ун. № 757/46325/17-к пр. № 1-кп/759/81/19
08 жовтня 2019 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі колегії суддів:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження (№ 42016000000002132, внесене до ЄРДР 17 серпня 2016 року) за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Комсомольськ на Амурі, Російська Федерація (далі - РФ), громадянка України, (і.п.н. НОМЕР_1 ), освіта вища, відома остання адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , не судима, -
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
сторони провадження: прокурори ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , обвинувачена ОСОБА_10 та її захисник - ОСОБА_11 , -
Громадянка України ОСОБА_10 , будучи суддею Севастопольського апеляційного господарського суду, вчинила державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавала Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - Автономна Республіка Крим та м. Севастополь (далі - АР Крим), а в подальшому і незаконна анексія цієї території України.
Зокрема, 11 березня 2014 року в умовах воєнної окупації Верховна Рада АР Крим проголосила АР Крим «незалежною державою - Республіка Крим», а 18 березня 2014 року представники розпущеної постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII«Верховної Ради АР Крим» за наслідками проведення в умовах воєнної окупації незаконного «референдуму» підписали з Президентом РФ «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» (далі - «Договір»). За результатами ратифікації цього «Договору» 21 березня 2014 року був прийнятий Федеральний Конституційний Закон РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» (далі - Закон РФ № 6-ФКЗ), положеннями якого передбачено створення на території АР Крим федеральних органів державної влади РФ, в тому числі судової системи (ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ).
На далі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
Таким чином, підривна діяльність з боку РФ проти України мала відкриту активну фазу, яка виражалася в окупації частини території України, що триває по теперішній час, та подальшій анексії цієї окупованої території.
Під час цих подій громадянка України ОСОБА_10 , будучи суддею Севастопольського апеляційного господарського суду (офіційна назва судової установи України без перекладу) та маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим, з власної ініціативи добровільно вирішила надати допомогу РФ в проведенні такої діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, тобто вчинити державну зраду.
З вказаною метою діюча суддя судової влади України ОСОБА_12 особисто взяла участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади РФ. Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, ОСОБА_10 , діючи добровільно та умисно в інтересах РФ на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Севастопольського апеляційного господарського суду по вул. Суворова, 21 в м. Севастополь, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжила здійснювати «правосуддя» на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, керуючись як «суддя Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» (офіційна назва «судової установи» без перекладу) законодавством РФ, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України «судового органу» до створення та початку діяльності на окупованій території України судів РФ.
Продовжуючи реалізацію вказаного злочинного умислу, суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_10 , перебуваючи на території АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду «судді» незаконно створеного на території АР Крим «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону РФ «Про статус суддів», чим підтвердила особисту згоду виконувати функції представника судової влади країни, яка окупувала та анексувала АР Крим як частину території суверенної України, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу РФ у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим. Після цього ОСОБА_10 взяла участь у проведенні конкурсу на заміщення посади «судді» вказаного «суду».
За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Севастопольського апеляційного господарського суду громадянка України ОСОБА_10 призначена на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» на окупованій території АР Крим та продовжила здійснювати правосуддя від імені РФ вже як «суддя» вказаного «суду».
Вказаними умисними діями на той час суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_10 в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, присяги судді забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши тим самим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Застосовані судом правові процедури.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) (т. 1 а. 118-127, 178-181), остання показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.
Доводи сторони захисту про те, що процедура спеціального судового провадження була розпочата безпідставно, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на процесуальному законі.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_13 до слідчого (прокурора) (т. 1 а. 141-170; т. 3 а. 34-73) та суду (т. 1 а. 87-91, 94-96, 102-106, 109-117), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов'язків, оголошеної підозри (т. 1 а. 128-130, 135-140; т. 2 а. 190-218; т. 3 а. 1-30), висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження (т. 1 а. 183-191, 194-201, 205-210, 216-221; т. 4 а. 221-226: т. 5 а. 194-200 та ін.) свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безплатно для неї. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_10 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_13 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Позиція сторони захисту.
