільне проведення слідчого експерименту в квартирі за його участі, як підозрюваного.
До проведення слідчого експерименту ОСОБА_6 була вручена пам'ятка про його процесуальні права і обов'язки з роз'ясненням йому відповідно до ст. 42 КПК України його прав, як підозрюваного, про що останній поставив свій підпис.
При проведенні слідчого експерименту ( т. 1 а.с. 158-162), протокол якого досліджено судом першої інстанції, ОСОБА_6 , з дотриманням норм КПК України, показав, що в середині червня 2016 року (точного дня він не вказав) перебував у квартирі АДРЕСА_2 , разом із співмешканкою ОСОБА_13 , де крім них нікого не було. Протягом дня на кухні вони розпивали спиртні напої. Під час розпиття алкоголю між ними виник словесний конфлікт, в ході якого він наніс їй приблизно чотири удари кулаками лівої та правої руки в область обличчя, від яких остання впала на підлогу. Після падіння ОСОБА_13 підвелася та направилася до кімнати, у якій і виявив її мертвою.
Жодних доказів про те, що ОСОБА_6 до 01 вересня 2016 року заявляв клопотання про надання йому захисника під час даної слідчої дії, як в матеріалах провадження, так і в ході судового розгляду здобуто не було.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слідча дія проведена у відповідності з вимогами ст. 240 КПК України за участі понятих.
Між тим, за показаннями ОСОБА_6 в суді першої інстанції, відображених в оскаржуваному вироку, останній своєї вини не визнав і зазначив, що будь-яких тілесних ушкоджень своїй співмешканці ОСОБА_13 , з якою він проживає довгий час у фактичних шлюбних стосунках, не завдавав. Ствердив, що 17.06.2016 року близько 19.00 год. співмешканка прийшла у нетверезому стані за місцем його проживання: АДРЕСА_1 , ходила по квартирі, однак він з нею не спілкувався. Чи були у неї тілесні ушкодження на обличчі не пам'ятає. Заперечує факт вживання 17.06.2016 року, як наркотичних, так і алкогольних напоїв. Вказує, що співмешканка часто вживала спиртне, і на грунті цього у них виникали конфлікти. Більш детальні фактичні обставини в той день не пам'ятає, проте зазначає, що крім них у квартирі нікого не було.
Згідно показань свідка ОСОБА_15 - працівника швидкої медичної допомоги слідує, що, прибувши на виклик, було виявлено труп жінки, яка лежала на підлозі із забійними тілесними ушкодженнями. Вхідні двері відкрив чоловік, у якого був запах алкоголю, а у квартирі була кров. Обвинувачений повідомив, що вони вживали з дружиною спиртні напої, і остання впала на підлогу, інших подробиць він не пам'ятає.
З висновку судово - медичної експертизи № 333 від 01.08.2016 року ( т. 1 а. с. 50-61) вбачається, що на тілі трупа ОСОБА_13 виявлені такі травматичні зміни: черепно-мозкова травма у вигляді лінійного перелому правої тім'яної кістки з поширенням через праву скроневу кістку на основу черепа, просторих крововиливів в речовину головного мозку та під його оболонки, рани в проекції лівого тім'яного горба, синця в проекції правого тім'яного горба, саден в лівій лобній ділянці на межі росту волосся (2), в лівій лобній ділянці в 0,5 вище брівної дуги, в правій лобній ділянці, на фоні верхнього краю синця на нижній повіці лівого ока, синця на переніссі та нижній повіці лівого ока та крововиливу язика. Синці та садна шиї, численні синці та садна верхніх кінцівок, садна спини, численні синці та садна в ділянці колін. Морфологічні властивості тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_13 , а саме їх чисельність, розміри, локалізація на різних поверхнях та частинах тіла, свідчать про багаторазові травматичні впливи тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, що загалом властиво для побиття - нанесення численних ударів у зазначені ділянки тіла руками ( в тому числі кулаком), ногами тощо, з силою достатньою для спричинення даних ушкоджень.
Смерть ОСОБА_13 настала від отриманої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під мозкові оболонки та в речовину головного мозку, котра ускладнилась набряком-набуханням та стисненням останнього.
Встановлений характер черепно-мозкової травми у ОСОБА_13 , від якої настала її смерть, загалом, виключає можливість її виникнення при самопадінні чи падінні з прискоренням на тверду поверхню чи виступаючі предмети.
Згідно висновку експерта № 546/333 від 07.10.2016 року, встановлений механізм виникнення травми голови, яка стала причиною смерті ОСОБА_13 (виникла внаслідок багаторазових ( не менше 7) травматичних впливів тупих предметів з обмеженою поверхнею, не виключено - від нанесення ударів руками), узгоджується з наведеними у вивчених матеріалах кримінального провадження обставинами її травмування.
Допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_16 підтвердив свої висновки і зазначив, що постанови слідчого про призначення експертиз та інші матеріали кримінального провадження зареєстровані відповідним чином в експертній установі і передані для нього через канцелярію установи. Будь-яких сумнівів труп ОСОБА_13 (особа), наданий йому на проведення експертизи, в нього не викликав. Смерть ОСОБА_13 настала від отриманої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під мозкової оболонки та в речовину головного мозку, перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із тілесними ушкодженнями, і відповідає локалізації нанесення ним ушкоджень і кожна наступна травмуючи дія посилювала попередню, що неминуче потягнуло б тяжкі наслідки.
За таких обставин, сумнівів у експерта про те, що на експертизу доставлений труп саме ОСОБА_13 , а не якоїсь невідомої особи жіночої статті не було, а, згідно вступної частини експертизи, вона була розпочата 18.06.2016 року та закінчена 01.08.2016 року.
Щодо проміжку часу виникнення слідів крові експерт ОСОБА_17 не вказала, оскільки встановити не представилося за можливе, однак підтвердила, що бризки крові, які були виявлені за місцем вчинення злочину, відповідають часу, обставинам події та механізму, на які вказав сам ОСОБА_6 та належать ОСОБА_13 .
Висновки експерта відповідають вимогам ст. ст. 101, 102 КПК України, є чіткими та категоричними, а тому твердження апелянта щодо їх сумнівності, не заслуговують на увагу.
Спростованими є і припущення захисника щодо можливої причетності інших осіб до вчиненого злочину чи отримання ОСОБА_13 травми голови під час самопадіння, оскільки матеріалами перевірки, проведеної стороною обвинувачення, на причетність інших осіб до вчиненого злочину, вказана версія не підтвердилася.
Жодними зібраними та дослідженими доказами, що були визнані належними та допустимими, не вказано, що загибла ОСОБА_13 падала в під'їзді чи за місцем свого проживання, внаслідок чого могла отримати тілесні ушкодження, про які в подальшому свідчили сліди крові на сходовій клітині.
Натомість інші докази вказують, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 виникали постійні сварки та конфлікти, які переростали у бійки.
Так, факт застосування фізичного насилля ОСОБА_6 до своєї співмешканки ОСОБА_13 підтверджуються показаннями потерпілих ОСОБА_10 - дочки загиблої, та ОСОБА_12 - матері ОСОБА_13 , які зазначають, що обвинувачений із ОСОБА_13 проживали біля 13 років у цивільному шлюбі у квартирі АДРЕСА_2 , і остання неодноразово скаржилася, що її співмешканець постійно застосовує щодо неї фізичне насильство.
Напередодні вказаної події дочка спілкувалася із матір'ю, і остання повідомила, що ОСОБА_6 бив її. 17.06.2016 року біля 22.07 год. ОСОБА_10 зателефонувала на стаціонарний номер, і обвинувачений підняв слухавку та повідомив, що мати “готова”. Також, незадовго до смерті ОСОБА_13 , остання із ОСОБА_6 приїжджали в село до матері загиблої - ОСОБА_12 , яка підтвердила, що донька не скаржилася на будь-які падіння і удари головою.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 - сусіди ОСОБА_6 підтвердили, що між загиблою і обвинуваченим дуже часто виникали конфлікти, останній виганяв потерпілу з квартири, з якої чули крики ОСОБА_13 .
Про те, що ОСОБА_6 вчиняє сімейне насильство підтвердив і свідок ОСОБА_20 - дільничний інспектор, який вказав, що за місцем проживання ОСОБА_6 неодноразово надходили виклики на лінію “102” з приводу того, що останній вчиняє дебоші відносно ОСОБА_13 та постійно її б'є. Під час виїзду на місце і проведення профілактичних бесід із ОСОБА_6 , який зловживає спиртним, останній свою вину визнавав і стверджував, що більше такого не повториться.