Захисник не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати в неї правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
На думку захисту, винуватість ОСТАПОВОЇ у вчиненні поставленого їй у провину злочину не доведена допустимими, належними та переконливими доказами поза розумним сумнівом (мотив дій обвинуваченої не встановлено, а умисел в її діях на державну зраду - не доведено, ОСТАПОВА мала право на свободу пересування та працю, чим і скористалася, матеріали справи містять копії документів та роздруківки з мережі Інтернет, походження яких не відоме, у праві не існує визначення поняття «підривна діяльність»), а відтак суду належить ухвалити виправдувальний вирок через не доведення участі ОСТАПОВОЇ у вчиненні злочину.
Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
11 березня 2014 року постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 визнана неконституційною.
18 березня 2014 року представниками розпущеної постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII«Верховної Ради АР Крим» підписаний «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 3 а. 166-205), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 3 а. 156-163).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченої безпосередньо в контексті висунутого їй обвинувачення.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Так, статус ОСОБА_13 станом на 2014 рік як судді Севастопольського апеляційного господарського суду підтверджено дослідженими судом належними копіями постанов Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-VІ, за якою ОСОБА_14 обрано на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду безстроково (т. 4 а. 37-40) та від 19 квітня 2016 року № 1269-VІІІ «Про звільнення судді», за якою її звільнено з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду у зв'язку із порушенням присяги (т. 4 а. 138).
За даними листа Департаменту контррозвідки СБУ № 212/8-22047 від 14 червня 2016 року (т. 3 а. 134-140) ОСОБА_10 , колишнє місце роботи - Севастопольський апеляційний господарський суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Згідно з дослідженим судом рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 (т. 4 а. 77-95), за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_13 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_10 , яка займала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, призначена на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_10 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.
Як видно з рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15 (т. 4 а. 98-135), за результатами розгляду вказаного рішення ВККС України № 3009/дп-15 було внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_13 за порушення присяги судді.
Ці дані узгоджуються між собою, а також і з відомостями про звільнення ОСОБА_13 з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду за порушення присяги, які містить вже згадана постанова Верховної Ради України № 1269-VІІ.
Обставини щодо призначення ОСОБА_13 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження судом протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ (т. 4 а. 139-156). Так, згідно із п/п. «г» п. 2 згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_14 призначено на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду».
Звісно правовий акт індивідуальної дії, розміщений в мережі Інтернет, сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації. Натомість, перевіривши всі сумніви захисту з цього приводу в частині, що стосується обвинуваченої ОСОБА_13 , колегія суддів визнає їх безпідставними.
Обставини здійснення ОСОБА_15 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Севастопольського апеляційного господарського суду відповідно до законів України упродовж березня - грудня 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда», а також і після її призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя РФ «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду документів від 16 червня 2017 року (т. 5 а. 113-125) та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів, зокрема, листів Мінсоцполітики № 530/0/22-16 від 30 грудня 2016 року, Мінюсту України № 44002/18939-0-26-16/12 від 12 грудня 2016 року та № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року, Міністерства інфраструктури України № 7041/15/10-15 від 30 червня 2015 року, прокуратури АР Крим, Міноборони України № 298/5/515 від 03 липня 2015 року, інших центральних органів України (т. 5 а. 1-2, 17, 38, 54, 62, 73, 79, 89-92, 109-110) та додатків до них (т. 5 а. 3-14, 18-53, 55-59, 63-70, 74-76, 80-86, 93-108, 111-112) у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, в тому числі офіційно у належній формі та з усіма наявними реквізитами надісланих компетентним органом РФ до компетентного органу України для виконання в порядку міжнародної правової допомоги. Серед таких наявні рішення «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда», до складу якого входила ОСОБА_10 і яка здійснювала «правосуддя» на підставі законодавства РФ, посвідчуючи судові рішення від імені РФ гербом РФ та печаткою ще створеного в Україні суду з написом приналежності цієї установи до держави Україна, від 26 травня, 26 червня, 01, 14 та 18 липня, 16, 18 та 30 вересня, 09 жовтня, 28 листопада, 15 грудня 2014 року (т. 5 а. 18-35, 44-47, 66-70, 74-76, 80-86, 102-106, 111-112), а також рішення «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», до складу якого пізніше увійшла ОСОБА_10 , від 24 березня, 17 та 21 квітня, 12 травня, 02 та 25 червня, 14 грудня 2015 року, 01 грудня 2016 року, 06 та 09 березня 2017 року (т. 5 а. 3-14, 39-43, 49-53, 55-59, 63-65, 93-101).