Твердження апелянта та ОСОБА_6 про те, що під час досудового розслідування при проведенні слідчого експерименту та допиту підозрюваного застосовувалися з боку працівників поліції методи психологічного впливу, вимагання із обвинуваченого визнавальних показань, не можна визнати обґрунтованими, як і порушення права обвинуваченого на захист.
Згідно ст. 52 КПК України, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Інкримінований ОСОБА_6 злочин за ч. 2 ст. 121 КК України, згідно ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, щодо якого участь захисника лише за бажанням обвинуваченого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 31 серпня 2016 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного, які слідчим йому роз'яснено, в тому числі, і право на правову допомогу, що підтверджено ОСОБА_6 власноручним підписом та при апеляційному розгляді.
До 01.09.2016 року в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які письмові заяви ОСОБА_6 про висловлення бажання мати адвоката, і таких доказів не надано апеляційному суду ні обвинуваченим, ні його захисником.
Вказані обставини підтверджені показаннями свідка ОСОБА_21 - слідчого, який зазначив, що до 01 вересня 2016 року ОСОБА_6 не заявляв клопотань про необхідність залучення захисника, і лише за його ініціативи 01.09.2016 року було призначено йому захисника. Будь-який тиск чи вплив на ОСОБА_6 не чинився, із скаргами він не звертався, а всі процесуальні документи підписував добровільно.
Жодних клопотань та скарг про застосування до підозрюваного психологічного тиску зі сторони працівників поліції та незаконних методів під час досудового розслідування, ОСОБА_6 та його захисник під час досудового розслідування до правоохоронних органів не подавали. Таких скарг не було подано і під час судового розгляду провадження.
При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_6 , який має вищу освіту, зазначив, що будь-яких претензій до працівників поліції під час досудового розслідування в нього не було, з будь-якими скаргами на їх дії не звертався, як і письмово не клопотав про необхідність забезпечення захисника, всі слідчі дії проводилися за його участі в добровільному порядку, що засвідчується його підписом та згодою із цим.
Не заслуговують на увагу і посилання адвоката ОСОБА_9 , як на порушення права обвинуваченого на захист, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року щодо отримання правоохоронними органами зізнавальних показань від обвинуваченого без участі захисника, оскільки вказаний правовий висновок стосується злочинів, які відносяться за критеріями ст. 12 КК України до особливо тяжких.
Твердження сторони захисту щодо невстановлення події кримінального правопорушення ( час, місце, спосіб (механізм) нанесення тілесних ушкоджень та інші обставини кримінального правопорушення), беручи до уваги докази, зазначені в обвинувальному вироку, що суперечать, на їхню думку, обставинам, встановлених безпосередньо під час судового слідства, є непереконливими.
Згідно ч. 1, 6 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У мотивувальній частині вироку суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином, кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.
Відповідно до ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. У цій частині потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаний доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів скоєного злочину. Після цього - докази, покладені судом на обґрунтування своїх висновків.
Вказані вимоги закону дотримані судом першої інстанції в повному обсязі.
Посилання захисника щодо недопустимості та неналежності доказів під час проведення допиту та слідчого експерименту з ОСОБА_6 за участю понятих не відповідають дійсності, так як слідчий експеримент фіксувався технічними засобами, ілюстративна таблиця досліджувалася в судовому засіданні, де ОСОБА_6 в добровільній формі надавав пояснення з приводу завдання тілесних ушкоджень своїй співмешканці, без коментарів та застосування до ОСОБА_6 будь-якого тиску, та показував на статисту спосіб завдання ударів, розповідав деталі злочину, які нікому не відомі. При цьому, ОСОБА_6 не зміг пояснити зміну своїх визнавальних показань під час судового слідства.
Спростованими є і доводи захисника та обвинуваченого, що останній не перебував в стані алкогольного сп'яніння, про що підтвердив при допиті в судовому засіданні, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать, що ОСОБА_6 із співмешканкою ОСОБА_13 зловживали спиртним, і в той вечір розпивали алкоголь, що підтверджується, як протоколом огляду місця події, де виявлено порожні пляшки з-під горілки, так і показаннями лікаря швидкої допомоги - ОСОБА_15 .