При цьому, якщо ОСОБА_10 будучи «суддею федерального суду РФ» на території АР Крим - «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» керувалася законодавством РФ із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» керувалася таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ (напр., постанова від 09 жовтня 2014 року). При цьому у цій постанові (т. 5 а. 19-20) самими «суддями» наведені як підстави здійснення «правосуддя» на території АР Крим від імені РФ до початку діяльності на цій території судів РФ - прийняття до РФ «Республіки Крим», так і умови продовження ними здійснення такого «правосуддя» від імені РФ - наявність громадянства РФ.
Звертає на себе увагу і те, що ОСОБА_10 , будучи в складі незаконно утвореного на території АР Крим «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда», приймала рішення щодо визнаного таким «судом» майна Міноброни України на користь органів військового управління РФ, керуючись при цьому п. 6 постанови «Державної Ради Республіки Крим» № 1745-6/14 від 17 березня 2014 року, за яким державна власність України на території АР Крим незаконно визнавалася власністю «Республіки Крим», а також п. 1 постанови «Державної Ради Республіки Крим» № 2025-6/14 від 11 квітня 2014 року, за яким діяльність на території АР Крим територіальних органів центральних органів виконавчої влади України, в тому числі і Міністерства оброни України, незаконно вважалася припиненою (постанова від 28 листопада 2014 року - т. 5 а. 66-67). Такі рішення додатково підтверджують мету дій обвинуваченої - недопущення контролю української влади на території АР Крим.
Обставини продовження здійснення ОСОБА_15 «правосуддя» як «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» станом по 2017 рік підтверджені даними, які містить досліджений судом протокол огляду документів від 16 червня 2017 року та додатки до нього у виді фото таблиць (т. 5 а. 130-190), зокрема, за цими даними з офіційного сайту «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» ОСОБА_10 входить до складу вказаного «суду» та у період з січня 2015 року по 23 травня 2017 року здійснювала «правосуддя», що підтверджено роздруківками копій судових рішень.
Звертає на себе увагу відповідність текстів згаданих судових рішень, ухвалених за участі «судді» ОСОБА_13 і одержаних слідчими органами з різних джерел, в тому числі офіційних РФ, що додатково вказує на достовірність цієї інформації.
Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 3 а. 166-234), на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із Федеральним Законом РФ № 10-ФКЗ від 23 червня 2014 року «Про створення Двадцять першого арбітражного апеляційного суду…» (т. 3 а. 228-230) та постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» (т. 3 а. 231-234) на території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
Як вбачається з досліджених судом листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року (т. 4 а. 48-50) суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_10 із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_13 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
Подання окремих протоколів огляду в копіях пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не вплинуло на зміст самих доказів.
Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_13 та фактів з цього приводу.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 3 а. 166-234), згідно із правилами ст. 4 згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_10 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - «Двадцять перший арбітражний апеляційний суд» фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство РФ і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Водночас, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_15 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі.
Колегія суддів при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_10 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_16 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_15 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
Згідно з дослідженим листом Адміністрації Президента України від 28 вересня 2016 року № 03-01/3021 клопотання про вихід ОСОБА_13 з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило (т. 3 а. 107).
Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов таких висновків.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
За результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:
- гр-ка України ОСОБА_10 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мала статус судді Севастопольського апеляційного господарського суду, при цьому положення також дослідженого судом листа Голови Верховного Суду України від 29 березня 2016 року № 202-1090/0/8-16 (т. 3 а. 86-89) щодо втрати нею статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують цих висновків колегії суддів, оскільки наведені виключно в контексті втрати нею права на захист статусу судді з боку держави Україна;
- гр-ка України ОСОБА_10 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду, упродовж березня - грудня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
- здійснення ОСОБА_15 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання неї допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Що стосується періоду незаконної діяльності ОСОБА_13 як «судді Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» упродовж березня - квітня 2014 року, який ставиться у провину обвинуваченій, однак не охоплюється виявленими органом досудового розслідування та дослідженими судом «судовими рішеннями», ухваленими за участю ОСОБА_13 , то суд бере до уваги прямі приписи з цього приводу ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнала ОСОБА_10 , за якими, починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов'язковим, чим і послуговувалася ОСОБА_10 з огляду на її подальшу кар'єру в системі правосуддя РФ. Відтак обвинувачення і в цій частині суд вважає доведеним.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_13 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді другої інстанції з функціями апеляційного контролю за законністю рішень судів першої інстанції.
Використання ОСОБА_17 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Севастопольського апеляційного господарського суду, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «суддів» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_13 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_10 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Севастопольського апеляційного господарського суду, як суддя не вчиняє жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як «суддя Севастопольского апелляционного хозяйственного суда», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім'ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік.
Колегія суддів безумовно вважає слушними тезиси сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченої, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Суд з повагою ставиться і до права будь-якого громадянина мати власну оцінку політичним подіям, що бурхливо відбувалися протягом 2013 - 2014 років. Водночас, ОСОБА_10 як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв'язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_13 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що вказана особа у зв'язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. ОСОБА_10 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.
Натомість, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
Так, керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення ОСОБА_13 посилання на нібито її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_13 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з її боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.
Крім того, враховуючи межі висунутого звинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення ОСОБА_13 посилання на її дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних її участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
Інші подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи доказового значення в межах даного провадження не мають.
Суд за результатами судового розгляду вважав за необхідне в межах висунутого звинувачення конкретизувати фактичні обставини вчинення злочину щодо назви посад, які обіймала обвинувачена в органах окупаційної влади - спочатку «судді Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» самопроголошеної «Республіки Крим», а потім «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», тобто суду в судовій системі РФ.
Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Окрема увага суду приділена руху провадження в контексті перевірки належності доказів, які подала сторона обвинувачення. У цьому зв'язку вивченням матеріалів встановлено, що різні кримінальні провадження (ЄРДР № …1733, …0134, …0611) були об'єднані з провадженням ЄРДР № …1732 від 25 грудня 2014 року (т. 2 а. 87-88). Згодом з провадження ЄРДР № …1732 були виділені матеріали щодо всіх суддів АР Крим в провадження ЄРДР № … 1289 від 26 червня 2015 року (т. 2 а. 3-4, 24-25), а з останнього були виділені матеріали щодо ОСОБА_13 в провадження ЄРДР № … 2132 від 17 серпня 2016 року (т. 2 а. 1-4), яке і передано до суду. Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в належний спосіб.
Отже, дії ОСОБА_13 , яка будучи громадянкою України та суддею Севастопольського апеляційного господарського суду, умисно, починаючи з березня 2014 року по 2017 рік (більш точно не встановлено) забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Мотив вчиненого, всупереч застереженням захисту, не впливає на кваліфікацію діяння.
Колегія суддів не знаходить правових підстав для кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону до 07 жовтня чи до 08 квітня 2014 року), оскільки вчинений нею злочин має триваючий характер і не закінчився станом на 31 жовтня 2014 року - дата набрання чинності Законом України № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_16 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала їй право діяти від її імені, більш того, особистим прикладом як суддя суду другої інстанції, до повноважень якої входило формувати правозастосовну практику судів нижчої інстанції на всій території АР Крим, вплинула на прийняття рішення зрадити Україні іншими менш досвідченими суддями, а також дані про її особу, яка раніше не судима, компрометуючі дані щодо неї відсутні. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_16 , не встановлено. Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, колегія суддів бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність якої через безпорадність влади України забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_16 мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею та іншими особами нового злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_16 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376 КПК України, колегія суддів, -
ОСОБА_18 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), за якою призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_19 рахувати з дня її затриманнята приведення даного вироку до виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження - залишити без зміни.
Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити в матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДІ: ОСОБА_20
ОСОБА_21
ОСОБА_22