Крім того, захисником в суді апеляційної інстанції підтверджено, що ОСОБА_6 зловживає алкогольними напоями, як і його співмешканка.
Що ж стосується заявленого захисником клопотання про допит в якості свідка матері ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає, що таких клопотань про її допит на початку судового слідства сторона захисту не заявляла, свідок була присутня весь час під час розгляду кримінального провадження, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 352 КПК України, у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.
Усі докази досліджувались безпосередньо в судовому засіданні, і їм надана обґрунтована юридична оцінка.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно з'ясував фактичні обставини кримінального правопорушення і вірно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, а тому підстав для закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину, як про це клопоче сторона захисту, не вбачається.
При обранні покарання обвинуваченому суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та роз'яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання”, згідно яких судам, з врахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання), його минуле ( зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, матеріальний стан) належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, і тим, які активно сприяли розкриттю злочину, тощо.
Зокрема, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідком якого було позбавлено життя людини, особу винного, який негативно характеризується за місцем проживання, як особа, що зловживає алкогольними напоями ( т. 1 а.с. 141), вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, думку потерпілих щодо призначення реальної міри покарання, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, і призначив ОСОБА_6 за скоєне покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.
Поряд з цим, правильно встановивши фактичні обставини кримінального правопорушення і призначивши ОСОБА_6 покарання в межах закону, суд першої інстанції недотримався вимог закону при вирішенні цивільних позовів потерпілих.
Відповідно до ст. 1201 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
З позовної заяви ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 221) вбачається, що внаслідок смерті її матері з вини обвинуваченого ОСОБА_6 , вона понесла матеріальні витрати на поховання та встановлення надгробного пам'ятника в сумі 22168,38 грн.
Однак, стягнута судом першої інстанції матеріальна шкода в сумі 22168 грн 38 коп. не відповідає фактичним витратам, оскільки належними доказами (т. 2 а.с. 222-224) потерпілою з вказаної у позові суми, підтверджено витрати на ритуальний набір та елементи надгробного пам'ятника, що становить 15900 грн. Жодних інших доказів, які б підтверджували придбання речей, у зв'язку з похованням, на суму 6268 грн 38 коп. матеріали кримінального провадження не містять, і таких доказів не надано апеляційній інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
За роз”ясненнями вищезазначеної постанови ПВСУ, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю, розмір відшкодування якої визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), з урахуванням стану здоров”я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Вирішуючи суму матеріальної і моральної шкоди, суд повинен виходити із засад розумності, виваженості і справедливості, а також майнового стану обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди, суд визначив розмір стягнутої моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілих не належно і не справедливо.
Судом враховано душевні і моральні страждання потерпілих з приводу трагічної загибелі матері та доньки. Зокрема, потерпілі зазнали непоправних душевних і психічних страждань внаслідок смерті близької людини, відновлення яких є неможливим, оскільки, в даному випадку не має ( і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та гіркоти втрати рідної людини.
Однак, не враховано, що загибла ОСОБА_13 протягом 13 років спільно проживала із ОСОБА_6 , вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
Будь-яких доказів, що ОСОБА_13 була утриманцем своєї доньки чи матері, яка являється пенсіонером і, згідно довідки (т. 2 а.с. 205), отримує пенсію, матеріали кримінального провадження не містять.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, розмір відшкодування моральної шкоди підлягає зменшенню з 300000 грн до 100000 грн на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , і вважає, що вказана сума відповідає принципу розумності, виваженості і справедливості, а сам вирок підлягає - зміні, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції вправі змінити вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
Разом із тим, беручи до уваги положення Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання”, яким внесено зміни в ч. 5 ст. 72 КК України, та правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 серпня 2018 року, в строк відбуття покарання ОСОБА_6 слід зарахувати його попереднє ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі - з 18 березня 2019 року до моменту проголошення ухвали.
Керуючись ст. ст. 404-405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів змінити.
Зменшити суму стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_10 з 22116,38 грн до 15890 грн та зменшити суму морального відшкодування на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 з 300000 грн до 100000 грн.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення, починаючи з 18.03.2019 року по 30.09.2019 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3